Читати книгу - "Поштова лихоманка"

— Тобто ви вважаєте його циніком? — спитав Мокр. 

— Так, — відповіла вона, видихаючи дим. — Як ви цілком правильно підозрюєте, це практично експертна думка. Між іншим, дякую вам за те, що винайняли хлопців. Не впевнена, що вони розуміють слово «подобатися», але їм справді подобається працювати. А Помпа № 19, схоже, відчуває до вас певну повагу. 

— Дякую. 

— Особисто я думаю, що ви пройдисвіт. 

— Не здивований. 

О боги, панна Любесерце була міцним горішком. Йому доводилося й раніше стикатися з жінками, непідвладними його чарам, але вони були просто низенькими пагорбами, як порівняти з крижаними висотами гори на ім’я Любесерце. Це вона навмисно. Так має бути. Це гра. Так має бути. 

Він дістав пачку аркушів з ескізами марок. 

— Що ви думаєте про це, панно Лю... Слухайте, панно Любесерце, а як до вас звертаються ваші друзі?  

Про себе він заздалегідь озвучив її відповідь: «Не знаю», — і в ту ж мить жінка сказала: 

— Не знаю. А що це таке? Для економії часу носите при собі власні портрети? 

Отже, це була гра, і його запрошували зіграти. 

— Я сподіваюся, їх віділлють у бронзі, — миролюбно сказав він. — Це мої ескізи нових марок.  

Доки вона переглядала аркуші, він пояснив їй ідею. 

— Ветінарі добре вдався, — сказала вона. — Між іншим, кажуть, він фарбує волосся. А це що? А, Вежа мистецтв... який чоловічий підхід. А це долар, еге? Гм-м-м. Так, вийшло все досить непогано. Коли ви збираєтеся почати їх використовувати?  

— Та, власне, поки хлопці на завданнях, я саме збирався підскочити до «Ливарника і Шпулькіса» і обговорити з ними гравіювання, — сказав Мокр.  

— Це добре. Вони — гідна фірма, — кивнула вона. — Воду для їхніх гідравлічних механізмів подає Шлюз-23. І вони тримають його в чистоті й не чіпляють на нього записок. Я ж щотижня перевіряю умови праці всіх найманих ґолемів. Вільні дуже вимогливі щодо цього. 

— Щоб переконатися, що з ними не поводяться погано? — уточнив Мокр. 

— Щоб вони переконалися, що не самотні. Ви не уявляєте, на скількох підприємствах міста де-небудь у робочих приміщеннях працює ґолем. Хіба що крім «Великого шляху», — додала вона. — Там я їм працювати не дозволяю. 

В останніх словах Мокр відчув якусь надмірну різкість. 

— Е... чому? — спитав він. 

— Буває таке лайно, в якому не варто працювати навіть ґолемам, — тим же сталевим тоном відповіла панна Любесерце. — Вони мають мораль. 

«Та-ак, — подумав Мокр, — то це у нас болюча точка?» 

А його вуста самі собою вимовили: 

— Чи не бажаєте сьогодні повечеряти разом?  

На мить панна Любесерце здивувалася — втім, і наполовину не так сильно, як сам Мокр. Та її природний цинізм негайно повернувся на позиції. 

— Я щовечора бажаю повечеряти. Але разом? Ні. Маю справи. Дякую за пропозицію. 

— Нема проблем, — запевнив Мокр, відчуваючи певне полегшення. 

Жінка окинула поглядом лункий вестибюль. 

— Вас це місце не морозить зсередини? Можливо, його вдалося б покращити за допомогою квіткових шпалер і запалювальної бомби. 

— Тут все буде приведено до ладу, — швидко сказав Мокр. — Але ми вирішили, що краще в першу чергу запустити робочі процеси. Щоб показати, що ми повернулися. 

Вони дивилися, як Стенлі та Шеляг, схожі на золотошукачів біля підніжжя гори листів, сортували пошту при самому краєчку цього підніжжя. На тлі білих поштових хребтів ці двоє виглядали ліліпутами. 

— Насправді на доставку цього всього вам знадобиться вічність, — зауважила панна Любесерце, розвертаючись, щоб іти. 

— Насправді так, — погодився Мокр. 

