Читати книгу - "Собака Баскервілів"

Довелося їхати до Лондона разом. Вони зупинилися, як я потім з’ясував, в готелі «Мексборо», на Кревен-Стріт, куди Картрайт також заходив у пошуках порізаної сторінки «Таймс». Степлтон тримав дружину в номері під замком, а сам, наклеївши фальшиву бороду, ходив по п’ятах за доктором Мортімером: на Бейкер-Стріт, на вокзал, у готель «Нортумберленд». Місіс Степлтон підозрювала про плани чоловіка, але вона так його боялася, що не наважувалася написати серові Генрі про небезпеку, яка чигає на нього. Якби лист потрапив до Степлтонових рук, хто б міг поручитися за її життя? Зрештою, як ми вже знаємо, вона пішла на хитрість: вирізала потрібні слова з газети й написала адресу зміненим почерком. Лист дійшов до баронета й послужив йому першим застереженням.

Степлтону конче було потрібно роздобути якусь річ сера Генрі на випадок, якщо доведеться пускати собаку по його сліду. Діючи, як завжди, швидко й сміливо, він не забарився, і ми можемо не сумніватися, що й коридорний, і покоївка в готелі отримали щедру винагороду за надану йому допомогу. На жаль, перший черевик виявився зовсім новим, отже, був непридатний. Степлтон повернув його і натомість отримав іншого. З цього факту я зробив дуже важливий висновок. Мені стало зрозуміло, що ми маємо справу зі справжнім собакою, тому що тільки цим можна було пояснити старання Степлтона одержати старого черевика. Що безглуздішою здається якась деталь, то на більшу увагу вона заслуговує. Ті обставини, які на перший погляд лише ускладнюють справу, найчастіше приводять нас до розгадки. Треба лише професійно розібратися в них.

Наступного ранку наші друзі завітали до нас, а Степлтон слідкував за ними з кеба. За багатьма ознаками і хоча б за тим, що він знав мене в обличчя, знав і мою адресу, його кар’єра не обмежувалася Баскервільською справою, у цьому я майже певен. Так, наприклад, за останні три роки у західних графствах було скоєно чотири великих пограбування, а злочинців виявити не вдалося. Останнє з них — це було у Фолкстон-Корт у травні — не обійшлося без кровопролиття. Грабіжник у масці уклав пострілом із револьвера хлопчика-слугу, який побачив його.

Тепер я не маю сумнівів, що Степлтон у такий спосіб поліпшував свої кепські фінансові справи і що вже давно був небезпечним злочинцем.

У його спритності й зухвалості ми могли переконатись і того ранку, коли він так спритно втік від нас, назвавшись потім моїм ім’ям, чудово знаючи, що я доберуся до цього кебмена. І тоді Степлтон зрозумів: у Лондоні годі розраховувати на успіх, тому що за цю справу узявся я. Він виїхав до Дартмура і почав чекати приїзду баронета…

— Чекайте! — перебив я Холмса. — Ви точно виклали весь хід подій, але один пункт все-таки для мене залишається незрозумілим. Що сталося з собакою, коли його хазяїн виїхав у Лондон?

— Питання дуже вагоме, я сам цим цікавився. У Степлтона, звичайно, був якийсь спільник, хоча навряд чи з ним ділився своїми планами — це означало б цілковито потрапити під його владу. Пам’ятаєте слугу в Мерріпіт-Хаус, старого Ентоні? Він жив у Степлтонів кілька років, ще за тих часів, коли в них була школа, і, звичайно, знав, що вони чоловік і дружина. Так ось, цей Ентоні зник безвісти, в Англії його немає. Зверніть також увагу на те, що ім’я Ентоні у нас трапляється досить рідко, а в Іспанії і в Латинській Америці Антоніо зустрічаються на кожному кроці. Старий розмовляв англійською не згірш за місіс Степлтон, але з таким самим дивним акцентом. Я сам бачив, як він ходив углиб Ґрімпенської трясовини наміченою Степлтоном стежкою. Тому досить імовірно, що за відсутності хазяїна собаку годував саме Ентоні, хоча, можливо, йому було невтямки, для чого тут тримають цього звіра.

Отже, Степлтони повернулися до Девоншира, а незабаром туди приїхали і ви з сером Генрі. Тепер скажу кілька слів про себе. Ви, ймовірно, пам’ятаєте, що, роздивляючись листа, адресованого серові Генрі, я зацікавився, чи є на ньому водяні знаки. Я підніс аркуша до очей і вловив легкий запах — аромат парфумів «Білий жасмин». Є сімдесят три сорти парфумів, які досвідчений детектив має розрізняти. Я на власному досвіді переконався, що не раз успішне розслідування злочинів залежало саме від цього. Якщо пахне жасмином, то автор листа — жінка, а до того часу Степлтони вже цікавили мене. Отже, я зрозумів, що собака є насправді, і здогадався, хто злочинець, ще до своєї поїздки в Девоншир.

За Степлтоном треба було встановити стеження. Але якби я стежив за ним, перебуваючи у вашому товаристві, він би одразу сполошився. Довелося обдурити всіх, зокрема і вас. Я сказав, що залишуся в Лондоні, а сам поїхав слідом за вами. Поневіряння, які мені довелося пережити, не такі страшні, як вам здається. Втім, подібні дрібниці не мають заважати нашій роботі. Я жив у Кумбі-Тресі, а печеру на болотах відвідував лише в тих випадках, коли було потрібно бути ближче до місця події. Картрайт приїхав у Девоншир разом зі мною й, ходячи всюди під виглядом сільського хлопчика, неабияк мені допоміг. Окрім того, він постачав мене їжею і чистою білизною та стежив за вами, коли я був зайнятий Степлтоном.

Отже, як бачите, всі нитки були у мене в руках.

Ви вже знаєте, Ватсоне, що ваші звіти негайно пересилалися з Бейкер-Стріт до Кумбі-Тресі. Я дуже багато з них почерпнув, особливо з того, де повідомлявся єдиний справжній епізод з біографії Степлтонів. Після цього мені вже неважко було встановити їхні особи, і я зрозумів, із ким маю справу. Однак розслідування ускладнювалося однією другорядною обставиною — втечею каторжанина та зв’язком між ним і Берріморами. Але ви розплутали й цей вузол, хоча я вже сам прийшов до тих самих висновків на ґрунті власних спостережень.

На той час, коли ви відшукали мене в печері на болотах, картина злочину була цілковито відтворена, але виносити цю справу на суд присяжних було передчасно. Навіть невдалий замах Степлтона на сера Генрі, який закінчився загибеллю каторжанина, не давав прямих доказів. Залишався єдиний вихід: схопити його на місці злочину, виставивши сера Генрі як наживку. Баронет мав іти сам, нібито без охорони. Так ми вчинили і ціною тяжкого потрясіння, пережитого нашим другом, не лише завершили розслідування, але й довели Степлтона до загибелі. Піддавши свого