Читати книгу - "Шлях Абая"

спочиває душею від злоби й заздрощів, що оточують його. Абіш з подивом почув, що батька ненавидять не тільки відомі інтригани й сутяги, як Урзабай, Жиренше та інші верховоди сусідніх родів, але й іргизбаївські ватажки, і що навіть близькі родичі, в тому числі Такежан, приховано ворогують з батьком.

Все це дуже мучило юнака, і йому здавалося, що батькове життя проходить у тривогах, смутку. Він наче на маленькому острівці, який от-от буде охоплений полум’ям бурхаючої навколо пожежі…

І, немов відповідаючи думкам Абіша, Абай сказав:

— Дорогий Абіш, якби ти знав, якої прикрості завдають мені оці постійні сутички із зажерливістю і темними забобонами! На мою долю припало боротися з ними. — І, звертаючись до молоді, яка зайшла в юрту, він закінчив: — А от вас, друзі мої, чекає інше життя. Я — кінець старого віку, а ви — початок нового.

Цього вечора Абіш запально говорив про людей праці в Росії:

— Які стійкі сили зріють зараз там, тату! Які подвиги здійснюються! Людей важкої праці в Росії два роди: селяни, що живуть на селі, і робітники фабрик та заводів, число яких щороку зростає. І ті, і .другі стають тепер на вперту боротьбу проти насильників за свою працю, за землю, за велику свою мету…

І Абіш захоплено почав розповідати про страйки на фабриках Морозова в Орєхово-Зуєві в 1885 році. Коли він сказав, що на цього бая працює одинадцять тисяч робітників, молоді слухачі були вражені. Він розповів, як вісім тисяч робітників одночасно припинили роботу й вийшли на вулицю. Тут злякався не тільки бай, але й власті. Примчали прокурор, губернатор, привели війська, думали залякати народ. Але у повсталих робітників були відважні вожаки. Вони закликали бідняків до стійкості, нагадували їм, як бай скривджував і обкрадав їх. І робітники витримали й не злякалися ні начальства, ні військ. Шістсот чоловік з них заарештували, але однаково робітники не відступили від боротьби. Вона не припиняється ось уже шостий рік. Щотижня то в Петербурзі, то в Москві, то в інших великих містах Росії відбуваються такі заколоти робітників, страйки, як вони їх називають.

— От які шляхи знаходить трудовий народ, коли він хоче боротися за краще життя,— закінчив Абіш.

Абай здивовано розпитував сина, як він довідався про ці події. Невже про них говорять відверто?

Абіш розповів, що довідався він про все це від старого петербурзького робітника Єрьоміна, з яким познайомився, привізши йому листа від Павлова. Старий всім серцем прив’язався до казахського юнака, який уперше приїхав до столиці. Щонеділі, коли Абіш приходив з училища, у них починалися довгі розмови, з яких юнак довідався про те, чого йому не могли дати ні училище, ні стосунки з приятелями.

— Єрьомін підрахував, що за останні десять років відбулося понад півтораста великих страйків. От як бореться російський народ! Ось чий приклад треба наслідувати нам, степовикам! — запально говорив Абіш.

Абай з мовчазним схваленням кивав головою, погоджуючись із сином, і потім сказав:

— Видно, така боротьба почалася в останні роки. Досі я не читав про це в жодній книжці. Але, якщо вдуматись, тільки так і можуть виступати за свої права люди, об’єднані спільною працею і спільним лихом. Здається, оце і є найостанніша новина, породжена Росією! Дуже добре, що ти привіз її нам!

Заговоривши потім про селянські повстання, Абіш вирішив повернути розмову на наскок Базарали.

— Ви писали мені якось, тату, що поезії мають оспівувати працю і трудівника,— почав Абдрахман.— Це правильно. Але як? Можна говорити про саму працю — це одно. А гідно оцінити боротьбу трудівників за свої права, розповісти про їхню силу, мужність — це інше. І мабуть, це ще складніше і важливіше для справжнього поета. Мені розповіли про торішній набіг Базарали… Якої ви думки про це?

Запитання Абіша примусило Магаша, Дармена і Какитая насторожитись. Вони й самі не раз гаряче сперечалися про ці події. І тепер жигіти підвели на Абая очі, нетерпляче чекаючи відповіді.

Абай слухав сина спокійно, спершись на подушки. Почувши останні слова Абіша, він швидко повернув до нього голову, уважно глянув на нього, потім витяг з табакерки насибай — жувальний тютюн, — заклав його за губу і замислився, нічого не відповідаючи.

Абдрахман говорив далі:

— Як ви гадаєте, тату, що спонукало Базарали на такий вчинок? Чи позначились на його вчинку думи, сподівання і бажання всіх аульних бідняків, безправних, пригноблених? Чи усвідомлював сам Базарали значення своїх вчинків?

Абай мовчав. Читаючи Чернишевського або Герцена, він розумів їхні міркування. Але іноді бувало, що він тільки відчував велику правду життя, не будучи спроможним переказати її словами. Запитання Абіша викликали в ньому таке ж почуття. І Абай довго сидів мовчки, підшукуючи слова, якими він міг би відповісти на ці запитання.

Нарешті швидким рухом він викинув з-за губи насибай, сьорбнув кумису і заговорив, задумливо соваючи рукою вперед-назад свою тюбетейку:

— Спершу розберемо, хто тут діяв: одна людина чи народ? У багатьох були в душі ті самі думки й прагнення, що й у Базарали. Тим-то я й гадаю, що він своїм вчинком виявив загальне бажання. Проте бажання — це одне, а здійснення його — це інше. Вчинок Базарали, що відбив давні загальні надії і прагнення, був усе-таки несподіваним для більшості. Наш народ ще не доріс до того, щоб розуміти всю необхідність боротьби. Для цього ще довго треба сіяти в його свідомості плодоносне насіння. Щоб виховати й пробудити селянство, потрібні такі люди, як Чернишевський. Я часто згадую про нього, коли думаю про вчинок Базарали. Але, мабуть, гнів народу не завжди дожидається, доки справедливі люди, мислителі, які про нього думають, вкажуть йому шлях боротьби. Мені здається, народ правильно робить, коли починає діяти. Іноді чийсь рішучий вчинок примусить усіх стрепенутись і звестись на ноги. Бути такою людиною, що піднімає народ,— велика річ…

Абай знову замовк. Усі чекали, що він скаже далі.

Зібравшись з думками, Абай продовжував:

— Чи свідомо діяв Базарали? Я знаю, що гірка доля бідних земляків давно хвилювала його серце, і певний, що всі його вчинки після повернення з каторги здійснені свідомо й обдумано. Він добре розумів, кому завдає удару і дід чийого імені. А може, розуміли це і всі сорок жигітів, які діяли разом з ним. Спитай Даркембая, я високо ціную його розум і совість. Послухай його. Йому добре відомі всі думки і бажання нашого народу, всі коріння вчинків. Нарешті, ти питаєш, як я сам ставлюся до цих подій…

Він знову помовчав і потім заговорив схвильовано:

— Я в боргу перед цими сміливцями. Вони