Читати книгу - "Коханець леді Чатерлей"

— Що почитати — вірші чи прозу? Чи драму?

— Почитай Расіна, — сказала вона.

У минулому це був один з його трюків — читати Расіна у справжній французькій величній манері, та тепер він розучився і став трохи соромливим, і в дійсності йому більше подобався гучномовець. Але Коні шила, шила маленьку шовкову сукенку з блідо-рожевого шовку, який вирізала з одної з своїх суконь, для дитини місіс Флінт. Вона вирізала його, повернувшись додому, перед обідом, і тепер сиділа мовчки; спокійно заглиблена в себе, в той час як голос читав і читав.

Вона могла відчувати, як у ній, немов відлуння глибоких дзвонів, дзвеніла пристрасть.

Кліфорд сказав їй щось про Расіна. Вона вловила зміст, коли слова вже розтанули.

— Так! Так! — сказала вона, підвівши погляд. — Чудово.

Знову його налякав глибокий голубий туман її очей і м'яка непорушність її пози. Вона ніколи не була така м'яка і спокійна. Він був безпорадний проти її чарів, так наче його п'янив якийсь її запах. Отже, він продовжував своє безпорадне читання, і гортанні звуки французької мови звучали для неї, немов вітер у димарі. Від Расіна вона не почула ні слова.

Вона заглибилася у власний солодкий екстаз, немов у ліс, що зітхає невиразним радісним стогоном весни, яка розпускає свої пуп'янки. Вона відчувала, що у тому ж самому світі, в якому вона жила, мужчина, безіменний мужчина, рухався на прекрасних ногах, прекрасний у своїй фалічній таємничості.

І в собі, в кожній своїй жилці вона відчувала його та його дитину. Його дитина була в кожній її жилці, немов світло.

«Тому що в неї не було рук, ні очей, ні ніг, ні золотого багатства волосся…»

Вона була, немов ліс, немов темне плетиво дубового пралісу, який нечутно гудів міріадами бруньок. Тим часом птахи жадання спали в просторому химерному плетиві її тіла.

Але голос Кліфорда бубонів далі, клекочучи й булькаючи незвичайними звуками. Який химерний голос! Який химерний цей чоловік, який он там схилився над книжкою, чудний, хижий і культурний, з широкими плечима і, власне, без ніг! Яка дивна істота з гострою, холодною, незламною волею якогось птаха і без теплоти, без жодної теплоти! Одна з тих істот майбутнього, у яких замість душі тільки вкрай насторожена воля, холодна воля. Вона злегка здригнулася від страху перед ним. Але ж ніжне тепле полум'я життя виявилося сильнішим за нього, а істинні речі — сховані від нього.

Читання закінчилося. Вона здригнулася. Підвела погляд і дужче здригнулася, побачивши, що Кліфорд стежить за нею блідими, моторошними, немовби ненависними очима.

— Я так тобі вдячна! Ти справді читаєш Расіна чудово! — сказала вона лагідно.

— Майже так чудово, як ти слухаєш, — сказав він розлючено. — Що ти робиш?

— Я шию платтячко для дитини місіс Флінт.

Він одвернувся. Дитина! Дитина! Тільки цим вона одержима.

— Врешті, — промовив він урочистим голосом, — від Расіна можна отримати все, що бажаєш. Емоції упорядковані й сформовані важливіші за безладні емоції.

Вона стежила за ним широко розкритими, затуманеними очима.

— Так, я впевнена, що це саме так, — сказала вона.

— Сучасний світ тільки вульґаризував емоції людини, давши їй свободу. Ми потребуємо саме класичного контролю.

— Так, — повільно промовила вона, думаючи про його бездумне обличчя, коли він слухає сповнений ідіотських емоцій голос радіо. — Люди роблять вигляд, що мають емоції, а насправді не відчувають нічого. Мабуть, це означає романтичність.

— Саме так! — сказав він.

По суті, він утомився. Цей вечір утомив його. Краще було йому залишитися із своїми технічними книжками, чи з управляючим шахти, чи послухати радіо.

Зайшла місіс Болтон з двома чашками солодкого молока — для Кліфорда, аби він краще засинав, і для Коні — щоб вона знову набрала ваги. Чашка молока перед сном стала щоденним звичаєм, який місіс Болтон запровадила.

Випивши свою чашку, Коні була рада піти, вдячна, що їй не треба вкладати Кліфорда спати. Вона взяла його чашку, поклала на тацю, потім узяла тацю, щоб винести її з кімнати.

— На добраніч, Кліфорде! Спи міцно! Від Расіна хилить на сон. На добраніч!

Її наче понесло до дверей. Вона пішла, не поцілувавши його на ніч. Він стежив за нею колючими холодними очима. Отак! Вона навіть не поцілувала його на ніч, після того, як він цілий вечір читав їй. Скільки в ній черствості! Навіть якщо цей поцілунок просто формальність, саме на таких формальностях тримається життя. Вона справжня більшовичка. У неї більшовицькі інстинкти. Він холодно й люто глипнув на двері, в які вона вийшла. Лють!

І знову його охопив жах ночі. Він став клубком нервів, і коли не підбадьорював себе роботою, що сповнювала енергією, і коли не слухав радіо і ставав цілком нейтральним, тоді його переслідувала тривога і відчуття загрозливої порожнечі. Він боявся. І Коні, якби хотіла, могла відігнати від нього страх. Та цілком очевидно, вона не хотіла, не хотіла. Вона черства, холодна й черства до всього того, що він зробив для неї. Він віддав їй своє життя, а вона до нього черства. Вона хоче жити тільки для себе. «Пані любить свої бажання».

Тепер вона одержима дитиною. До того ж хоче, щоб це була її власна дитина, тільки її, а не його!

Кліфорд мав таким здоровий вигляд. Його обличчя виглядало таким виплеканим і рум'яним, плечі були широкі й міцні, груди дихали глибоко, він набрав ваги. Однак він боявся смерті. Здавалося, до нього підступала жахлива порожнеча, пустота, і в цій пустоті загине його енергія. Без енергії він часом почувався мертвим, справді мертвим.

Отож його трохи випуклі бліді очі мали дивний погляд, потайний і трохи жорстокий, холодний і водночас майже зухвалий. Це був дуже дивний погляд, цей погляд зухвалості, так наче він торжествує над життям, попри саме життя. «Хто спізнав таємниці волі… адже вона може перемагати навіть ангелів…»

Але жахом для нього стали ночі, коли він не міг заснути. Тоді було справді моторошно, коли з усіх боків на нього тиснула руйнація. Тоді існувати, не маючи жодного життя, ставало дико: існування вночі, без життя.

Але тепер він міг дзвіночком викликати місіс Болтон. І вона завжди приходила. Це неймовірно заспокоювало. Вона приходила в халаті, волосся заплетене в косу, дивовижно схожа на дівчину, хоча коричнева коса переплетена сірим. Вона готувала йому каву чи ромашковий чай і грала з ним партію в шахи чи в пікет. Вона володіла дивовижною жіночою здатністю доволі добре грати в шахи, навіть коли на три чверті дрімала, досить добре, щоб у неї було приємно