Читати книгу - "Зворотний бік світів"

Якби позгасали всі зорі на небі та води затопили світ, Мор здивувався б менше. Він сидів кілька секунд, переварюючи почуте та не кліпаючи очима. Потім ледь чутно перепитав:

— Як це, батько? Ти ж донька смертної Арати… Чи тут також існує якась прихована таємниця?

— Взагалі для того щоб дитина з’явилася на світ, однієї волі та бажання жінки недостатньо. Потрібен чоловік, батько дитини, — сумно відповідала Птаха.

— Але ж… Чому він досі мовчав? — не вгавав Мор.

— Може, тому, Море, що ви доволі легко повелися на пророцтво Оракула. Як там воно звучить? Виправте, якщо помиляюся. Здається, так: «Та, що прийде зі світу Чотирьох Сонць, донька Арати, вкраде серце твого сина». І Перун, рятуючи мене від смерті, бо в смертному тілі я б від отриманих ран точно померла, прийшов до великої Мари і попросив подарувати непритомній дитині Перемінника тільки для того, щоб вона вижила і щоб ви не могли відстежити її до пори до часу, поки вона не зміцніє настільки, що зможе сама себе боронити?

Морок не знаходив слів, щоб заперечити Птасі. Вона тримала відкритим серце, і темний бог вільно читав у ньому. Вона не брехала ні про Перунове батьківство, ні про справжню любов до його сина, ні любов до його онуки. Мовчав, розгублено роздивляючись візерунок на скатертині.

— Отакі справи, Повелителю темряви. Ви ненавидите мене за те, що ваш син смів покохати світлу. Ви ненавидите мене за те, що ваша онука завдяки світлій народилася і не перетворилася на темного монстра, а зростає хорошою і дуже сильною безсмертною. Але, знаєте, я маю більше за що вас ненавидіти. Ви вбили мою матір, зруйнували моє дитинство, знищили всіх, кого я справді любила, коли жила у світі Чотирьох Сонць, перетворили мого рідного брата на зрадника, відступника та вбивцю, вкрали в мене батька, залишивши тільки маленький спомин… І через що? Через пророцтво напівбожевільного Оракула.

— Це все прикрі обставини, безсмертна. Боротьба між світлом та темрявою потребує жертви. Лишень одного я не розумію. Натяку про зраду брата. Якого ще брата? — гаркнув Морок. — Я геть нічого не знаю про твого брата. У моєму житті стільки було зрадників та зраджених, хіба всіх пригадаєш? Зрештою, запам’ятай собі таке, зради не можна навчитися. І зраджувати не можна змусити. Це вибір кожного.

— Так-так. Той, хто не хоче зраджувати, нізащо не зрадить… — погодилася несподівано Птаха. — І немає значення, кого чи що зраджуєш. Людину, матір, кохану, батьківщину чи себе. Зрада не має виправдань. Поговорімо про інше, бо щось задалеко ми зайшли в наших шуканнях. А часу не так багато, я це відчуваю. Годинник невпинно котить хвилини в пастку. Чого ви хотіли від цієї бідної нещасної смертної жінки? Вона любить вашу онуку по-справжньому. Бо вона і її онука теж. І Мальва сю стару любить. Дуже-дуже любить. А от чи любить Мальва вас? Питання. Любов не заслуговують покликом крові чи високими словами про велике призначення чи грандіозну мету. Люблять завжди серцем. А що залишається, коли нема любові? Навіть повагу від сина та онуки треба заслужити. О, звісно! Ви мені можете заперечити. Переконувати, що для Темного світу любов не притаманна. Нехай. Вам вирішувати. Я до вас не пхаюся, мені байдуже. Тільки не шукайте винного там, де його нема. Дайте спокій Горпині.

— Я стару не займатиму. Присягаюся. Але скажи мені, будь ласка, це правда, що Мальва жива? Це не хитрий підступ? — Морок стишився, змалів. Сидів, далі уважно роздивляючись візерунок.

— Жива. Вона успішно переправилася через вашу річку. Річка її не вбила. Тому що Мальва не лишень донька темного, а й простої смертної жінки. Останній раз її бачили у світі Оранти. Лада припустилася великої помилки. Погрожувала повернути дівчину до Відтіні. І Мальва вкотре накивала п’ятами. Є маленьке припущення… — Птаха затнулася. Наче вирішувала — казати Мору чи ні. Той підняв на неї очі. Погляди схрестилися. Договорила, бо вона йому щойно повірила: — Є маленьке припущення, точніше, це лишень відчуття Перуна, мого батька. Він вважає, що Мальва зараз у сірих. Вони хочуть її використати, щоб пересварити між собою всіх, щоб налаштувати Стрибога і проти вас теж. Тобто переконати, що це начебто ви винні в смерті Мальви. Ви для нього — убивця його доньки. Бо я — та, що розбила його серце. Цього для враженого сумління бога цілком достатньо, щоб почати ним маніпулювати.

Мор мовчав, уважно дивлячись на Птаху. Тоді сумно кивнув і прорік:

— Я вірю тобі. Ти не дуриш. Гаразд. Що ж нам тепер робити? Ти ж у нас така мудра, що порадиш? — Морок говорив майже щиро.

— Ні, Море. Я не мудра. Може, трохи розумна. Розумний бачить вихід з глухого кута. А мудрий ніколи в глухий кут не зайде. Думаю, ліпше зробити так. Мальву шукають усі: і ви, і ми, і Перун, і смертні, і безсмертні. Рано чи пізно ми її знайдемо. Та, на жаль, зі Стрибогом усе набагато гірше. Він уперто не вірить, що між мною та Перуном нічого нема. Біля нього активно труться сірі і доливають оливи у вогонь. Ви — його батько, авторитет для сина. Він повернеться до світу Відтіні. Він шукатиме Мальву. Повернеться точно, бо Мара йому розповіла про так звану смерть доньки і навмисне те зробила, щоб виманити його зі світу Білих Вурдалаків. Я також хочу з ним поговорити, але зроблю це після того, як ви з ним помиритеся. Ви розкажете йому всю правду про Мальву. Він вам повірить. Ви мусите знайти потрібні слова. І це вам допоможе зробити ваше батьківське серце. На мить забудьте, що ви темний Володар, згадайте, що ви тато. Що скажете?

Мор згідно закивав:

— Так. Думаю, що так і вчинимо. Але пообіцяй мені, Птахо, що, навіть коли ти першою знайдеш Мальву і вона не захоче повертатися до світу Відтіні, ти не заборонятимеш мені спілкуватися з онукою.

— Обіцяю, не заборонятиму, — відразу відповіла Птаха. — Навіть більше. Я переконаю її, що так буде правильно. Родина — це дуже важливо.

Птаха вмовкла. Вони кілька секунд мовчали. Врешті обізвався Морок:

— Колись у дитинстві батько мені розповідав притчу про багатого, але дуже скупого мірошника. Він зробив загату на річці та побудував поряд млин. Вода собі текла, і текли гроші в кишеню мірошника. А оскільки він був чи не єдиним в околиці мірошником, то заробляв досить пристойно. Одного разу