Читати книгу - "Діти капітана Гранта"

Розділ XXIV. Пташиний спосіб життя. Продовження

Ця доволі несподівана новина всіх вразила. Що мав на увазі географ? Може, він геть з глузду з’їхав? Утім Паганель говорив з такою впевненістю, що всі мимоволі повернулись до Гленарвана, адже слова вченого були прямою відповіддю на його питання. Гленарван лише скептично похитав головою. Подолавши хвилювання, географ знову заговорив.

– Так, – повторив упевнено Паганель, – ми помилилися і прочитали в документі те, чого в ньому немає.

– Поясніть вашу думку, Паганелю, – попросив Мак-Наббс, – але спокійніше, будь ласка.

– Майоре, все дуже просто. Я, як і ви, помилявся. Як і ви, я також неправильно тлумачив документ. І коли я сидів на верхівці дерева й відповідав на ваші питання, при слові «Австралія» мене наче блискавкою осяяло. Тепер усе стало на свої місця.

– Ви стверджуєте, що Гаррі Грант… – вигукнув Гленарван.

– Так, я стверджую, – урвав його Паганель, – що слово austral у документі не повне слово, як ми вважали, а лише корінь слова Australia.

– Оригінально! – свиснув майор.

– Не оригінально, а неможливо, – заявив, знизуючи плечима, Гленарван.

– Неможливо? – зарепетував Паганель. – У Франції подібного слова не існує.

– Отже, – провадив із сумнівом Гленарван, – посилаючись на документ, ви стверджуєте, що «Британія» зазнала аварії біля берегів Австралії?

– Я певен у цьому, – відповів Паганель.

– Бігме, Паганелю, така заява доволі дивно звучить з уст секретаря Географічного товариства, – промовив Гленарван.

– Та чому ж? – запитав зачеплений за живе Паганель.

– Бо визнаючи слово «Австралія», ви маєте визнати слово «індіанці», а їх там ніколи не було.

Цей аргумент аніскільки не збентежив Паганеля – той усміхнувся, ніби чекав на нього.

– Друже Гленарван, – промовив він, – не кваптеся тріумфувати, адже зараз, як кажуть французи, я вас розгромлю упень. Повірте мені, жоден англієць досі ще не терпів такої поразки. Це розплата за невдачі Франції під Крессі й Азінкуром![50]

– Що ж, Паганелю, приголомшуйте мене швидше!

– У документі про індіанців згадується не більше, ніж про Патагонію. Фрагмент слова indi означає не Indien – індіанці, а indigenes – тубільці! Гадаю, ви згодні, що в Австралії живуть тубільці?

Гленарван пильно поглянув на географа.

– Браво, Паганелю! – схвалив майор.

– То як, дорогий Гленарване, тепер ви погоджуєтеся з тлумаченням?

– Погоджуюсь, але за умови, якщо ви доведете, що gonie не стосується слова «Патагонія».

– Звісно, не стосується! – вигукнув Паганель. – У документі йдеться не про Патагонію. Добирайте будь-які слова, тільки не це.

– Але яке ж інше слово?

– «Космогонія», «теогонія», «агонія»…

– «Агонія», – вибрав майор.

– Нехай «агонія», – відповів Паганель, – це слово не має значення, мені байдуже. Важливо, що austral свідчить про Австралію. Якби ви не збили мене з пантелику хибними тлумаченнями, я ще тоді пішов би правильним шляхом… Це ж очевидно! Якби я сам знайшов цей документ, то тлумачив би його лише так!

І Паганелеві слова потонули в гучному «ура». Остін, матроси, майор, а особливо щасливий Роберт, окрилений новою надією, – всі зааплодували поважному вченому. Гленарван, що поволі переконувався у своїй помилці, теж визнав, що майже готовий здатися.

– Ще питання, шановний Паганелю, – сказав він, – і мені залишиться тільки схилити голову перед вашою проникливістю.

– Питайте, Гленарване!

– Як би ви розшифрували документ за нового тлумачення?

