Читати книгу - "Левине серце"

тільки можна зробити в цій мудрій грі, винайденій колись великим індійським народом. Варфоломій Кнурець довго думав (хоч над чим тут думати!) і походив пішаком d7. Гамбіт. Це автор знав ще з школи, де вчитель математики Радульський вів шаховий гурток і головну увагу звертав на знання дебютів. Іспанська партія, ферзевий гамбіт, захист Філідора, староіндійський захист. Це звучало так романтично, як назви гір і річок на карті світу. Але з часом усі дебюти переплуталися в авторовій голові, і зостався там тільки отой жалюгідний хід пішаком е2 — е4.

До дев’ятого ходу автор так-сяк переставляв фігури, стежачи не так за становищем на дошці, як за рухами товстих, волохатих рук Варфоломія Кнурця. Десятий хід був цілком випадковий, але доктор ерудичних наук аж підскочив.

— Цей хід зробив Капабланка в дванадцятій партії матчу а Альохіним!

— То, може, мені переходити? — спитав автор.

— Як переходити? У вас же тепер відкривається така атака! Ви ж пам’ятаєте, як далі грав Капабланка?

Пам’ятати, як грав Капабланка в дванадцятій партії матчу з Альохіним на звання чемпіона світу?

Ясна річ, автор грав не так, як Капабланка, але Варфоломій Кнурець згадував, де, коли й хто робив подібні ходи, так що партія в шахи нагадувала футбольне змагання по радіо, коли не бачиш ні футболістів, ні гри, а чуєш тільки балачки коментатора. Варфоломій Кнурець пам’ятав усе, що можна було пам'ятати про шахи, він приголомшив автора своєю шаховою ерудицією, буквально вбив його знанням предмета і просто нелюдською пам’яттю, а партію… програв. Зіграли ще й ще, і всі партії Кнурець не програв, а, як-то кажуть, «продув». Коментувати вмів, а грати — ніяк.

— Як же це? — дивувався автор.

— Не практик, — зітхнув Кнурець. — Моя стихія — теорія. Чисті знання. Те, до чого не можна доторкнутися рукою. Та що рукою! Є речі, до яких навіть людський мозок ніколи не пристосується. Наприклад, уявити собі гуголь.

— Гуголь?

— Не плутати з Гоголем і Гегелем! — добродушно засміявся доктор ерудичних наук. — Гуголь — це одиниця із ста нулями. От цифрочка!

— Але навіщо таке число?

— Все потрібне людям. І хтось повинен збирати в своїй голові всю цю всячину і тримати її там, щоб при нагоді.. Не повірите, а я працюю науковим консультантом у сорока трьох міністерствах і ста двадцяти двох науково-дослідних інститутах! Редакції, товариства, установи — це вже як громадське доручення. Сумлінно виконую навантаження.

— Як же це можливо? — не повірив автор.

— Дуже просто. Людям потрібні знання, факти, дані, просто неймовірності. Мене питають — я відповідаю.

— У вас довідники? Спеціальна служба?

Варфоломій Кнурець поляскав себе по лобі.

— Усе тут.

— Але ж яким чином?

— Дуже просто. Ще з дитинства. Хочу все знати. І уявіть: без ніякого напруження. Ніяких самозречень. Цілком нормальне життя. Навіть був одружений. Тричі. Всі жінки втекли. Кажуть: нудно. Видно, попадалися дурні жінки. Не вмію вибирати. Взагалі нічого не вмію робити, а знаю все.

— Все?

— У межах загальних зацікавлень. Можете попитати. Будь ласка.

Автор спробував питати — Варфоломій Кнурець відповідав. Це була ненаукова фантастика. Він справді знав усе на світі. Скільки слонів було в Ганнібала при його переході через Альпи, коли була битва при Лепанго, хто така Мюзидора, а хто такий Мелузин, що таке ентропія повідомлень, в чому полягає критерій стійкості Найквіста, яка завдовжки річка Синюха, який середній надій на корову в колгоспах Полтавської області в 1974 році, яка різниця між коралом і сералем, гогами і магогами.

Це була ніч запитань і відповідей, автор ставив запитання часом дурні, тоді доктор ерудичних наук гнівався, але однаково відповідав, бо ерудити добрі навіть тоді, коли гніваються. Знання вони призбирують з єдиною метою: віддавати людям. Зустріч з ерудитом приголомшує, породжує в тобі комплекс нижчості й тяжке почуття неповноцінності, але згодом ловиш себе на думці, що в ерудита є якийсь гандж. Слухаєш його далі і відчуваєш: він починає набридати своєю одноманітністю і, сказати б, неприродністю. Не чоловік, а пристрій для запам'ятовування. Його б віддати в інститут Глушкова як додаток до одної з обчислювальних машин. Нудьга від ерудита з’являється, мабуть, тому, що знання його — мертві. Вони спрямовані тільки в минуле, належать дню вчорашньому. День нинішній наповнений для ерудита незбагненністю і таємничістю. Ерудит цілком безпорадний, наївний, губиться перед дрібницями, в усьому шукає аналогій і часто стає смішним через те. Бо яка аналогія, скажімо, може бути між римським імператором Веспасіаном, який наклав податок на римські нужники (його знаменитий вислів «гроші не пахнуть» наводить Маркс у першому томі «Капіталу»), щоб мати кошти для війни з Іудеєю, і товаришем Вивершеним, що звелів (проти всіх радянських законів!) колгоспам платити по дві з половиною копійки з кожного гектара землі для спорудження в райцентрі адміністративного будинку, де б товариш Вивершений нарешті міг мати свій власний кабінет, якого йому не належало за посадою? Веспасіан, як відомо, війну з Іудеєю виграв, а товариша Вивершеного зняли з роботи «в зв’язку з пошатнувшимся…». От тобі й ерудиція, ось тобі й аналогії!

Ніч у вагоні промайнула, як у сучасних повістях, — «враз», «раптом», «зненацька», автор задрімав лиш перед світанком, і снилися йому гоги й магоги, гегелі й гуголі. В столиці шляхи автора і Варфоломія Кнурця розійшлися так, що й не знати було, чи зійдуться ще колись. До того ж автора вже за годину-дві став розбирати сумнів: а чи був справді Варфоломій Кнурець, чи, може, приснився? І чи може існувати чоловік, схожий на Варфоломія Кнурця, в наших умовах? і що скаже, довідавшись про це авторове знайомство, прискіпливий читач, якого в художніх творах передовсім цікавить, що ж робить герой твору, «які державно-господарські чи етично-моральні проблеми розв’язує»?

Тому автор, не пошкодувавши своїх високоцінних зусиль, розшукав згодом Варфоломія Кнурця і навіть заприятелював з ним, щоб вивчити його діяльність. Але, відчуваючи все ж деяку нереальність і, сказати б, навіть містичність доктора ерудичних наук, він не наважився відводити йому в цій розповіді занадто багато місця, а обмежився поодинокими згадуваннями, та й то переважно в дужках, як і весь цей розділ.

Варфоломій Кнурець народився не знати коли, він позбавлений віку, бо хіба можуть мати вік знання? Їх не підточує навіть безжальний час, цей «кріт історії», як називав його Маркс, отож чоловік, який став мовби символом знання, стає над часом, а вже над простором ставлять його самі люди, внаслідок чого виникає вже й зовсім неймовірне твердження: Варфоломій Кнурець народився в різних областях нашої республіки. Як це могло статися? Дуже просто. Такого унікального чоловіка