read-books.club » Фентезі » Американські боги 📚 - Українською

Читати книгу - "Американські боги"

198
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Американські боги" автора Ніл Гейман. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 44 45 46 ... 170
Перейти на сторінку:
це закінчилось, хоч чекати довелося невимовно довго.

— Побачимося за пару годин, шановний, — сказав Камінь. — Ви ж розумієте, що Дубові це все подобається не більше, ніж вам... Ми ж усі люди розумні. Як я вже говорив — ми за хороших хлопців. А от ви — за поганих. А тим часом, чому б вам не поспати трохи?

— І пора вже зрозуміти серйозність становища, — сказав агент Дуб.

— Дубчик має рацію, — сказав агент Камінь. — Подумайте про це.

Вони вийшли і грюкнули дверима. Тіні стало цікаво, чи вимкнуть йому світло: не вимкнули, і лампочка все так само незмінно заливала кімнату холодним світлом. Тінь проповз по підлозі і заліз на жовтий карімат, загорнувся у тоненьку ковдру і заплющив очі. Сподіватися не було на що, тож він сподівався на сни.

Час минав.

Йому знову було п’ятнадцять, і знову помирала його мати. Вона намагалась сказати йому щось важливе, але він її не розумів. Він смикнувся уві сні, і приступ болю вирвав його з напівсну. Він скривився.

Тінь тремтів під тонкою ковдрою, затуляючи правою долонею очі від різкого світла з-під стелі. Він непокоївся, чи Середу та інших теж взяли в полон, чи вони взагалі були живі. Він сподівався, що живі.

Срібний долар холодив його ліву руку. Він його відчував там, він його відчував весь цей час, поки його били. Тінь ліниво роздумував, чому він не нагрівся до температури тіла. Зараз, коли він наполовину спав, наполовину марив, монета, і ідея Свободи, і місяць, і Опівнічна Зоря ніби переплелися у промінь сріблястого світла, що осяяв його з-під небесного склепіння, і він вхопився за цей промінь і почав підніматися вгору, подалі від болю тілесного і душевного, подалі від страху — у благословенний сон...

Зі своєї далекої височини він чув якийсь шум, але було пізно про нього думати. Він вже цілком і повністю поринув у царство сну.

Краєчком свідомості Тінь сподівався, що цей шум не означає, що зараз знову прийдуть якісь люди, битимуть його чи щось від нього вимагатимуть. І тоді прийшло приємне розуміння, що він по-справжньому заснув, і йому більше не холодно.

Хтось десь голосно благав про допомогу, уві сні чи в реальності.

Тінь крутився на каріматі, і у кожній позі знаходив нові місця, які боліли. Він сподівався, що ще не остаточно прокинувся, — і зрадів, коли відчув, що сон його знову огортає.

Хтось трусив його плече.

Він хотів попросити не будити його, дати йому заснути і лишити його в спокої, але спромігся лише на стогін.

— Цуцику! — сказала Лора. — Тобі треба прокинутись. Будь ласка, прокидайся, серденько.

Настав момент надзвичайного полегшення. Він дивився такий дивний сон, про тюрму, шахраїв і занедбаних богів, а тепер Лора будить його на роботу. Можливо, перед роботою можна буде викраяти достатньо часу на каву і поцілунок, а, може, і не просто на поцілунок... Він простягнув руку, щоб доторкнутися до дружини.

Її плоть була крижаною. І липкою.

Тінь розплющив очі.

— Звідки взялася вся ця кров? — запитав.

— З інших. Не моя. Я ж по вінця закачана формальдегідом, гліцерином і ланоліном.

— Які інші?

— Охоронці, — просто відповіла Лора. — Все добре, коханий. Я їх убила. А тобі краще звідси йти. Не думаю, що хтось із них мав шанс підняти тривогу. І візьми пальто, як будеш виходити, бо відморозиш собі все на світі.

— Ти їх убила?

Вона знизала плечима і ніяково посміхнулась. Її руки виглядали так, ніби вона малювала пальцями — картину, що складалася виключно з відтінків червоного. Її обличчя та одежа (той самий синій костюм, у якому її поховали) були вкриті бризками та плямами, і Тінь згадав картини Джексона Поллока. Легше було думати про Джексона Поллока, ніж уявляти, що насправді сталося.

— Вбивати людей легше, коли ти сама мертва. Ну, тобто, тепер в цьому нема нічого особливого. Не маєш ніяких упереджень.

— Для мене це все ще важить.

— Ти хочеш тут залишитися, доки не прийде ранкова зміна? — перепитала Лора. — То залишайся. Я думала, ти хотів звідси вибратись.

— Вони подумають, що це зробив я, — зморозив Тінь.

— Цілком можливо. Вдягай пальто, милий. Змерзнеш.

Він пройшов по коридору. В кінці коридору була сторожка, в ній було четверо: троє охоронців і той, хто назвався Каменем. Його друга не було видно. Судячи з кривавих слідів на підлозі, двох сюди притягнули і кинули на підлогу вже мертвими.

Тіневе пальто висіло на вішалці. Гаманець знайшовся у внутрішній кишені — очевидно, його не чіпали. Лора розкрила парочку картонних коробок, заповнених шоколадними батончиками.

Тепер Тінь міг роздивитися охоронців: вони носили темний камуфляж, але на однострої не було ніяких відзнак, жодних вказівок на їхнього наймача. Так могла виглядати компанія мисливців, що вибралася на вихідні за місто постріляти качок.

Холодними пальцями Лора взяла Тіневу руку і стисла. На шиї у неї висіла золота монета що він їй подарував, на золотому ж ланцюжку.

— Красиво виглядає, — сказав Тінь.

— Дякую, — вона мило усміхнулась на комплімент.

— А що інші? Середа, всі решта? Де вони? — поки він говорив, Лора жменями передавала йому батончики, і він розпихав їх по кишенях.

— Тут нікого більше не було. Купа порожніх камер, в одній — ти. О, і ще в одній був чувак, який вирішив усамітнитися там із порножурналом. Бідолашний, так злякався...

— Ти вбила його, поки він дрочив?

Вона знову знизала плечима.

— Мабуть що, — невпевнено почала вона. — Слухай, я просто переживала, що тобі роблять боляче. Хтось же має про тебе дбати... а я обіцяла подбати, хіба ні? На, візьми ще ось.

Вона дала йому хімічні грілки для рук і ніг. Це були тоненькі подушечки — зриваєш печатку і вони нагріваються до температури, трохи вищої за 36,6, і тримають тепло годинами. Тінь заховав до кишені і їх.

— Подбати про мене. О так! Ти подбала.

Вона погладила його пальцем над лівою бровою.

— Тобі боляче.

— Ні, все гаразд.

Він штовхнув металеві двері. Двері заскрипіли, повільно прочинилися. Вихід був десь на метр над землею: Тінь зіскочив і відчув, що у нього під ногами хрустить щось схоже на гравій. Він обхопив Лору за талію і зняв її на землю — він мільйон разів

1 ... 44 45 46 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американські боги», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американські боги"