— Але в тому й фішка ґолемів, — продовжила панна Любесерце, вже стоячи у дверному отворі; світло з вулиці дивним чином освітлювало її обличчя. — Вони не бояться слова «вічність». Вони не бояться нічого.  

Розділ сьомий 

ГРОБНИЦЯ СЛІВ 

Винахід дірки — Пан Губперук виливає душу — Чарівник у банці — Дискусія про тильну сторону Правителя Ветінарі — Обіцянка доставки — Борис пана Гобсона 

На пана Шпулькіса, який сидів у своєму пропахлому мастилом і чорнилами старовинному кабінеті, дивний молодий чоловік у позолоченому одязі й крилатому капелюсі справив неабияке враження. 

— Ви явно добре знаєтеся на папері, пане Губперук, — сказав він, тим часом як Мокр мацав і роздивлявся взірці. — Дуже приємно зустріти такого клієнта. Завжди вибирай правильний папір для кожної справи, я це постійно кажу. 

— Дуже важливо, щоб марки важко було підробити, — сказав Мокр, гортаючи взірці. — Проте, з іншого боку, виробництво марки, яка коштуватиме пенні, не повинне обходитися дорожче за пенні! 

— Тут вам допоможуть водяні знаки, пане Губперук, — вказав пан Шпулькіс. 

— Але підробити можна і їх, — заперечив Мокр, подумав і додав: — Мені так казали. 

— О, ми знаємо всі ці прийоми, пане Губперук, не хвилюйтеся! — заявив пан Шпулькіс. — У цьому ми на висоті, о так! Витравлювання реактивами, магічне ретушування, зникомі чорнила, все що завгодно. Ми виготовляємо папір, робимо гравіювання і навіть друкуємо дещо для декого з найвпливовіших громадян — хоча, звичайно, я не вільний називати їхні імена. 

Він відкинувся в кріслі з потертої шкіри і щось швидко нашкрябав у своєму записнику. 

— Отже, ми можемо зробити для вас двадцять тисяч однопенсових марок, папір матовий, з нанесеним клеєм, по два долари за тисячу плюс виробництво штампів, — підсумував він. — Без клею — на десять пенсів дешевше. Як ви розумієте, вам треба буде знайти когось, хто розріже готові аркуші на окремі марки.  

— А ви не можете зробити це за допомогою якого-небудь пристрою? — поцікавився Мокр. 

— Ні. З такими маленькими шматочками паперу нічого не спрацює. Даруйте, пане Губперук.  

Мокр витягнув з кишені клаптик брунатного паперу і підняв його перед собою. 

— Вам це знайомо, пане Шпулькіс? 

— Це ж перфорований папір для зберігання шпильок? — просяяв той. — Ха, де мої юні роки! Моя давня колекція досі лежить на горищі. Я завжди вважав, що за неї можна було б виручити шилінг-другий, якби тільки... 

— Погляньте сюди, пане Шпулькіс, — перебив Мокр, беручись кінчиками пальців за краї клаптика. 

Стенлі завжди був хворобливо точним у розміщенні шпильок; точніше цього не зробила б навіть людина з мікрометром. 

Папір почав плавно розходитися вздовж ліній перфорації. Мокр багатозначно подивився на пана Шпулькіса. 

— Вся суть — у дірках, — сказав він. — Якщо в чомусь немає дірки, воно нічого не варте... 

Минуло три години. Майстрів відправили контролювати процес. Зосереджені чоловіки в комбінезонах повертали заготовки в токарних верстатах, інші щось паяли, перевіряли на міцність, прикручували і розкручували, потім розібрали невеликий ручний прес і зібрали його по-іншому. Мокр вештався навколо і відверто нудився, поки зосереджені чоловіки крутили щось у руках, вимірювали, переробляли, лудили, опускали й знову піднімали, і нарешті, під наглядом Мокра та пана Шпулькіса, офіційно ввімкнули перероблений прес... 

Дзень... 

Мокрові здалося, що всі навколо так щосили затамували дихання, що аж вікна увігнулися всередину. Він нахилився, узяв з преса аркуш, розділений перфорацією на маленькі прямокутники, і підняв його вгору. 

Потім він відірвав одну марку. 

Вікна вигнулися