Читати книгу - "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Перша серйозна невдача не порушила планів командування Галицької армії. Вранці 27 грудня після артилерійської підготовки знову атаковано польські позиції в околицях Львова. Найбільшого успіху досягли січові курені групи «Старе Село», які в часі триденних боїв зайняли Сихів, Зубру, Козельники, Сокільники, Персенківку, Боднарівку, Пасіки. Курені групи «Схід» атакували Кривчиці й впритул підійшли до Личакова. Стрілецькі підрозділи групи «Північ» отамана А. Долуда через Брюховичі увірвалися до Замарстинова, Збоїськ і Жовківського передмістя, також вели бої за Голосько. Та коли 28 грудня група Сопотницького з Оброшина вступила у Львів і надала допомогу польській залозі генерала Лесневського, ситуація кардинально змінилася. Українці були змушені відступити. Відтак 2 січня 1919 р. наступальну операцію на Львів згорнули.
«Зухвалість» українців занепокоїла офіційну Варшаву. Ю. Пілсудський у цей час полагодив прикордонний збройний конфлікт із чехами і німцями, тож з’явилася можливість перекинути на Галицький фронт свіжі частини. 2 січня 1919 р. він призначив командувача групи «Буг» генерала Яна Ромера провідником оперативного командування «Люблін», вимагаючи від нього зламати блокаду Львова і зміцнити його залогу. Водночас польський начальний вождь наказав посилити оперативну групу «Буг» і розгорнути наступальну операцію з Рави-Руської на Львів. 5 січня Варшава взяла на себе керівництво операціями в Галичині, де війська мали відкинути українців на лінію Рава-Руська – Жовква – Львів – Щирець – Комарно – Рудки, створивши вигідний плацдарм для захоплення Дрогобицько-Бориславського басейну. І це їм частково вдалося.
Другий наступ на Львів
Президент Української Національної Ради Є. Петрушевич і Державний секретаріат ЗУНР були незадоволені підсумками першої спроби визволити Львів, тим більше у час, коли українська делегація виїхала в Париж для участі в роботі мирної конференції, яка почалася 18 січня 1919 р. Відновлення української влади у Львові мало підняти авторитет і міжнародний престиж ЗУНР. Отож Є. Петрушевич поставив завдання командуванню армії якнайшвидше повернути столицю. Зрештою, цього ж домагалися С. Петлюра і штаб Дієвої армії УНР. Утім, командування Галицької армії не зробило відповідних висновків з невдачі першої атаки на Львів. Не враховано й того факту, що польське угруповання значно посилилося і досягло 15 тис. солдатів і офіцерів. Зокрема, про це свідчить рішення генерала Омеляновича-Павленка обмежитися військами Осадного корпусу.
Нова операція почалася 11 січня 1919 р. Несподівано для багатьох вона розвивалась успішно. Того ж дня стрілецькі сотні Зенона Носковського і Осипа Микитки увірвалися у південні околиці міста. Водночас Коломийська і Бережанська бригади зав’язали бій за приміський Сихів, а Золочівська за Винники. Сили врівноважилися. Однак першими збільшити сили вдалося полякам вранці 12 січня. Головне угруповання – понад 10 тис. крісів, 80 кулеметів, 400 уланів та 34 гармати – між Львовом і Городком розгорнуло бойові дії у напрямках на південь і захід. Та якщо польські частини під Мшаною і Оброшином були зупинені, трьохтисячна група генерала Зелінського зайняла Черляни, Керницю, Угерці Незабитівські. В умовах снігопаду та поганої видимості, відсутності зв’язку і управління галицькі підрозділи відійшли на Комарно, Щирець. Наступного дня поляки знову зайняли Любінь Великий, відбитий українцями, і вийшли до залізниці Львів – Самбір. Тут їх і зупинив бронепоїзд групи «Хирів». Крім того, наспіла Дніпровська артбригада, зайнявши позиції у Гошанах.
Водночас 13 січня поляки завдали несподіваного удару зі Львова на Сокільники та Зубру. І хоча він не був успішним, однак примусив українські частини перейти до оборони. Словом, і друга спроба визволити Львів лобовою атакою не вдалася. Слід було шукати інших шляхів.
Після другого наступу на столицю лінія підльвівського фронту встановилася через Брюховичі—Лису гору – Малехів – Ляшки Муровані—Солонку – Лисиничі—Чортову скелю – Пасіки – Сихів – Козельники – Сокільники – Басівку. Українські курені Янівської групи закріпилися у підльвівських селах Рясна Руська, Кожичі, Домажир.
Третій наступ на Львів: Вовчухівська операція УГА. Місія Бартелемі
12 лютого 1919 р. у Ходорові – новій військовій Ставці – Є. Петрушевич провів чергову нараду керівників ЗУНР і військових. Начальник штабу полковник В. Курманович доповів про становище в армії, яка після закінчення реорганізації нараховувала 60 тис. вояків, але її технічні засоби та озброєння потребували удосконалення. Генерал М. Омелянович-Павленко розглянув становище на фронтах і визначив план подальших дій. По-перше, на початку лютого ініціатива поволі почала переходити на бік Галицької армії. Частково це було пов’язано з новим вибухом польсько-чеського конфлікту. Поразка наступу поляків 4 лютого на Вовчухи і Болозів свідчила про зміну загальної ситуації. Це пізніше визнав підполковник Сопотницький: «Загальне положення в другій половині лютого було для українців дуже корисне, бо більшість польських військ була зв’язана у Львові й місцевостях, положених на обох сторонах залізничного шляху Львів – Городок Ягайлонський. Однак наступи на польські позиції під Львовом і в районі міста, як також на Бартатів і на Любінь Великий зустрічали завзятий опір. Натомість далеко легшим завданням, але рівночасно і небезпечним, як для утримання Львова, так і для польських відділів, зв’язаних в недалекій його околиці, було перервання залізничної лінії між Перемишлем і Городком Ягайлонським».
Те, про що писав польський військовий історик після війни, вже тоді говорили старшини Галицької армії на нараді 12 лютого 1919 р. На ній зіткнулися кілька різних поглядів щодо плану нової операції. Всі сходилися на тому, що її ціль – визволення Львова. Як згадував командувач УГА, урядовці знову вимагали взяти столицю лобовим ударом. Генерал М. Омелянович-Павленко пропонував завдати головний удар у напрямку залізничної лінії на ділянці Судова Вишня – Городок, блокувати Львів і атакувати його із заходу. І тільки А. Кравс з групою старшин-фронтовиків висунули ще сміливіший перспективний план операції – перерізати залізничний шлях на ділянці Перемишль – Судова Вишня і провести наступ не на Львів, а на захід на Перемишль. Тобто, щоб не витрачати сили на штурм великого міста з 15-тисячним гарнізоном[311].
Але було затверджено план командувача армією: рішучим наступом 7-ї Львівської і 8-ї Самбірської бригад досягти залізничного шляху на відтинку Судова Вишня – Городок, перерізати сполучення Перемишля зі Львовом, розгромити городоцьке угруповання і оволодіти Городком. Таким чином, Львів потрапив би в повну блокаду.
Операція, що увійшла в історію війни під назвою Вовчухівської, почалася 17 лютого і розгорталася складно. З’ясувалося, що польська розвідка знову отримала інформацію про плани галичан і напрям головного удару. Тому генерал Розвадовський встиг посилити свої війська у Судовій Вишні та Городку. Запеклі бої розгорнулися на всіх ділянках фронту. Найбільший опір зустріли курені 7-ї Львівської бригади отамана Альфреда Бізанца під Любенем
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.», після закриття браузера.