Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

Після того, як я прийшла до тями в лікарні, мені розповіли, що того вечора в Парижі було здійснено серії терактів, і я потрапила в епіцентр одного з них. Вижила дивом. Завдяки Фрезову у мене було подвійне громадянство та гроші, тож проблем із лікуванням не виникло.

Схоже, я скоро подружуся з цим видом чужорідного тіла, у вигляді куль, у моєму організмі. Уже чотири штуки побували в мені, включно з тією фатальною, отриманою на батьківщині, та жодна не зачепила життєво важливі органи. Найскладніше було вчитися заново ходити, після переламаного в кількох місцях таза. Ну і пластика після опіків. На тілі залишилися ледве помітні шрами. Обличчю пощастило більше, якщо можна так висловитися. Шрамів не було, але й моєї зовнішності більше не було. Гарненьке личко перестало бути таким, після серії пластичних операцій. Я сама себе не впізнавала в дзеркалі. Мила і приємна, але вже не така ефектна. Мені так навіть більше подобалося.

Я стала іншою людиною і всередині, і зовні. У мене було дуже багато часу на роздуми. Те, що сталося зі мною в чужій країні, виштовхнуло мене з вакууму апатії, в який я сама себе занурила.

Коли сідала в літак, поки ще на рідній землі, відлітаючи в невідомість, я була, м'яко кажучи, здивована, що Фрєзов усе ж дотримав своєї обіцянки. До кінця не вірила! Ну не така він людина. Думала отримає своє та кине. Навіть тоді в аеропорту, прямуючи до камери схову, була впевнена, що вона порожня. А ні! Прокинувшись після фатальних подій у невідомій обстановці, виявила поруч із собою сивого чоловіка в білому халаті та з невгамовним позитивом.

- Ава Олександрівна, у мене для вас дві новини, - з білозубою посмішкою поінформував він мене, - погана і хороша. З якої починати?

Нормальна людина явно не це очікує почути в такій ситуації. Але мені тоді було на все начхати, і я мовчала.

- Гаразд, тоді, з вашого дозволу, я з хорошої почну. Вам дуже пощастило, куля пройшла на виліт, не зачепивши нічого важливого. Я б навіть сказав - ювелірна робота того, хто стріляв, - я не розуміла, чому він радіє.

Спірне твердження про везіння. Дивно, що він узагалі в мене влучив, адже був дуже п'яний. Я з байдужістю чекала продовження.

- Ну й погана, - тут він постарався зменшити свій позитив, - У вас був викидень.

Що я тоді відчула? Не знаю! Мені було так погано і морально, і фізично, що я вже елементарно не була здатна на емоції.

Невдовзі з'явився Фрезов та повідав, як він урятував мене від смерті. Інформатор видав йому, що мене збираються закопати в лісопосадці за містом, і він встиг вчасно. Коли рана на плечі більш-менш затягнулася, я залишила країну, залишивши після себе лише могилу на місцевому новому кладовищі.

Пізніше, безцільно лежачи в лікарняному ліжку у Франції, я багато думала й аналізувала, та слабо вірила в цю історію, як і самому Фрезову. Все ж таки він не став би так просто мені допомагати. Витрачати величезні гроші, ризикувати та для чого? Через цю обіцянку? Маячня! Не та людина. З гнильцею він! Значить я була йому ще потрібна. Він хотів мене і далі якось використовувати. 

Це, на жаль, уже назавжди залишиться таємницею. З інтернету дізналася, що Фрезова Ігоря Сергійовича було вбито. Навіть когось заарештували. Але я прекрасно розуміла, хто доклав до цього руку. Притому не сумнівалася, що особисто свою власну. Тільки десь через півроку я заспокоїлася. Жити мені вже хотілося і дуже, але ховатися я була не в змозі. Якщо за час, що минув, ніхто не з'явився мене добити, значить Фрезів не видав, що я жива. Чому? Теж загадка.

До свого одужання у мене була чітка мета. Усього лише до двадцяти одного року я дізналася, як сильно можна любити та як ще сильніше ненавидіти. Коли все тільки починалося, я хотіла справедливості. А потім загубилася, розчинившись у людині, яка на це не заслуговувала. Забула про все. Так не можна було! Згодом я часто думала, що, можливо, підсвідомо шукала причини так вчинити, повністю не відмовившись від початкового плану. І знайшла! І запустила ланцюжок подій, що мав надалі такі результати.

Зробленого не повернеш. Чи шкодую я? Підсумок події показує, що не варто. Кожен у цій історії отримав по заслугах. Крім одного. І я це виправлю. За те, що не почув, що я любила. За те, що відібрав можливість стати матір'ю його дитини. За те, що зміг натиснути на курок. У той момент він знищив мене остаточно. За те, що хотів мене вбити! НЕНАВИДЖУ!        

Але лізти вдруге непідготовленою в пащу до тигра я не збиралася. Мені знадобилося ще кілька років. Для примноження своїх пошарпаних, після лікування, фінансів (не дарма я була розумничкою в універі). Для зміни себе до повного невпізнання навіть для Чернова Ігната з його унікальною пам'яттю. Для збору інформації. Для продумування плану дії.

І ось через довгих п'ять років я повернулася на батьківщину. Щоправда, не у своє місто, а в столицю, куди давно переїхала він.