Читати книгу - "Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко"

Прокидаюся від стукоту у двері. Неохоче піднімаюся з ліжка і повільно повзу відчиняти. Бачу перед собою Лева. Одягнений. Серйозний. Рішучий. Впевнена, що кудись вже зібрався.

— Котра година? — цікавлюся в чоловіка і пропускаю його в кімнату.

— Доброго ранку, вже майже десята, — вітається Лев, уважно придивляючись до мене. Після вчорашньої ночі плачів і жалю до себе маю не найкращий вигляд. Тягнуся пригладжувати своє волосся, наче зараз це сильно мені допоможе. 

— В тебе все добре? — помічає мої дії Лев. Від нього нічого не приховати.

— Більш-менш нормально, а ти дізнався щось про Єву? — переводжу тему, бо не хочу розповідати про причину свого стану.

— Дізнався, — не надто радісно відповідає. — Ти була права у Єви проблеми, але не хвилюйся, я допоможу твоїй подрузі.

— Що з Євою і де вона зараз? — тривожуся за подругу. Я ще вчора відчувала, що щось негаразд і от маєш тобі підтвердження.

— Я їду в Київ і триматиму тебе в курсі подій, — уникає відповіді Лев, чим змушує мене хвилюватися ще більше. Чоловік одразу помічає мій стан і намагається заспокоїти. — Марто, не накручуй себе дарма. Я все владнаю і одразу зателефоную тобі. А ти краще подзвони Данилу, бо той ще від учора переживає, через те, що в тебе мобільний вимкнений. 

 — Якось без тебе розберуся, що мені робити, — відповідаю надто грубо. Злюся на нього, бо не каже мені, що з подругою і ще трохи на себе — за свою реакцію на новину про вагітність сестри. Відчуваю, наче потрапила в емоційну мʼясорубку, котра з кожним днем крутиться все швидше і швидше, а я не можу її зупинити. Події навалюються одна на другу, а я лише ще більше заплутуюсь і тону в цьому життєвому хаосі.

—  Марто, не знаю, яка муха тебе вкусила, але я не налаштований сваритися з тобою. Тож, бувай, і не забуть увімкнути мобільний,  — знову нагадує мені Лев і виходить з кімнати. Я чую як він спускається сходами вниз, а за декілька хвилин бачу з вікна як його автомобіль виїжджає з подвірʼя. Не знаю, що він задумав, але хоч би в нього все вийшло. Чомусь певна, що він не скривдить Єву. 

Швиденько приймаю душ і вмикаю свій мобільний. На телефон одразу сипляться сповіщення про пропущені дзвінки та повідомлення від Данила. Почуваюся винною перед ним і трохи нервую в передчутті розмови. Данило для мене ще й досі напіввідкрита книга, яка гортається повільно, тому не знаю як він зреагує на мій вчорашній ігнор.

— Мартусю, привіт! — чую бадьорий голос Данила і трішки заспокоююсь. Здається, що не образився на мене.

— Привіт, як ти себе почуваєш? — цікавлюся.

— Вже набагато краще, бо ти мені подзвонила, — відповідає Данило, а я усміхаюся сама до себе. Стає одразу так приємно від його слів.

— В тебе все добре? — запитує.

— Переживаю через Єву, — кажу лише половину з того, що мене хвилює. 

— Якщо Лев пообіцяв допомогти твоїй подрузі, значить допоможе, — майже повторює слова брата, — Тим більше, що справа стосується не лише Єви, а й нашого бізнесу. А для нас обидвох — це питання честі. 

— Тепер я розумію, чому Лев з таким завзяттям помчав в Київ, — розчаровано зітхаю. 

— Давай, краще поговоримо про нас, а Лев з Євою нехай самі розбираються, — переводить тему Данило. — Ти не відповідала на мої дзвінки вчора і на повідомлення також, — робить паузу, дає мені можливість пояснити чому так, але я мовчу, тому він продовжує, — може ти передумала чи я образив чимось тебе? — цікавиться.

— А ти сам не передумав? — перепитую. Хочу ще раз отримати словесне підтвердежння, що ми справді дали один одному шанс і що наші стосунки невигадані.

— Ти ще й досі в мені сумніваєшся? — не поспішає відповідати. Моє питання його чіпляє.

— Лана вагітна від мого чоловіка, — вивалюю на нього причину свого поганого настрою, щоб він там нічого собі не придумував і не шукав проблему в собі. Той мовчить деякий час. Але, я знаю, що Данило точно почув сказане. 

— Він тобі ще й досі небайдужий? — запитує. Ми вже говорили про це, але Данило знову цікавиться. Відчуваю, що не лише в мене проблеми з довірою.

— Я не маю до нього почуттів, але збрешу, якщо скажу, що мене ця новина не зачепила, — пояснюю і сподіваюся на розуміння. — Роман не хотів дітей, коли ми були разом, а з Ланою видно швидко змінив свою думку. Це мене ображає.

— Не думав, що колись мені доведеться заспокоювати свою дівчину, яка сумує, бо в її сестри буде малюк від її чоловіка, якого вона вже не кохає.

— Це так абсурдно звучить, — сміюся зі слів Данила.

— Ага, — згоджується хлопець. — Щоб підняти тобі настрій, я готовий поговорити про це. І скажу навіть більше, якщо твій чоловік не хотів дитину роками, то мало ймовірно, що він ось так раптово захотів малюка з твоєю сестрою, — ділиться своїм припущенням. — Здається, що в цій історії не все так яскраво та щасливо, як може здатися на перший погляд.

—  Я й не подумала про таке! — вражена висновками Данила. 

—  Не подумала, бо чомусь вирішила, що гірша від своєї сестри. А це не так, і я доведу тобі це.

—  Дякую! — розчулена його словами до глибини душі. Не чекала від Данила такої підтримки та розуміння.

— Мене завтра відпускають додому, тож вже зовсім скоро я почну активно доводити тобі, що ти найкраща дівчина в світі! — жартує хлопець.

— Звучить багатообіцяюче! — не стримую сміху.

— А ще я шалено скучив за тобою і дуже хочу тебе обійняти, — зізнається Данило, чим остаточно знищує вагання в моєму серці. Я впевнена, що хочу дати шанс цьому чоловіку.