Читати книгу - "Невермур. Випробування Морріґан Кроу"

— Ні, Фен, Юпітер сказав…

— Юпітер каже багато що. Це все пусте для мене. Тримайся міцно.

Фен перейшла в турбо-режим, граційно петляючи поміж інших кандидатів, що здавалося Морріґан неможливим. Вона перестрибувала через три-чотири голови одночасно, елегантно приземлялася на найменші клаптики землі і, не гаючи ні секунди, здіймалася в повітря знову. Вона була тим самим «всюдихідним чудовиськом», на яке сподівався Юпітер, — їй доступні і дерева, і земля, і стіни будівель. Морріґан відчайдушно сподівалася залишитися живою.

Вона озирнулась і не без радості побачила, що Ноель і її кобила зникли — цілком і повністю, ніби їх поглинув натовп і виплюнув на узбіччя.

У серці Морріґан з’явився крихітний зародок надії. Можливо, Фен права — можливо, вони справді могли б отримати золоту мішень!

Але моторошний носоріг набирав швидкість. Морріґан тепер могла ясно бачити його вершницю і з подивом упізнала її — це була огидна подружка Ноель.

Тільки тепер вона не сміялась, ніби гієна. І не мала самовпевнено-зарозумілого вигляду, як на Книжковому Випробуванні. Вона була… нажахана. Її довга чорна коса наполовину розплелась і маяла на вітрі, вона кричала і безпорадно смикала віжки, втративши контроль над своїм носорогом. Морріґан добре розуміла це відчуття.

На відміну від неї, носоріг був бадьорий і цілеспрямований. Він уже зрозумів, хто його головні конкуренти, і прямував до них, наставивши ріг.

Морріґан щосили смикнула Фен за хутро і заволала їй на вухо єдині два слова, на які могла спромогтись у цей момент:

— Фен! Носоріг!

Розділ чотирнадцятий. Найблагородніший скакун

— Вони мчать прямо на нас!

Фен, навіть не озирнувшись, додала швидкості й почала кружляти вулицями то ліворуч, то праворуч, щоб відірватися від носорога. Незграбний рогатий велетень не відставав, але рухався з набагато меншою грацією, ніж Фенестра, врізаючись в інших кандидатів і збиваючи їх із ніг з гуркотом і ревом. Морріґан подивилася через плече і побачила, як подруга Ноель дивиться нажахано поперед себе, широко розплющивши очі, не здатна взяти тварину під контроль або загальмувати, не здатна ні на що, крім як міцно вчепитися за віжки і сподіватися вижити.

Фен бігла все швидше, збільшуючи відстань між ними і натовпом. Єдиний, хто залишався в них на хвості, — розлючений носоріг.

— Просто дай йому проминути нас! — крикнула Морріґан, але Фенестра не чула її, а точніше, не слухала. Вона була навіжена, одержима і мала лиш одне на думці… але при цьому вже починала важко дихати і втрачати сили.

Раптом носоріг загримів уже зовсім поруч із ними, струшуючи гігантською головою.

— Обережно, Фен! — заверещала Морріґан, коли чудовисько жорстоко наскочило на них збоку.

Дівчинка верхи на носорогові закричала. Морріґан притулилась ближче до пухнастої шиї Фен і міцно вчепилася в неї. Диво-кішка на секунду втратила рівновагу, але швидко відновила її і завдала удар у відповідь. Довгими гострими кігтями вона розітнула обличчя носорога навпіл, і той заревів від болю.

Морріґан підвелася на звук ще одного пронизливого вереску позаду них. Вона повернула голову саме в той момент, коли носоріг спіткнувся і скинув із себе вершницю. Дівчинка впала на землю з глухим, нудотним звуком. Носоріг перекинувся через свій ріг і, підвівшись, звернув на найближчу вуличку, забувши, як сильно бажав золоту мішень. Він тікав і голосно ревів, а на його обличчі кривавились глибокі рани. Фен перемогла його жорстокість і агресію одним помахом своїх могутніх кігтів та помчала далі, нарешті вільна від переслідувача.

