Читати книгу - "Острів Скарбів"

Він націдив у кварту коньяку з бочки і запропонував мені.

— Чи не хочеш покуштувати, братику? Ні? А я вип'ю трохи, Джім. Мені треба підкріпитися, попереду ще багато клопоту. До речі, про клопоти. Навіщо це доктор віддав мені карту, Джім?

Певно, на обличчі моєму з'явився вираз такого здивування, що Сільвер перестав розпитувати далі.

— Так, так, він дав мені карту, — сказав він. — І тут щось є, Джім, щось є… погане або хороше.

Він знову ковтнув коньяку і похитав своєю великою головою, ніби не ждав уже нічого доброго.

Розділ XXIX

ЧОРНА МІТКА ЗНОВУ

Під час наради один з піратів увійшов до блокгауза і, насмішкувато, як мені здалося, віддавши Сільверові честь, попросив у нього дозволу взяти головешку. Сільвер кивнув на знак згоди, і пірат пішов геть, лишивши нас у темряві.

— Вітер міцнішає, Джім, — сказав Сільвер.

Він говорив тепер зі мною по-дружньому.

Я підійшов до найближчої бійниці і подивився, що робиться надворі. Багаття майже згасло. Світла воно вже не давало. Тому не дивно було, що змовникам знадобився наш факел. Вони зібралися купкою на укосі перед частоколом. Один з них тримав головешку. Другий стояв на колінах. В руці у нього був розкритий ніж, який виблискував у світлі місяця й факела. Решта, оточивши його, трохи подалися вперед і дивилися, що він робить. На моє здивування, я' помітив, що в нього, крім ножа, є ще якась книжка. Раптом він підвівся з колін, і вся зграя рушила до блокгауза.

— Вони йдуть сюди, — сказав я і став на своє попереднє місце, бо вважав несумісним із своєю гідністю, щоб пірати бачили, як я підглядаю за ними.

— Гаразд, хай ідуть, друже, хай ідуть, — весело відгукнувся Сільвер. — Я зумію їх зустріти як треба.

Двері розчинилися, і п'ятеро піратів, нерішуче зупинившись на порозі, проштовхнули наперед свого товариша.

Коли б не такі обставини, то смішно було б дивитись, як він повільно й боязко пересував ноги, простягши вперед стиснуту в кулак руку.

— Підходь ближче, хлопче, — сказав Сільвер, — і не бійся: я тебе не з'їм. Давай сюди, ледарю, що там у тебе в руці. Я знаю звичаї. Я не чіпатиму депутацію.

Підбадьорений цими словами, пірат сміливіше пішов уперед, передав щось Сільверові з руки в руку і поспішно відбіг назад до своїх товаришів.

Корабельний кухар глянув на свою долоню.

— Чорна мітка! Так я й думав, — промовив він. — Але де ви дістали папір?.. Ого! Слухайте, це віщує нещастя! Ви ж це вирізали з біблії? Який це йолоп порізав біблію?

— Ага! — сказав Морган. — Ось воно! А я що казав? Казав я, що це не до добра?

— Що ж ви наробили? — вів далі Сільвер. — Тепер вам уже всім гойдатися на шибениці. Який це дурень мав при собі біблію?

— Це Дік, — відповів пірат.

— Дік? Ну, Дік, читай молитви, — промовив Сільвер, — одгуляв ти своє. Це я тобі правду кажу.

Але тут утрутився жовтоокий здоровань.

— Годі базікати, Джон Сільвер! — сказав він. — Команда, зібравшись на сходку, як велять звичаї джентльменів долі, вручила тобі чорну мітку. Переверни її, як велить звичай, і подивись, що там написано. Тоді заговориш по-іншому.

— Спасибі, Джордж, — відповів корабельний кухар. — Ти завжди був швидкий у справах і до серця приймаєш наші звичаї. Радий пересвідчитись у цьому, Джордж. Ну, що ж там таке написано? Ага! «Скинуто». Ось воно що! Чудово написано! Справді, наче друкованої Як у книзі. Це ти писав, Джордж? Ти перший матрос у цій команді. Я не здивуюсь, якщо тебе оберуть капітаном. Чи не будеш такий ласкавий дати мені головешку? Люлька моя зовсім згасла.

— Чуєш, ти, — сказав Джордж, — годі вже дурити команду. Послухати тебе — ти такий і сякий, але все-таки злазь із бочки. Ти вже для нас не капітан. Злазь із бочки й не заважай нашим виборам.

— Щось мені здавалося, ніби ти казав, що знаєш усі звичаї, — насмішкувато відповів Сільвер. — Та принаймні коли ти не знаєш, то я знаю їх. Почекай трохи. Я ще тут посиджу. Я ще ваш капітан, майте на увазі. І буду вашим капітаном, аж поки ви виступите з вашими обвинуваченнями, а я відповім на них. А доти ваша чорна мітка не варта й сухаря. Побачимо, що з цього вийде.

— О, — сказав Джордж, — скаржитися тобі нема чого. Ми люди прямі. Ми хочемо діяти чесно. Ось тобі наші обвинувачення. По-перше, ти провалив цей рейс. У тебе не вистачить нахабства заперечувати це. По-друге, ти випустив ворога з цієї пастки. Чому їм хотілося піти звідси? Я не знаю. Але цілком ясно, що їм цього хотілося. По-третє, ти не дозволив нам переслідувати їх у болоті. О, ми бачимо тебе наскрізь, Джон Сільвер! Ти ведеш подвійну гру, це нечесно. І, по-четверте, ти заступився за оцього хлопчиська.

— Це все? — спокійно перепитав Сільвер.

— Цього досить, — відповів Джордж. — Через твої вибрики ми тепер усі рискуємо повиснути в петлі й сохнути на сонці.

— Гаразд. Тепер слухайте мене. Я відповідатиму по черзі на кожен пункт. На все відповім. Ви кажете, що я провалив цей рейс? Гаразд, ви всі знаєте, чого я хотів. І ви всі знаєте, що коли б слухали мене, то ми були б зараз на «Іспаньйолі», живі й здорові, ситі й п'яні, і золото лежало б у трюмі, клянуся громом! А хто перешкодив мені? Хто відштовхував мене, вашого капітана? Хто всунув мені чорну мітку, тільки-но ми висадилися на острів? Хто почав усю цю диявольську музику? Ах, яка пречудова музика — я танцюю разом з вами, та щось дуже нагадують викрутаси у нашому танці смикання повішених у лондонській петлі. А хто все це почав? Андерсон, Гендс і ти, Джордж Меррі! Ти єдиний лишився живий із цих баламутів. І ще маєш нахабство виставляти себе в капітани, ти, що занапастив нас усіх! Хай йому чорт! Та це ж усе просто найзухваліше нахабство в світі!

Сільвер замовк. З обличчя Джорджа і його спільників я бачив, що слова кухаря не пропали марно.

— Це вам по пункту першому! — крикнув «обвинувачений», стираючи піт з лоба; говорив він так запально, що від звуку його голосу двигтіли стіни. — Слово честі, мене нудить від балачок з вами. Нема у вас ні розуму, ні пам'яті, і я дивуюся, що думали ваші мами, коли дозволили вам вийти в море. В море! То це ви джентльмени долі? Штани вам латати, а не морем уходити!

— Ти не лайся, Джон, — сказав Морган. — Відповідай