Читати книгу - "Вояки"

— Люди відчували огиду. Дуже сильну огиду, а ще вони думали, що запах небезпечний.

Ернст Крокер був неправий щодо японців. Серед піддослідних Далтон азійської раси, куди входили японці, корейці, китайці та тайванці, 88 відсотків — найвищий показник серед усіх етнічних категорій — описували цей запах як такий, від якого вони «погано почувалися». Ця речовина посіла перше місце в рейтингу відразливих запахів за результатами опитувань представників усіх п’яти етнічних категорій. Цей запах викликав огиду в усіх піддослідних, за винятком одного аж надто неупередженого чоловіка, який сказав, що до «Урядового стандарту туалетного смороду» «можна притерпітися».

Жоден з інших зразків огидних запахів, що Далтон мала в своїх пляшках, не наблизився до робочого критерію «універсальної відрази». Запах «Каналізація» не виправдав сподівань зовсім. 14 відсотків респондентів-латиноамериканців описували його як запах, що міг би їм сподобатися. Близько 20 відсотків європейців, азійців та чорних південноафриканців вважали, що так може пахнути щось їстівне. Запах «Блювотиння» теж показав слабкі результати. 27 відсотків коса описували його як «приємний», а 3 відсотки європейців навіть висловили готовність використовувати цей запах як парфум[143].

Колега Далтон, Гері Бічам (коли я відвідувала Монелл, він був його директором), сильно сподівався на запах «Палене волосся», що можна також сприймати і як запах людської плоті, що горить, — був упевнений, що цей запах має видаватись огидним представникам будь-якої культури. Може, коли його осяяв цей здогад, у його бік віяв вітер з якогось жахливого місця?

— Нічого такого не було, — сказала Далтон. — Він розповідав, що полюбляв відрізати шматочок шкіри з власного пальця та підкладати його комусь із колег на лампочку, задля розіграшу.

Коли лампочку вмикали, з’являвся запах.

— Я йому тоді ще сказала: «З цього боку я тебе не знала».

На відміну від речовин із запахами «Блювотиння» та «Урядовий стандарт туалетного смороду», вже розроблених, речовину, що давала б запах паленого волосся, треба було розробляти від самого початку. Далтон умовила свого перукаря зібрати для неї мішок обстриженого волосся, що вона принесла в лабораторію та піддала піролізу. Піроліз — це така лабораторна версія його залишання на електролампочці. Зібраними випаровуваннями наситили оливу. Її й нюхали піддослідні. 42 відсоткам піддослідних європеоїдної раси запах «Палене волосся» видався пов’язаним із чимось їстівним, 6 відсотків піддослідних коса не відмовились би користуватися парфумами з таким ароматом.

Але нікому не захотілося з’їсти, використати як парфум чи навіть перебувати поблизу запаху армійського польового туалету. Отже, саме «Урядовий стандарт туалетного смороду» використали як початкову точку розроблення «Смердючого супу». Як ця речовина прислужилася своїй країні за минулі роки? Далтон знизує плечима:

— Я дала їм рецепт. Як вони його використовують — не маю жодної гадки.

Якщо вам колись доведеться відвідати Центр Монелла, існує висока ймовірність, що вас попросять стати «донором запаху». Хтось захоче взяти зразок вашого подиху, чи понюхати вашу вушну сірку, чи зібрати випари з-під ваших пахв. Також з досить високою ймовірністю дослідження, для якого ви дасте зразки своїх запахів, фінансуватиме Міністерство оборони Сполучених Штатів Америки. Останнім часом військові зацікавилися запахом стресу. Чи не існує «пахучого підпису», однакового для всіх людей, який можна було б виявити за допомогою сенсора серед сумішей запахів парфумів і тютюнового диму із залишками запаху з’їдених учора реберець із часником? Адже тоді можна було б застосувати якісь системи розпізнавання запахів тіла для виявлення особливих емоційних станів. Можна було б встановити такі сенсори в аеропортах, щоб виявляти підозрюваних у тероризмі. Хоча, щоб відрізнити підривників від тих, хто боїться літати, треба буде докласти певних зусиль.

Запахи тіла також можна було б використовувати для моніторингу рівня стресу особового складу, залученого до виконання ризикованих завдань із сильним психологічним навантаженням. Хімічний сенсор міг би стати частиною так званої «інтелектуалізованої» уніформи. Якби речовини, що вивільняються, коли людина в стресовому стані, можна було надійно ідентифікувати в складі повітря, що людина видихає, такий сенсор можна було б умонтувати в мікрофон шолома.

— Ми тепер проводимо пілотне дослідження у Військово-повітряних силах, — розповів мені Мотé.

Пілотне дослідження серед пілотів.

Мета — можливість вчасно втрутитися. Коли людина досягає рівня стресу, який може поставити під загрозу виконання завдання, командування дістає попередження. Запах тіла тихенько вас «здасть». Як альтернатива — можливість запустити автоматичне втручання, наприклад автоматичне вимкнення обладнання.

Я надала свій зразок запаху стресу раніше. Мотé примусив мене покласти під пахви марлеві подушечки та рахувати у зворотному напрямку від двохсот до тринадцяти. Якщо я збивалася, то повинна була починати заново. У якийсь момент він пригрозив, що викладе відео зі мною на ютюбі. Марлю, що побувала в мене під пахвами, пінцетом поклали в скляний контейнер для зразків, немов якусь рідкісну сітчастокрилу комаху. Мотé, який перед тим її понюхав, оголосив: «Чудовий свіжий запах тіла»[144]. У житті часто різниця між компліментом та образою буває такою тонкою, що важко зрозуміти, як слід реагувати. У Центрі Монелла все, що пов’язане із запахами тіла, не вважається соромом. Іноді це навіть може стати приводом до певної поваги. Коли Мотé говорив про одного зі своїх колег як про «справжнього донора, виходячи з його спроможності виробляти запахи тіла», це звучало так почесно, що тільки згодом я зрозуміла, що ім’я того чоловіка все ж таки згадувати не варто.

Опис запаху людського поту, викликаного емоційним сплеском (наприклад, якщо людина несподівано дістала ляща), який склали співробітники Центру Монелла: «цибуля-часник-гогі»[145]. Можна висунути здогадку, що для запаху стресу інших тварин також можна дібрати ідентифікатори, але про це треба питати або самих тварин, або ж тварин, які на них полюють чи нападають. Якщо хочете знати, чим пахнуть морські окуні в стані стресу, спитайте акулу. Чи можете поставити це запитання ВМФ США.

11. Принади та віднади

Як зробити та випробувати репелент від акул

Якби вам було треба придбати хімічну речовину, нешкідливу для людини, але токсичну для менших живих істот, ви могли б звернутись до якогось постачальника аграрного сектору. Хороший пестицид, якщо пестицид узагалі може бути «хороший», повинен поєднувати ці дві властивості. Лист Міністерства сільського господарства США до 11-го військово-морського округу США було присвячено інсектициду ротенону. У листі йшлося, що, на додачу до властивості знищувати комах, ротенон — сильна отрута для риб. Якщо його додати до води в концентрації, недостатньо токсичній для людини, він викличе «заціпеніння акваріумних золотих рибок».

Інформація була обнадійлива, та тільки флот шукав засіб