Читати книгу - "На запах м’яса"

зголоднілий науковий керівник очікував на чергове фінансове вливання. Віддала майже всю зарплатню – лишила собі тисячу. На два тижні вистачить на проїзд і бутери. Втомилася до смерті. Притяглася до гуртожитку, тільки впасти й відрубатися, та живіт пульсував. Знайшла тест і пігулки. «Но-шпу» заковтнула, з тестом до туалету попхалася.

До кімнати повернулася – ні жива ні мертва.

– Що з тобою? – спитала Руслана, побачивши у дверях бліду, розгублену Майку.

– Русь… Я вагітна, – прошепотіла ошелешена Майка.

– Андрій знає? – спитала Руслана, витримавши чималу паузу.

– Ні…

– І не кажи. Зроби аборт по-тихому і – прошу! – якось уже дбай про себе надалі!

– Дурня! Що ти кажеш? Я… Я ще не вірю, що в мене дитина буде, а ти вже – аборт! Чому Андрієві не казати?

– Андрій не хоче дітей.

– Ти звідки знаєш?

– А ти й досі його не зрозуміла?

– Не знаю, – геть розгубилася Майка. – Може, просто зателефонувати й запитати…

– Навіщо тобі ті розчарування?

– Та припини!

– Ми якось з Андрієм говорили… Про дітей.

– Коли це? А я де була? – Майка підозріло зиркнула на чорнявку.

– А тебе ще не було… поряд з Андрієм! Не намалювалася!

– І що він…

– Андрій… Він же особливий. «Якщо чоловік і жінка планують мати дитину разом, то й відповідальні за неї обоє, – сказав. – А якщо жінка чоловіка про те не питає, а просто ставить перед фактом – я вагітна, то це її власне рішення й вона має одноосібно нести за нього відповідальність».

– Так то ж до мене було, Русько! – зухвало вигукнула Майка. – Невже сама не бачиш? Андрій мене любить! І дитину від мене хоче!

– Помиляєшся, Гілка, – відказала Руслана холодно. – Проте… Андрій має рацію – сама думай, що з цим робити.

До похмурого сірого ранку Майка мацала плаский живіт – щось там таки є всередині! – уявляла живу ляльку у смішному чепчику: от і має! «Гібралтар» доведеться покинути, виш, про Іспанію можна забути, та то пусте. Аби Андрій зрадів. А він зрадіє! Одне діло – теоретично розмірковувати, інше – коли твоя дитинка вже в животі живе…

– Надумала щось? – спитала Вирва вранці.

– Думаю ще, – буркнула. – Не діставай мене, Русько.

На роботі залізла в Інтернет під час обідньої перерви, коли колеги розбіглися по пиріжки-салатики, віднайшла приватну клініку, записалася на консультацію до гінеколога на вечір.

– Скільки коштуватиме? – запитала.

– Сто сімдесят гривень.

Нормально… Вісімсот із гаком лишається. Якось дотягне до зарплатні. В Андрія частіше лишатиметься. Від нього і до роботи ближче, і на вечерю не витрачатиметься, і поговорять, може…

У відповідь – СМС. «За годину відлітаю у відрядження. Повернуся за тиждень, а в тебе – ніяких проблем. Домовилися, Рито?» Очам не повірила. Дивне послання. Наче знає. Наче попереджає…

– Русько, ти Андрієві щось казала?! – тієї ж миті сіпнула Вирву.

– Уже божеволієш, Гілка? Вгамуйся! Мені більше справ нема, тільки про тебе з усіма розмовляти.

– Руслано! Ти з Андрієм говорила?

– Ні!

Бреше! Майка відрубала зв’язок і так раптом захотіла генічеського солоного бичка – мало слиною не вдавилася.

Того ж вечора посунула до гінеколога: чи то строк вагітності встановлювати, чи то на аборт проситися…

Привітна жінка років сорока довго й ретельно випитувала: і про строк останніх місячних, і про хронічні захворювання, і про травми, і про кількість статевих партнерів, і про тест на ВІЛ… Врешті записала все те в картку, змусила Майку спочатку влягтися на кушетку, – мацала-тиснула живіт, аж скрутило від болю, – потім наказала переміститися у страшне, як середньовічний ешафот, гінекологічне крісло. Ще болючіше стало…

– І що там? Вагітна? – крізь зуби запитала Майка.

– Здогадно – так. Але раджу зробити УЗД, щоби переконатися остаточно, – відповіла лікарка. – Сто двадцять гривень. У нас найдемократичніші в Києві ціни.

– Записуватися треба?

– Ні. Якщо зможете оплатити, зараз зробимо. П’ять хвилин – і матимете навіть першу світлину вашої дитинки.

Процедура затягнулася. Спочатку голомозий підстаркуватий УЗДист жартував, водячи давачем по Майчиному животі, потім зосередився, увіп’явся поглядом у монітор, супився. Зателефонував лікарці, що вона направила Майку на УЗД, – удвох роздивлялися щось у моніторі.

– Вагінальним давачем треба перевірити, – порадив УЗДист лікарці.

Майка психонула подумки, але заплатила ще сто двадцять гривень за те, щоби лікар увів вагінальний давач усередину між ногами. «Якого мені лікар знадобився? Тест і так ясно показав – вагітна! – дратувалася подумки. – Уже чотириста десять гривень витратила, а сподівалася ста сімдесятьма обійтися. Як жити?… Зараз скажуть – ще за щось плати!»

– Аналізи треба, біопсію взяти, – почула голос лікарки, що вона розмовляла з УЗДистом.

– Уже все? – видушила.

– Прошу! – УЗДист простягнув Майці паперовий рушник: витирайтеся, вдягайтеся, чекайте в коридорі.

– Чого чекати?

– Напишу висновок, і з ним повернетеся до гінеколога.

– А ви мені сказати не можете? Ви ж на власні очі все бачили. Я вагітна? – Майка так втомилася од тих лікарів, терпець уривався.

– Ні, ні… Усе пояснить гінеколог.

– Мені ще раз доведеться за консультацію платити? – спитала Майка.

– Ні…

Яка обнадійлива новина! Сиділа на лавці в коридорі, чекала, поки її покличе лікарка-гінеколог, заспокоювала себе подумки: майже дев’ять місяців попереду, якщо вдуматися. Чого нервуватися з першого дня? Певно, маляткові шкодить. Задумалася: ні, не час… для малятка. Надто швидко сталося, Андрій не зрозуміє. Ще подумає, що вона його зневажає… Чи шантажує.

Роздуми перервала лікарка – підійшла якось надто тихо, поклала руку Майці на плече.

– Зачекалися? Ходімо. У кабінеті поговоримо.

Майка сиділа навпроти лікарки, знизувала плечима.

– Дарма ви мене вже так ретельно обстежували… Мабуть, аборт робитиму, – сказала непевно. Наче чекала, щоби лікарка озброїлася аргументами, відмовила від дурної справи.

– Ви вагітні, але… – Лікарка виглядала не надто впевнено. – УЗД виявило в матці новоутворення. Досить велике, але панікувати зарано. Необхідно ретельно обстежитися, узяти біопсію, щоби виявити природу пухлини. Цілком можливо, що вона доброякісна, але подібні дослідження, на жаль, неможливі в умовах нашої клініки. Вам треба звертатися до онкологів… – замовкла, додала делікатно: – Дитину за таких умов, гадаю, виносити не зможете. З цим доведеться змиритися й зосередитися на головному.

Чи то Майка слухала неуважно, чи просто втомилася, та лише при слові «онкологія» зиркнула на лікарку приголомшено, закліпала повіками безпорадно.

– У мене рак?! – спитала. – Ви помиляєтеся… Звідки? Я молода…

– Я і не наголошую на тому, що пухлина злоякісна. Навпаки, будемо сподіватися на краще. Ультразвукове дослідження не здатне визначити природу новоутворення. Треба детальніше обстеження.

– Добре… Все? Можу йти? – Підвелася, посунула до дверей.

Лікарка й не таку реакцію на подібні діагнози бачила. Наздогнала Майку, всадовила на кушетку.

– Зачекайте. Напишу свій висновок, підколемо УЗД. Візьмете їх із