Читати книгу - "Учта для гайвороння"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Та ні, це тобі не Пицель — тут не може бути жодного сумніву.» Але королева зважувала, вагалася.
— Чому Цитадель забрала вашого ланцюга?
— Архімаестри у своїх серцях — надзвичайні боягузи. Марвин кликав їх сірими вівцями. Я був не менш майстерним цілителем, ніж Еброз, і замірявся перевершити його. Упродовж століть маестри Цитаделі розтинали тіла мертвих, щоб вивчати природу життя. Я ж прагнув дізнатися природу смерті, тому розтинав тіла живих. За цей злочин сірі вівці піддали мене ганьбі та випхали у вигнання… проте я розумію природу життя і смерті краще за будь-кого у Старограді.
— Справді? — Його слова неабияк її зацікавили. — Гаразд. Гора ваш. Беріть його і робіть, що забажаєте, але не потикайтеся з ним із кам’яних мішків. Коли він помре, принесіть мені голову — батько обіцяв її дорнійцям. Великий князь Доран, певно ж, бажав би скарати Грегора сам… але всі ми мусимо терпіти в житті зневіру.
— Слухаю волю вашої милості. — Кайбурн прочистив горлянку. — Але я… не так добре забезпечений, як Пицель. А мені ж знадобляться певні…
— Я накажу князеві Гилісу видати вам удосталь золота для ваших потреб. І купіть собі нову одежину, бо ви наче щойно з Блошиного Подолу вилізли. — Королева вивчила його очі, мовчки питаючи, наскільки сміє довіряти добродієві перед собою. — Чи варто мені згадувати про наслідки, якщо хоч одне слово про ваші… досліди… вийде за межі цих стін?
— Хай ваша милість не переймаються, — подарував їй Кайбурн заспокійливу посмішку. — Ваші таємниці убезпечені в моїх руках.
Коли він пішов, Серсея налила собі келих міцного вина і випила коло вікна, спостерігаючи за видовженням тіней у дворищі та думаючи про монету. «Золото з Обширу. Звідки б ключар у в’язниці Король-Берега узяв золото з Обширу, якби йому не заплатили за поміч у вбивстві батька?»
Хай як вона старалася, та не змогла викликати у пам’яті обличчя князя Тайвина, щоб одночасно не побачити ту дурну посмішечку і не відчути знову гидкий сморід трупа. Королева спитала себе, чи не може і за цим якось стояти Тиріон. «То була б дрібна, але підла оборудка — така, як він сам.» Чи не міг він зробити Пицеля своїм поплічником? «Він посадовив старого до кам’яного мішка, а оцей Руген саме і служив при кам’яних мішках» — згадала вона. Усі мотузочки спліталися разом у візерунок, який їй геть не подобався. «Нинішнього верховного септона теж поставив Тиріон, — раптом пригадала Серсея, — а тіло батька перебувало під його наглядом звечора і досвіта.»
Дядько прибув точно на заході сонця, вдягнений у підбитий жупан чорної вовни — вбрання похмуре, як його обличчя. Подібно до всіх Ланістерів, пан Кеван мав бліду шкіру та біляве волосся, котре, втім, у свої п’ятдесят п’ять років майже цілком втратив. Ніхто ніколи не вважав його вродливим чоловіком. Огрядний поставою, трохи сутулий плечима, з великою кутастою щелепою, яку погано ховала коротко підстрижена солом’яна борода, дядько нагадував Серсеї старого вовкодава… та саме старий вірний вовкодав мав стати їй зараз у пригоді.
Вони з’їли просту вечерю з хліба, варених буряків, яловичини з кров’ю та глека дорнійського червоного. Пан Кеван майже нічого не казав і ледве торкнувся вина. «Надто вже він переймається, — вирішила вона. — Час приставити його до роботи, щоб не потонув у власному горі.»
Вона саме так і сказала, коли прибрали страви і челядь зникла з палати.
— Я знаю, дядечку, як на вас покладався пан батько. Тепер покластися на вас мушу я.
— Тобі потрібен Правиця, — відповів він, не питаючи, — а Хайме відмовився.
«Не ходить манівцями. Ну гаразд…»
— Хайме… я була така розгублена по смерті батька… я ледве тямила, що кажу. Хайме — хоробрий лицар, але не надто глибокого розуму, будьмо відверті. Томенові потрібен хтось досвідченіший, хтось старший…
— Мейс Тирел старший.
Вона роздула ніздрі.
— Ніколи! — І відкинула кучерик волосся з лоба. — Тирели вже й так стрибнули вище голови!
— Призначити Мейса Тирела Правицею означає скоїти дурість, — визнав пан Кеван, — та ще гірша дурість — зробити його своїм ворогом. Я чув, що сталося у Світличній Палаті. Мейсові не варто було сунути навпростець отак на людях. Але й ти вчинила нерозумно, коли зганьбила його перед половиною двору.
— Вже ж краще, ніж посадити до ради ще одного Тирела. — Докір дядька роздратував її. — З Росбі буде пристойний підскарбій. Ви ж бачили його ноші — різьблені, запнуті шовком; коні в нього вдягнені ліпше за двірських лицарів. Авжеж такий багатій знайде нам золото без зайвого клопоту. Щодо Правиці… хто краще закінчить батькову справу, ніж брат, який сидів на всіх його нарадах?
— Жодній людині не обійтися без когось, кому вона може довіряти. Тайвин довіряв мені, а за часів давніших — ще й твоїй матері.
— Пан батько дуже її кохав. — Серсея щосили проганяла від себе думку про мертву хвойду в його ліжку. — Певно ж, зараз вони разом на небесах.
— Молюся про це. — Пан Кеван кинув на неї довгий погляд, тоді додав: — Але ти, Серсеє, просиш забагато.
— Хіба більше, ніж колись батько?
— Я дуже втомився. — Дядько сягнув по келиха і зробив ковток. — Я маю дружину, яку не бачив два роки, неоплаканого мертвого сина і ще одного живого, якому скоро належить одружитися і прийняти княжий титул. Замок Даррі треба зміцнити, землі його — оборонити, спалені ниви — зорати і засіяти. Лансель потребує моєї допомоги.
— Томен також. — Серсея не чекала, що Кевана доведеться умовляти. «Перед батьком він ніколи не комизився.» — Вашої допомоги потребує держава!
— Держава. Так-так. І дім Ланістер, певна річ. — Він сьорбнув ще вина. — Гаразд. Я залишуся і служитиму його милості…
— От і добре… — почала була вона, та пан Кеван підніс голос, вивищуючись над небогою.
— …якщо ти передаси мені уряд намісника разом з урядом Правиці, а сама повернешся до Кастерлі-на-Скелі.
Пів-удару серця Серсея могла тільки витріщатися на рідного дядька.
— Намісницею на державі є я! — нарешті нагадала вона.
— Ти нею була. Тайвин не збирався лишати тебе намісницею. Він розповів мені, що хоче відіслати тебе до Скелі та знайти нового чоловіка.
Серсея відчула, як усередині росте гнів.
— Так, батько
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учта для гайвороння», після закриття браузера.