Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"

Вийшовши до сина, Ґендзі уважно вислухав його доповідь про розмову з Тамакадзурою. «Судячи з усього, вона не дуже то схильна до придворної служби, — зауважив він. — На превеликий жаль, могло статися ще й так, що принц Хьобукьо, людина вельми досвідчена в любовних справах, привернув її до себе палкими зізнаннями? А проте я думаю, що, побачивши Імператора під час виїзду в Охарано, вона не залишилася до нього байдужою. Жодна молода дівчина не відмовиться від придворної служби, якщо хоч мигцем його побачить. На це я і розраховував...»

«Однак я не знаю, яке становище якнайкраще відповідатиме її натурі. Та й чи зможе вона змагатися з Імператрицею або впливовою ньоґо Кокіден? Їй буде важко досягнути їхнього рівня, навіть якщо Імператор і зацікавиться нею. А ще треба пам’ятати, що принц Хьобукьо, палко закоханий у неї, буде вкрай незадоволений, якщо ви віддасте її в Імператорський палац навіть не як ньоґо, а просто як Найсі-но камі. Подейкують, ніби через це ваші братські стосунки з принцом можуть зіпсуватися», — сказав Юґірі з чисто дорослою розважливістю.

«Справді, у всьому цьому важко розібратися. От навіть Удайсьо[205] готовий звинуватити мене в тому, що йому не вдається схилити її на свій бік. Виходить, що, не залишивши людини в біді, я поводився нерозумно, бо врешті-решт сам у всьому виявився винним. Я не забув, як перед смертю її покійна мати щиро просила подбати про дочку, і дізнавшись, що дівчина живе в глушині без жодної батькової допомоги, пожалів її і взяв до себе. А тепер, коли я про неї потурбувався, міністр Двору також уже готовий визнати її», — сказав Ґендзі досить переконливо.

«Я впевнений, що вона стала б хорошою дружиною принцові, — провадив він далі. — Вона — людина жвавої вдачі, прекрасної зовнішності й досить розумна, щоб не допускати прикрих помилок. Гадаю, що їхній шлюб був би вельми вдалим. Водночас вона успішно впоралася б і з обов’язками придворної дами. Вона гарна собою, непогано вихована, кмітлива, прекрасно розбирається в обрядах і церемоніях. Імператор, напевно, був би задоволеним».

Оскільки Юґірі дуже хотів збагнути батькові наміри, тому сказав: «Люди поширюють хибне уявлення про ту рідкісну увагу, яку останнім часом ви приділяли її вихованню. Схоже, такої ж думки дотримується і міністр Двору, бо в такому ж дусі він начебто відповів Удайсьо, коли той попросив його посприяти в одруженні з дочкою».

Засміявшись, Ґендзі відповів: «Обидві сторони — і люди, і міністр Двору — помиляються. А от дівчина в будь-якому випадку має коритися батьківській волі, коли йдеться про придворну службу чи будь-що інше. Бо жінка в дитинстві підпорядковується батькові, в дорослому віці — чоловікові, а в старості — синові, а тому я не маю права порушувати заведений порядок і розпоряджатися її долею на свій розсуд».

«А ще кажуть, що міністр Двору захоплений вашою мудрістю і далекоглядністю у тому, що ви погодилися віддати дівчину на придворну службу, щоб насправді зберегти її для себе, бо її становище у вашому домі було б вельми двозначним серед жінок високого роду, що давно з вами живуть», — цілком серйозно сказав Юґірі.

«Шкода, якщо він справді в чомусь такому мене підозрює!» — подумав Ґендзі і, силувано усміхнувшись, відповів: «Я не очікував, що міністр Двору дійде до таких безглуздих припущень. Очевидно, він страждає надмірною підозрілістю. Однак сподіваюся, що невдовзі все якось уладнається. Бо все це чиста вигадка». Його здивування здавалося цілком щирим, але Юґірі не покидали сумніви.

Та й сам Ґендзі не знав, як виплутатися з цього становища. Адже якщо людська підозра справдиться, то це, напевне, матиме неприємні наслідки. І він вирішив, що головне — це якось переконати міністра Двору в чистоті своїх намірів, бо його прикро вразило, що той розгадав його таємні помисли, як, віддаючи свою вихованку в палац, насправді зберегти її для себе.

Невдовзі Тамакадзура, дівчина із Західного флігеля, зняла жалобне вбрання. «Дев’ятий місяць несприятливий для її приїзду в палац, тож треба дочекатися десятого», — доповів Ґендзі, й Імператор з нетерпінням чекав того дня. А тим часом її шанувальники, вельми ображені таким поворотом подій, благали своїх помічниць якось звести їх з дівчиною раніше, ніж вона стане служити в палаці. Але, на жаль, ті відповіли, що зробити це ще важче, ніж зупинити водоспад Йосіно[206].

Юґірі, турбуючись про те, що дівчина подумає про його мимовільне зізнання, тепер вирішив догоджати їй, як тільки міг, в усіх її потребах, поводячись стримано, з гідністю, без жодного натяку на ніжні почуття.

Рідні брати Тамакадзури, не маючи до неї доступу, з нетерпінням чекали того дня, коли вона нарешті переїде у палац і вони зможуть піклуватися про неї відкрито. «Яке в нього непостійне серце!» — дивувалися жінки, поглядали на То-но цюдзьо[207], який начебто геть-чисто забув про недавню пристрасть до дівчини, коли прийшов у садибу на Шостій лінії з дорученням від міністра Двору. Оскільки їхню спорідненість досі не було оприлюднено, Касіваґі, як і раніше, відвідував дівчину таємно. Тож і цього разу, передавши листа, він очікував відповіді в саду під багряником у місячному сяйві. Однак її ставлення до нього помітно змінилося: якщо раніше вона відмовлялася навіть читати його листи, то тепер веліла провести його до південної завіси. Щоправда, вона все ще не сміла розмовляти з ним сама і відповідала через служницю Сайсьо.

«Батько послав до вас саме мене, щоб безпосередньо передати важливе повідомлення. Та як я можу це зробити на такій відстані від вас? Хоч би яким низьким було моє становище, я знаю, що між нами існує нерозривний зв’язок. Може, я здамся вам, так би мовити, старомодним, але мушу сказати, що цілком покладаюся на ваше довір’я...» — сказав Касіваґі, невдоволений ставленням Тамакадзури до нього.

«Правду кажучи, я сама хотіла поговорити з вами про все, що відбулося за минулі роки, але останніми днями я занедужала так, що не можу встати з постелі. А ваші докори тільки переконують мене, що я вам чужа...» — відповіла вона йому відверто через служницю.

«Але чому ви не допускаєте мене навіть до ширми, за якою хворієте? А втім, може, ви й маєте рацію. Я справді сказав щось недоречне», — і, стишивши голос, Касіваґі передав дівчині батькове доручення. Поводився він не гірше за інших і справляв дуже приємне враження.

«Я не знаю подробиць про те, як саме відбуватиметься церемонія Вашого приїзду до палацу, — передавав Касіваґі дочці міністра Двору, — але гадаю, що Вам варто було б порадитися особисто зі мною. Однак, остерігаючись людських очей, я не можу Вас відвідати і поговорити з Вами, а тому переповнений тривожними передчуттями». А далі, звертаючись до пані Сайсьо, Касіваґі додав: «Я більше не посилатиму їй своїх дурних листів. Та мені стає щораз прикріше, що вона вдає, ніби не помічає моєї щирої відданості. Передусім мені не сподобалося, як вона прийняла мене сьогодні ввечері. Хіба не було б краще прийняти мене