Читати книгу - "Нестримне серце, Богдана Малкіна"

Розділ 22

Здавалося, що реальність – це страшний сон. Серце розпадалося на друзки, а тіло ламало. До того ж страшенна нудота стискала шлунок. Про їжу Ася навіть не думала, лише пила воду. Потрібно було чимось плакати. Не помирати ж від зневоднення...

Чому все так відбулося? Нащо він сказав ті болючі слова? І чому вона так на них зреагувала?

Вхідний виклик змусив підскочити у ліжку та вхопити телефон.

– Настя. Всього лиш Настя... Алло...

– Привіт, сестро, як справи у тебе? Що новенького? Давно тебе не чула, от вирішила зателефонувати! Як ти там? Не забула ще нас, ріднесеньких родичів? Як життя?

Ася розтулила сухі губи та схлипнула. Здається, вона більше не могла тримати в собі весь цей біль.

– Як же я ненавиджу це життя, – витерла кляті сльози. – Я його просто ненавиджу!

Останні слова стосувалися Андрія. Саме така емоція взялася невідомо звідки.

– Хм. Зовсім недавно і я тобі таке говорила, – спокійним тоном сказала Настя, – а ти мені відповіла, що воно прекрасне. Що трапилося?

– Він пішов...

Ася заплакала, не в змозі сказати більше ані слова. Сестра довго намагалася заспокоїти її словами, але ставало тільки болючіше.

– Я придумала тобі нове прізвисько. Будеш тепер Рюмсою в мене. Ну чого ти справді? Помиритеся обов'язково. Що поганого могло трапитися, ну? Як пішов, так і повернеться.

– Не повернеться...

– Повернеться.

– Ні!

– От впертяйка! Рюмса і впертяйка!

– Мені погано!

Скарга звучала так по-дитячому, але ж це й справді було так.

– Розумію, боляче, але спробуй заспокоїтися, Асю, бо я впевнена, що все буде гаразд.

– А я – ні! І взагалі, здається, я захворіла. У мене температура й тіло ламає.

– Здуріти! Асько, то біжи до лікаря, чого ти морочиш мені голову? Негайно біжи!

– Завтра піду, в понеділок.

Вони розмовляли ще довго. Станіслава усвідомлювала, що поводиться, ніби капризна дитина, але нічого подіяти з тими емоціями не могла.

Наступного дня лікар ошелешив запитанням:

– Ви часом не вагітні?

Кліпнувши, стала згадувати, коли востаннє були ці дні. Давно.

– Але ж ми не забували про захист, – розгублено сказала лікареві.

– Хе-хе, ви наче маленька. Хіба не знаєте, що немає контрацептивів, які дають стовідсотковий захист? Ідіть у жіночу консультацію, поверхом нижче.

Все, що вона могла відчувати, – шок. Вагітність? Але як? Чому? Чому саме зараз? Варто сказати Андрієві... Андрій повинен знати! В паніці, руками, що добряче тремтіли, стала шукати в телефонній книзі знайоме ім'я. Андрій. Ось воно. Не без хвилювання натиснула на кнопку виклику й за кілька секунд почула гудки. Однак Карпенко слухавки так і не підняв. Це засмутило й змусило ще більше хвилюватися.

У жіночій консультації доволі приємна лікарка, трохи старша за Асю, зробила ультразвукове дослідження й підтвердила вагітність. Зробилося недобре. Дівчині здавалося, що всі її органи в животі ожили й намагаються вибратися з тіла.

– Вам потрібно приймати вітаміни, я випишу рецепт. Постановка на облік з десятого тижня. Ви маєте пройти обстеження у...

Лікарка розповідала якісь речі, але Ася нічого з тих слів не вловлювала. Вона, доросла жінка, виявилася неготовою до такої... гм... несподіванки.

Оскільки лікарняний їй не дали (як сказала пані акушерка, вагітність – не хвороба), довелося йти в університет, адже відновилося офлайн навчання. Коли прийшла на кафедру, в кабінеті, дякувати Богу, знаходився лише Сипченко, з яким завжди були хороші стосунки.

– Стасенько, – стурбовано глянув на неї чоловік, щойно ввійшла, – така бліда! Чого ж прийшла, як хворієш? Я б замінив тебе знову, у мене все одно вікно.

– Все гаразд, Євгене Серафимовичу, просто вітамінів у організмі не вистачає, – сумно відповіла, скидаючи пальто, – чай будете?

– Буду. Ой, не подобаєшся ти мені, – захитав головою чоловік, – така змучена, втомлена.

– Погано спалося цієї ночі.

Більше колега нічого й не питав, не бідкався. Але жалісливі погляди на собі часом ловила. Від них було соромно й хотілося крізь землю провалитися. А це її ще Дияволиця з Віткою не бачили! Що ж ці гримзи скажуть?

Але поки Ася з ними побачилася, це хвилювало її найменше. Викладачка йшла на заняття, коли несподіваний телефонний дзвінок з прихованого номера змусив напружитися. Інтуїція підказувала, що нічого хорошого він не принесе, однак Ася вперто її ігнорувала. А раптом Андрій? Серце билося важко.

– Алло...

Три секунди тиші змусили ще більше розхвилюватися.

– Я попереджала щодо свого сина. Не ламай його життя. Вигнала, то вигнала. Чого телефонуєш?

– Я просто... – Ася запнулася. Розповідати правду не було ніякого сенсу. Ця жінка не має нічого людського й допомоги від неї не варто чекати. Навпаки, можна лише нашкодити. – Хотіла сказати, що зібрала його речі. І викину їх, якщо сьогодні він за ними не явиться!

– Вони йому не потрібні. Купить нові в Америці.

Василіса кинула слухавку.

Отже, Андрій погодився їхати за океан. Несподівано стало так погано. В голові запаморочилося, заболіло внизу живота. Довелося обпертися на стіну, аби не впасти.

– З вами все гаразд? – запитав незнайомий викладач, що проходив повз. – Чимось допомогти?

– Так, так. Просто погані новини. Допомоги не потрібно, зараз я буду в порядку.

За хвилину біль став менш різким й Ася повільно пішла на заняття.

Відмучившись дві лекції, викликала таксі додому, бо не мала сил ні на що. Низ живота неприємно тягнуло. Слабість заполонила все тіло й, здавалося, навіть розум. Єдиною думкою залишилося – як би чим швидше дістатися до ліжка. Щойно потрапила в квартиру, нагодувала єнота й лягла. Такої втоми Ася не відчувала ніколи. Навіть на сльози енергії не залишилося. Лише відчувала дивний вогник на місці пораненого серця, який жеврів надією. В неї буде дитина. І це дивовижно. Усміхнувшись, дівчина дуже швидко заснула.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно