Читати книгу - "Діви ночі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А що там нагорі?
— Нагорі кімнати відпочинку. Зараз побачите.
Вона повела мене по сходах, знову демонструючи свою ідеальну фігуру, її кругла, випнута дозаду сідниця приковувала погляд. Але чомусь не викликала в мене жодного бажання, а самий лише острах.
На другому поверсі обабіч від сходів тяглися покої. Фрау Ольга штовхнула перші-ліпші двері, і я побачив голубе овальне ліжко, яке займало мало що не півпокою. Збоку були двері і вели вони до лазнички. Я зазирнув і туди. У лазничці мене вразила широка і глибока ванна, в якій залюбки можна було хлюпатися удвох або й утрьох.
— Прекрасно, — похвалив я. — Гості мусять бути задоволені.
— Хочу вам показати ще один специфічний покій, — сказала фрау Ольга й вийняла з кишені в’язанку ключів.
Я здогадався, що мова, певно, йде про кімнату тортур. І не помилився. Я пізнав її з фотографії.
Демонстрація цього покою для фрау Ольги, зі всього видно, справила приємність.
— Я сама комплектувала все це причандалля. У нас є клієнти, котрі полюбляють гострі відчуття. Причому тут розігрується ціла вистава. Клієнт замовляє собі сцену, в якій хоче брати участь.
— І що то бувають за сцени?
— Ну, наприклад, коли до нас приходить старий чекіст Любащенко, він вимагає, щоби його катувала тільки «бандєровка». Це означає, що дівчата вдягаються у форму УПА і починають опрацьовувати клієнта. Любащенко любить, коли його роздягають наголо і шмагають канчуками. При цьому неодмінно треба вимагати: «Признайся, більшовицька морда, хто ваш агент у боївці Крука!». Цей Крук йому, бідачці, з пам’яті не виходить. От дівчата його лупцюють, а він мужньо відповідає: «Умру, но нє видам! Смерть бандєровскім холуям!» і таке інше.
— Ну, добре, а крім катування ще якось забавляєте старого?
— А це вже на самий кінець. Старичок наш слабенький, і в нього інструмент стоїть дуже недовго. Дівчата просто його перев’язують шнурочком і дбайливо ґвалтують. Інші клієнти люблять, коли їх катують гестапівці. Товариш Ярчук чомусь забаг собі чилійську хунту. Наші дівчата навіть змушені були навчитися кількох іспанських фраз. Ми намагаємося задовольнити будь-які бажання наших клієнтів. Є такий сталий відвідувач, який отримує оргазм лише в одному випадку. Його голого й зв’язаного кладуть у ванну, а дівчата обступають довкола і цюняють. І то є висока шишка! Батько щасливого сімейства! Вдома у нього в цій справі суворі приписи. Божився, що ані жінки своєї наголяса не бачив, ані вона його розібраного. Все відбувається в темряві, шито-крито. А тут — чоловік розпружується і витворяє таке, що тільки встигай реагувати.
— Я так зрозумів, що саме ви й відповідаєте за культмасову роботу?
— Саме я, — задоволено всміхнулася вона. — Мені це вдається найкраще. Я організовую різноманітні гульбища. Цілими днями тільки й думаю, що б то іще такого крутенького вигадати! А ви — не хочете спробувати? — раптом запропонувала мені, киваючи на ліжко з кайданами і ланцюгами.
Я здригнувся від несподіванки:
— А вам дуже хочеться мене відшмагати?
Фрау Ольга зміряла мене насмішкуватим поглядом і відказала грайливо:
— Ви повинні мене про це попросити.
— Знаєте, я сумніваюся, що дістану задоволення від шмагання канчуком. Мабуть, це тому, що в дитинстві мене якось не привчили любити пасок.
— Ну, не обов’язково шмагати… Можна лише прикувати кайданами…
— Так? А що далі?
Вона явно не могла натішитися моєю тупістю. Запитання викликало в неї сміх. Вона загравала зі мною, але так, аби в її пропозиції не вбачалося однозначності. Тому розвивати тему далі не наважилася. А я продовжував вдавати недоумка.
— Ну що ж, ходім допивати каву, — промовила із вдаваним розчаруванням.
Внизу вона запропонувала ще й мартіні, і я не відмовився. Ця жінка знала дуже багато, а мені розкрила щойно якусь маленьку часточку з того всього, що бачила й чула. Їй, видно, подобалося пояснювати й вводити мене в курс справи, а, можливо, усе це чинила лише задля того, щоби вивчити мене і потім заздалегідь прорахувати кожен мій крок.
— До речі, пане Юрку, незабаром поїдемо разом по нових дівчаток.
— Справді? Це теж входить до моїх обов’язків?
— Деколи. Так би мовити, в особливо складних випадках. Раніше я це робила удвох з Ярком, нашим фотографом. Півроку тому їздили аж у Ташкент і привезли чотири дівчинки. Але тепер він ненадійна людина.
— Я щось чув про наркотики.
— Власне. Невідомо, що тепер з ним робити. Це, як валіза без ручки. І нести незручно, і кидати шкода. Він надто багато знає.
Для чого вона мені це говорить? Щоб налякати? Що коли і я буду багато знати, то мушу стежити за собою, щоб не збитися з праведного шляху? Інакше…
— Але як фотограф він справляється з обов’язками? — спитав я.
— Як фотограф так. Але наркотики — надто небезпечне зілля. Розумієте? Не дай Боже попадеться і… різне буває… З нього потім можна буде витягти будь-яку інформацію. Досить лише посадити на голодний пайок. А в нас є не лише всесильні друзі. Є й вороги, які марять перехопити наш квітучий бізнес. Вони можуть піти на все.
— І нема жодної змоги відлучити його від наркотиків?
— Яким чином? Лікувати? Для цього принаймні треба його тримати десь під боком. Ми вже про це думали. Але, здається, це вже безнадійно. Від нього навіть пішла дружина. Пане Юрку, у мене виникла одна проста думка. Чому б вам не потоваришувати з Ярком? Ви одного віку. Гадаю, знайдете спільну мову.
— Для чого? — не зрозумів я.
— Ну, мало що… Він би вам, може, щось оповів…
— Ага, то я мав би виступати в ролі інформатора?
— О-о, які ви негарні слова вживаєте! Не в ролі інформатора, а в ролі товариша. Який вболіває за свого колегу.
— Ну, до товаришування далеко. Я взагалі ще його не бачив.
— А він скоро появиться. Ви мусите зрозуміти, що ми не якісь там гангстери, а одна велика родина. Ми переживаємо одне за одного. Це де-небудь в Америці такого Ярка цюкнули б по голові і оздобили б під асфальт. У нас інші методи.
Мені пригадалася дівчинка, яку поховали в лісі, і я чомусь засумнівався в щирості її слів. Либонь була інша поважніша причина, чому Ярка не могли позбутися традиційним способом.
IV
Небавом і справді з’явився худий високий хлопець в вицвілих джинсах. На вказівному пальці крутив ключиками від машини так, наче б це він зайшов до бару, щоб зняти чергову пасажирку. Рухи його були швидкі й нервові.
— Честь! — гукнув з веселою усмішкою, але усмішка дуже скоро згасла, коли наштовхнулася на суворий погляд фрау Ольги. —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діви ночі», після закриття браузера.