Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Хм. Ти мені дещо нагадала. - говорив Максуд, легенько підштовхуючи Дезіре до повороту в її бік. - Знаєш, як тебе називають заклиначі? Химерниця Зими.
- Через моє волосся кольору інею? - знизала плечима Дезіре.
- Ні. Через твоє серце, холодне, як лід. - Максуд зробив паузу. - А справді кумедно те, наскільки сильно вони помилилися.
Воїн різко зупинився перед невисоким будинком. Дезіре не встежила за ним і пройшла на крок далі. Коли вона повернулася, поряд з Максуд уже стояла Сандрін. Химерниці обмінялися одна з одною спеціально заготовленими з цієї нагоди посмішками.
- Цю будівлю ми не змогли обшукати. - сказав солдат, що підбіг. - Усі обшукали. Сюди не змогли зайти. Тут двері. Навіть вибити чи порубати їх не вдалося.
- Ці ось двері? - Сандрін підійшла до дверей, натиснула на ручку та відчинила їх.
Солдат з витріщеними очима і щелепою, що відвисла мало не до колін, дивився на неї.
- А ви так не здогадалися спробувати? - здивовано підняла брови Дезіре. - Ну і солдати пішли, аби вибити чи порубати.
Вона похитала головою, заходячи до будівлі слідом за Сандрін. Тревізо протиснулася одразу за нею. Максуду довелося почекати ще трохи, поки потік людей тік до тієї кімнати. Делоріс та водоноси теж заскочили всередину. Тільки Ейр, підійшовши до дверей, зупинилася, не пропускаючи тих, хто юрмився за спиною. Вона кивком голови вказала Максуду на двері. Той кивнув у відповідь і зайшов.
- Нема чого туди всім натовпом вдиратися. Давайте, давайте відходьте. Тітки на ринку і то в таку чергу не стають! - Ейр руками розпихала солдатів від дверей. - Химерниці самі розберуться. А ви з мотузками давайте сюди ближче.
Максуду трохи довелося поштовхатися, щоб стати між Сандрін і Дезіре. Кімната всередині виявилася набагато меншою, ніж здавалася зовні. І стеля виявилася низькою. Воїн глянув на дірку в підлозі. Метра два у діаметрі. Краї не рівні. Видно сліди людського втручання. Наче камінь намагалися рубати. Брудний водонос запалив ліхтар і опустив руку, наскільки міг, у цю дірку. Стінки тунеля якісь покручені. Максуд почухав підборіддя. Хтось тут шукав щось. Або крав механізм. Або мало що могло статися за стільки років.
- План той самий? - запитав колишній блондин.
- Якщо ти не проти. - ствердно кивнув Максуд. - Тільки зараз все складніше. Там точно є вода. Потрібно її дістати.
- Якщо вона там є, ми дістанемо. - запевнив його Бельдуван. - Тільки як?
Дезіре хмикнула в кулак. Сандрін розгладжувала брову.
- Це ти у нас водонос чи як? - розвів руками Максуд.
- Я.
Максуд зробив вираз на обличчі, який мав означати “Ну!”. Повисла тиша. Сандрін поклала місію з виходу з патової ситуації на свої плечі:
- Там вода. Ти водонос. Якщо хтось і зможе витягнути її звідти, то це ти. Як ти це робитимеш, ми не знаємо.
- Я сам не витягну.
- Тому вас тут троє.
Хлопець озирнувся, знайшов поглядом таких самих підлітків.
- Думаю, одному треба розміститися ближче до води. Другому на вигині, а третій буде ближче до виходу. - запропонував Максуд. - Розумно?
- Ще й як! - зрадів блондин. - схоже на план! Я думаю, що нам усім трьом потрібно розподілитися каналом колодязя і подати воду. Що скажеш?
Максуд і оком не повів:
- Ти молодець, хлопче! Залишилося лише зробити це. - воїн поплескав його по плечу, не забувши при цьому схвально кивати головою.
Натхненний своїм власним розумовим процесом, блондин відразу кинувся радитися зі своїми друзями, голосніше обговорюючи всілякі непотрібні деталі, щоб надати важливості їхній розмові. А Максуд тим часом вийшов із кімнати і звернувся до солдатів:
– Вода є. - гучні радісні вигуки не відразу дозволили йому продовжити говорити. - Принесіть усі ємності, що зможете знайти. Навіть щось, що віддалено нагадує ємність, нам теж підійде.
Химерницям у цій кімнаті робити не було чого. Але не побачити на власні очі, як працюють водоноси, виглядало непробачним. Тому вони мовчки спостерігали аж дві години за всіма приготуваннями. Як водоносів опускали на мотузках, як солдати підносили ємності. Стояли навіть величезні нещодавно збиті бочки. І ті бочки, які сюди привіз загін Тейна. Дещо, мабуть, знайшлося й у самій фортеці. У цій ситуації підходило абсолютно все. Максуда з ними не було. Він, разом із Звіром, розглядав поріг і радився з іншими солдатами. Про що – Сандрін не могла розчути. Коли з колодязя пролунав сигнал про готовність останнього водоносу, туди увійшов Максуд. Воїн швидко виштовхав усіх із приміщення. На вулиці Сандрін побачила, що всі ємності були вишикувані довгим ланцюжком. Причому так, щоб вони могли здійснювати рух у дві сторони. Тобто, ємності на спеціальних щитах з колесами могли підтягувати до приміщення у порядку черги, а потім розкинулася спеціально звільнена площа, щоб солдати могли безперешкодно залишити це місце. Солдати розступилися, щоби не заважати. Нині їх набралося вже понад сотню.
- Тепер потрібна твоя допомога. - звернувся Максуд до Сандрін. - Щити для води. Я не зміг вигадати нічого іншого. Потрібен щит, щоб він закрив дверний отвір до половини.
Химерниця тільки зараз звернула увагу на те, що двері були зняті з петель.
- Тоді вода почне з нього переливатись, і ми підставимо ємності. Деякі за висотою одразу підійдуть. - продовжував воїн. - В інші ми виплескуватимемо воду самі.
Сандрін ще раз подивилася на ланцюжок. Перші ємності стояли високі – різного роду бочки. За ними йшли інші вже меншої висоти. І найперша стояла вже біля самого порога трохи збоку. До неї наспіх прибито кілька ручок. Химерниця кивнула головою. Дезіре мовчки стояла поряд. Максуд увійшов до будівлі і крикнув водоносам, що нагорі всі готові. Потім швидко вибіг із кімнати. Сандрін такий його поспіх здався дивним. Рівно до того часу, поки вона не почула шум води і не побачила фонтан з бризок. Вона миттєво запалила очі і розкрутила сині краплі навколо зап'ястя. Потік води вже з шумом розтікався кам'яною вулицею. Сандрін створила щит і повільно перемістила його у потрібне положення. Дезіре скинула брову. Тревізо щось шепнула їй на вухо. А Делоріс усміхалася. Не кожен Химерник міг рухати свій щит з такою точністю. Зізнатися, вона й не бачила жодного іншого Химерника, який міг би зробити так само. Всі інші тільки й могли, що впливати на щит прямим чи зворотним неживим поштовхом. Сандрін же рухала щит! Напівпрозора синя смужка заслонила собою приблизно половину дверного отвору.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руйнуючи долі, Стів Маккартер », після закриття браузера.