Його вершниця, подруга Ноель, залишилася посеред Ґранд-бульвару. Вона приголомшено хитала головою. Усі інші кандидати наздоганяли їх і скоро мали бути поряд із нею. Тут і там вибухали мішені, випускаючи хмари яскраво-рожевого й червоного пилу в повітря, все ближче до дівчинки, яка непорушно сиділа на землі.

Морріґан дивилася вперед. За сто метрів Ґранд-бульвар переходив у величезну бруковану площу Відваги, і вона бачила їх прямо в центрі — чотири золоті мішені, рівномірно розташовані по краю вигадливого фонтана. Морріґан могла дістати п’яту мішень у середині, на верхівці статуї. Вона виблискувала золотом на сонці, високо вгорі в зубах бетонної риби.

Вони були близько — так близько. Попереду не було нікого. Площа Відваги лишалася порожньою. Вона справді могла перемогти, могла досягти цієї золотої мішені…

Але Морріґан озирнулася через плече знову.

Дівчинка все ще була там. Здавалося, вона застигла у вічності, безтямно дивлячись на стіну з копит і кольорового пилу, що швидко наближалася до неї і не збиралася гальмувати.

Морріґан здригнулася.

— Фен, треба повернутись! — закричала вона. — Її затопчуть.

Фен не чула її, а якщо й чула, то не звертала уваги. Морріґан щосили смикнула її за вуха.

— Фен! Її вб’ють!

Фенестра загарчала.

— Ти розумієш, що це змагання?

Але, незважаючи на свої слова, вона розвернулась і помчала до місця, де, схопившись за ногу, безпорадно сиділа дівчинка.

— Швидше, Фен!

Фенестра додала швидкості, встигнувши добігти якраз вчасно, щоб підібрати колишню вершницю носорога зубами і відскочити від юрби, дедалі ближчої, на бічну алею Ґранд-бульвару. Кандидати протупотіли порожнім місцем, де пару секунд тому сиділа дівчинка.

Розлючено струснувши головою, Фен закинула її собі на спину, і та приземлилася прямо перед Морріґан. Дівчинка тремтіла і плакала.

— О, та досить шморгати, — гаркнула Диво-кішка.

Морріґан поклала тремтячі руки дівчинки на густе хутро шиї Фен і допомогла їй утриматися. Її пересмикнуло, коли повз них пронеслись останні декілька вершників, піднімаючи хмари куряви. Морріґан, Фен і дівчинка застрягли на узбіччі. Ситуація була безнадійна. Через секунди золоті мішені мали б зникнути.

— Можливо, — сказала Морріґан, задихаючись від розпачу, — можливо, ми могли б повернутися до зелених мішеней… або… або жовтих…

— Тримайся, — сказала Фен.

— Я не можу просто здатися, Фен! Десь там може залишитись одна…

— Ні, дурна, я маю на увазі, тримайся за моє хутро. І не впади. — Морріґан зробила так, як сказала Фенестра, і та стала дибки. — Ми все ще збираємося здобути золото!

Площа Відваги нагадувала сцену якоїсь апокаліптичної битви. Чотири золоті мішені довкола фонтана були вже вдарені… але остання лишалась неторканою на висоті багатьох метрів і все ще виблискувала в пащі статуї-риби. Під нею пінилася вода, а в ній, занурившись по пояс, бродили десятки — а то й сотня — дітей, які лишили своїх скакунів осторонь. Вони кричали, і плюхались, і штовхали одне одного у воду, втративши надію дістати мішень. Деякі з них уже досягли статуї і дряпалися вгору по її плавниках і хвосту, відмахуючись від інших кандидатів, що намагалися стягти їх униз. Це нагадувало страшний сон, і Морріґан не мала жодного бажання ставати його частиною.

Але Фенестра була нестримна. Вона стала дибки, розігналась і проскочила по спинах коней, зебр і страусів навколо фонтанів, наче по камінцях. Відштовхнулася від землі могутніми задніми лапами і, пролетівши над іншими кандидатами, приземлилася на верхівку статуї. Фенестра обхопила лапами голову рибини і вчепилася в неї