– Дуже просто. Ось документ, – відповів Паганель, указуючи на дорогоцінний папір, якого він днями сумлінно студіював.

Географ збирався з думками – запанувала тиша. Нарешті Паганель, водячи пальцем уривчастими рядками документа, почав читати, упевнено наголошуючи деякі слова:

– «7 червня 1862 року трищоглове судно «Британія», з порту Глазго, затонуло…» Тут можна вставити, якщо хочете: «двох днів», «трьох днів», або «довгої агонії», – все це дрібниці – «…біля берегів Австралії. «Прямуючи до берега, два матроси і капітан Грант спробують висадитися…» або «висадилися на континент, де вони потраплять…» або «потрапили в полон до жорстоких тубільців. Вони кинули цей документ…» і таке інше. Зрозуміло?

– Так, зрозуміло, якщо слово «континент» можна застосувати до Австралії, яка є лише островом.

– Та вгамуйтеся, дорогий Гленарване, знані географи дійшли висновку, що цей острів слід називати Австралійським континентом.

– Що ж, друзі мої, залишається сказати тільки одне: до Австралії! І нехай допоможе нам Бог! – вигукнув Гленарван.

– До Австралії! – пролунало у відповідь.

– А знаєте, Паганелю, – додав Гленарван, – ваша присутність на «Дункані» – просто якесь провидіння!

– Що ж, – відгукнувся географ. – припустімо, мене послано провидінням, і годі про це.

Так завершилася розмова, яка в майбутньому привела до таких важливих наслідків. Ці новини змінили настрій мандрівників на краще – вони наче вхопилися за дороговказну нитку, що мала вивести їх із лабіринту, з якого вони вже й не сподівалися вибратися. На їхніх обличчях знову запроменіла надія. Тепер загін міг сміливо полишати Американський континент. Та що там – подумки вони вже його полишили.

Із їхнім поверненням на «Дункан» леді Гелена і Мері Грант не заламуватимуть руки, оплакуючи загиблого капітана Гранта. У захваті від чудових новин вони геть забули, що нині самі перебувають у небезпеці, і шкодували лише про те, що не можуть негайно вирушити в путь.

Була четверта година по полудні. Вечеряти вирішили о шостій. Паганель хотів ознаменувати цей щасливий день помпезним бенкетом, та оскільки запаси їжі були мізерні, він запропонував Роберту пополювати з ним у «сусідньому лісі». Хлопчик заплескав од радості в долоні.

Узяли Талькавову порохівницю, вичистили револьвери, зарядили і рушили.

– Не заходьте надто далеко, – серйозно напучував мисливців майор.

Тим часом Гленарван і Мак-Наббс вирішили перевірити рівень води, а Вільсон і Мюльреді знову розпалили багаття.

Гленарван, спустившись до поверхні новоутвореного озера, не помітив жодних ознак спаду води. Однак її рівень, імовірно, досяг максимуму. Втім несамовита течія свідчила про те, що потоки аргентинські річок не вгамувалися. Вода спадатиме лише тоді, коли зникне течія.

У той час як Гленарван із майором вивчали бистрину, десь на омбу пролунали постріли, а за мить – радісні вигуки. Робертів дискант зливався з басом Паганеля. Хто з них був великою дитиною – годі вирішити. Усі зрозуміли, що полювання розпочалося вдало. Повернувшись до багаття, майор і Гленарван радісними вигуками схвалили Вільсонів винахід: той приєднав до мотузки шпильку і завзято рибалив. Кілька дюжин маленьких рибок мохорас, що смакували як корюшка, жваво тріпотіли на Вільсоновім пончо.

Тут нагодилися й мисливці з верхів’я омбу. Паганель обережно ніс яйця чорних ластівок і клунок горобців, яких надумав подати як дроздів. Роберт поцілив кілька пар ільгуерос, маленьких жовто-зелених пташок. Доволі смачні, вони були дуже популярними на ринку в Монтевідео. Паганелю, який знав безліч рецептів приготування яєць,