Читати книгу - "Американська пастораль"

— Тому, що вони її.

— Ми теж її — її сім’я, міс.

— Не чула, щоб вона казала щось подібне.

— Я вам не вірю.

— Вона вас ненавидить.

— Та ну? — недбало обізвався Швед.

— Вона вважає, що вас треба розстріляти.

— Аж так?

— Скільки ви платите робітникам на вашій фабриці в Понсе, Пуерто-Рико? Скільки ви платите робітникам, які шиють для вас рукавички в Гонконгу або на Тайвані? Скільки ви платите жінкам на Філіппінах, які сліпнуть, займаючись вишивкою, щоб догодити поважним леді, які купуватимуть рукавички в магазині Бонвіта? Ви — не хто інший, як ниций дрібний капіталіст, який експлуатує чорних і жовтошкірих по всьому світу, а сам жирує в маєтку, відгородившись парканом і брамами від нігерів.

Досі Швед у спілкуванні з Ритою був сама ввічливість, попри всі її намагання зачепити його за живе. Рита була єдиною, кого вони мали, до того ж незамінною, і, вже не сподіваючись домогтися чогось від неї власною стриманістю, він щоразу приглушував власні емоції та брав себе в сталеві кліщі, аби не показати свого відчаю. Знущатися з нього було частиною її програми; підпорядкувати своїй волі це респектабельне втілення життєвого успіху, що мало шість футів три дюйми росту, із мільйонними статками — ось де була її хвилина слави! Та й кожен день із ними був для неї сходинкою до зоряного п’єдесталу. В їхніх руках була Меррі — заїка шістнадцяти літ. І вони як хотіли вертіли життям її та її рідних. Рита більше не була хирлявою смертною, і тим паче новачком у житті, а перетворювалась на живе створіння, яке перебувало в прихованій симпатії до всього лихого, покликане в ім’я історичної справедливості бути таким самим жорстоким, як цей упир-капіталіст Швед Левов.

Бути в лабетах цієї дитини — це щось нереальне! Мерзенне дівчисько з головою, переповненою вигадками про «робітничий клас»! Дрібнота, яка в автомобілі Шведа зайняла б менше місця, ніж його вівчарка, бачила себе на світовій арені! Ця нікчемна піщинка! І чим була вся її нудотна підприємливість, як не злісним інфантильним егоїзмом, так-сяк замаскованим під одностайність із пригнобленими? Тягар її відповідальності за трудящих світу! Егоїстична патологія стовбурчиться з неї навсібіч, як її волосся, і буквально по-дурнуватому репетує: «Я йду куди хочу, і скільки захочу, і важить тут лише моє бажання!» Саме так, дурноголова кучма волосся вміщала половину її революційної ідеології, і була така ж придатна для виправдання її дій, як і друга половина — розпалений лемент щодо зміни світу. Їй було двадцять два, зросту не більше п’яти футів, і вона зважується на безрозсудну авантюру, використовуючи дещо, значення чого не розуміє навіть близько: владу. Ані найменшої потреби в думці. Думки просто блякли поряд з їхнім невіглаством. Вони не замислюючись зараховували себе до всезнайок. Не дивно, що його нелюдське намагання приховати своє хвилювання вмить відступило перед люттю, яка затопила його, і він різко сказав їй — так ніби і не був пов’язаний з її маніакальною місією в найхимерніший спосіб; ніби для нього було питанням життя і смерті, щоб вона думала про нього тільки найгірше:

— Що ви тямите в тому, про що кажете? Американські фірми виробляють рукавички на Філіппінах, у Гонконгу, на Тайвані, в Індії, Пакистані та ще бозна-де — але не моя! Я — власник двох фабрик. Двох! На одній із них, у Ньюарку, ви були особисто. Ви бачили, які мої працівники нещасні. Ось чому вони гарують там по сорок років — бо я нещадно їх експлуатую! На фабриці в Пуерто-Рико працюють двісті шістдесят людей, міс Коен — людей, яких ми вивчили, вивчили з нуля, людей, яким ми довіряємо, людей, які до нашої появи в Понсе ледве могли знайти якусь роботу. Ми створюємо робочі місця там, де проблеми із зайнятістю, ми виховали вправних фахівців зі швейної справи на Карибах, де про неї не чули — чи майже не чули. Ви ж нічого цього не знаєте. Нічого ні про що не знаєте — навіть не знали, яка з себе фабрика, поки я вам її не показав!

— Я знаю, що таке плантація, містере Леґрі… вибачте, містере Левов. Я знаю, що таке володіти плантацією. Ви дбаєте про своїх нігерів. Авжеж, чого б не дбати. Це називається — патерналістський капіталізм. Вони ваші, ви з ними спите, а варто вичавити з них усе без залишку, як ви одразу викидаєте їх геть. Лінчуєте лише за крайньої потреби. Використовуєте їх просто для розваги й отримання прибутку…

— Звиняйте, я не маю часу вислуховувати це дитяче белькотання. Ви не знаєте, що таке фабрика, ви не знаєте, що таке виробництво, ви не знаєте, що таке капітал, ви не знаєте, що таке праця. Ви й гадки не маєте, що означає мати роботу й що означає бути безробітним. Не маєте найменшого уявлення, що таке робота. Ви за своє життя і дня не працювали, а якщо і спробуєте щось собі знайти, то не затримаєтесь там надовго ні як працівниця, ні як менеджер, ні як власниця підприємства. Годі з мене дурниць. Я хочу, щоб ви сказали, де моя дочка. Більше від вас я нічого не хочу. Їй потрібна допомога, їй потрібна серйозна допомога, а не ваші сміховинні гасла. Я хочу, щоб ви сказали мені, де я можу з нею зустрітися!

— Меррі більше не хоче вас бачити. І матері теж.

— Ви нічого не знаєте про матір Меррі!

— Леді Дон? Леді Дон із Помістя? Я знаю все, що треба знати про леді Дон. Так соромиться свого класового походження, що прагне ввести дочку до вищого світу.

— Меррі в шість років чистила гній з-під корови. Ви не знаєте, що верзете. Меррі була в клубі чотирьох чеснот. Меррі водила трактор. Меррі…

— Фальш. Суцільна фальш. Донька королеви краси і капітана футбольної команди — який кошмар для дівчини з душею! Приталені сукенки, туфельки, мініатюрне те, мініатюрне се… Постійна вовтузня з волоссям. Як вважаєте, вона вовтузилася з волоссям Меррі тому, що любила її та милувалася її зачісками, чи тому, що їй неприємно було її бачити, позаяк дівчинка не була схожа на маленьку принцесу, з якої виросте справжня красуня і стане «Міс Римрок». Меррі мусить займатися танцями. Меррі мусить ходити на теніс. Я здивована, чому їй не зробили корекцію носа.

— Ви не розумієте, що верзете.