Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

на Марсі, але хрещення мав пройти на Землі — червона планета не мала вівтаря, досить високого для такої честі. Його біологічний мозок перебрали клітину за клітиною, поступово замінюючи їх надпровідниками із синтмолекулярного срібла, клонованими епігенетично модифікованими нейронами та біоінженерними ефекторами з мономолекулярних карбонових алотропів. Здається, проектна група, що переробляла його, навіть влаштувала своєрідний тоталізатор, вирішуючи прадавній філософський парадокс цілісності розуму: якщо дискретно замінювати органічний мозок штучним, коли зникне стара особистість і з’явиться нова? Коли відбудеться повне очищення та чи відбудеться взагалі — або ж натомість забруднення перекинеться на нові елементи?

Содзі не знав, які висновки зробила група. Але напевне знав, що стара особистість не вмерла і не відокремилася від нього. Просто вона стала незначущою, відійшла назад, у сутінки… туди, де вже перебувала інша, ще старіша.

Три народження для того, хто нині був Окіто Содзі, не дорівнювали двом смертям.

Третє його життя було непоганим. Не кращим за попередні, радше… іншим. Командиром ланки штурмовиків він спостерігав за виверженням кріовулканів Церери, що ховали у шлейфі крижаних газів спалені на порох рештки чужих поселень, сяйво холодної плазми, що поглинало транспортні човни мі-го, останніх, які намагалися покинути поселення в астероїдному поясі. З капітанського містка очима своїх пілотів він бачив світанок у кислотних хмарах Венери, коли ті полювали на Вогняних вампірів Катуджі. Але тепер настав час йому… відступити, бо мало розпочинатися четверте життя. Запліднення відбулося двадцять шість років тому — і нарешті настав час пологів.

У другому житті він не мав імені. Натомість мав ідентифікатор, що складався з восьмисот дев’ятнадцяти кубітів, адресу операційного вузла в загальній системі зберігання та обробки. Точна комбінація квантових даних, що дозволяла миттєво та безпомилково виділяти його серед тисяч інших. Він пам’ятав ім’я з першого життя, але його не пам’ятали ті, хто пробудив його. Він мав стати легендою, а легенда повинна мати ім’я-символ, яке знатимуть усі. Пілот-винищувач Секі Юкіо був відомий у Старій Імперії, але нова, що постала з пробудженням Ґаґантхоа, не зберегла тієї слави. Мі-го так старанно видаляли будь-які згадки про Війну тисячі демонів, наче не вони її виграли. І тому в третьому житті він став Окіто Содзі, що було одним з небагатьох імен Дзіпанґу, які таки дійшли до людства крізь морок Темних віків. Відомостей про нього лишилося небагато, але це було неважливо — публічна біографія визволеного героя була такою ж штучною, як і тіло-носій.

То був великий ризик, але й велика спокуса: на Марсі було знайдено єдину людину — сучасника Старої Імперії. Мозок, що перебував у рабстві мі-го більше тисячі років, герой давньої війни, трагічної та славетної. Зробити з нього одноразовий інфопривід було б марнотратством. І Окіта Содзі став одним із наймасштабніших медіа-проектів Нової Імперії, символом визволення й символом боротьби. Численні перевірки, тести, випробування, поступовий перехід до практики, з картинки в реальність, повільне, але впевнене просування кар’єрними сходинками — все це зрештою привело його сюди, на адміральський місток «Сінано». Напевне, він міг би оцінити іронію того, що третє його життя так само пов’язане з цим кораблем, як і перше. Можна уявити, що він двічі пройшов той самий шлях — тільки різними особистостями. З тією лише відмінністю, що Секі Юкіо міг спостерігати, як це робить Окіта Содзі.

Якщо правильним є те, що інтелект людини є квантовим обчислювачем (бодай і не таким досконалим, як у сатурніанських кішок), то немає жодної перешкоди для існування декількох особистостей в одному розумі — навіть без використання варварського фізичного розділення органу на окремі частини. Елементи інтелекту існують в суперпозиції, щоразу редукуючись у визначений стан, що є оптимальним рішенням, яке відсікає мільярди заздалегідь неможливих альтернатив. Інтелект сатурніанської кішки запобігає колапсу і функціонує в суперпозиції, розподілено обробляючи інформацію в квантовому стані, створюючи стільки інтелект-одиниць, скільки потрібно. Певне, Содзі був максимальним наближенням, на яке здатна людина в напрямі сатурніанської кішки. Три його життя існували в одному носії — і одночасно були тим носієм. Секі Юкіо не вмирав, ба більше — він ніколи й на мікросекунду не втрачав контролю над своїм тілом. Усі троє жили в різних квантових станах, але в кожній реальності діяли синхронізовано, цілком усвідомлюючи існування одне одного. Реальності ж ці були достатньо близькими, щоб рішення в одній знаходили пряме відображення в інших.

Адмірал звівся на рівні, окинувши поглядом місток. Шерехатий обпліт руків’я трохи лоскотав долоню — приємне відчуття, на якому Содзі дозволив собі сфокусуватися, розуміючи, що вже незабаром буде позбавлений таких сенсорних вражень.

«Виконання аварійного протоколу 48 успішно розпочато, — повідомив НРІ в одному з блоків. — Розрахунковий час виконання — триста вісімдесят корабельних хвилин».

Адмірал задоволено кивнув цьому повідомленню — такий рідкісний для нього вияв зворотного зв’язку був адресований командору фон Зіверсу, хоч той навряд чи його бачив. Хай і несвідомо, але гросінженер допоки блискуче виконував свої обов’язки. Спротив капітана міг все ускладнити — той випадок, коли безтямна паніка ворога є небезпечнішою за холодний розсуд.

Попри всі зміни конструкції, виконані під особистим керівництвом адмірала Окіто, під час роботи рушія можна було відібрати лише певну частку енергії реактора. Досить велику, але все ж таки недостатню. Тепер, коли рушій було зупинено і процедура, попри всі безглузді руйнування, заподіяні заколотниками, розпочалася, лишилося зробити останній крок.

XVIII

Невідома сила відштовхнула Бріджит від Іви, м’яка через слабке тяжіння, але все одно нездоланна. В животі раптом стало нестерпно гаряче. Флоатуючи в холодному повітрі медичного відсіку, вона з майже дитячим здивуванням роздивлялася блискучий червоний пухир, що виростав у неї трохи вище талії. Під власною вагою той повільно опускався нижче, розтікаючись закривавленою шкірою, чіпляючись за порізи та зашкарублі патьоки. Окремі крихітні сфери зривалися і плавали у повітрі.

Боген тримала в руці пістолет — банальний, простий низькоімпульсник, яким озброювали ФБшників. Це було навіть огидно — уникнути ритуальних жертвоприношень і заборонених окультних практик лише для того, щоб отримати пінометалеву болванку в черево. Вона навіть не мала пробити комбінезона, ба більше — шкіри та м’язів. Зупинити, відкинути і при цьому не пошкодити корабельних пристроїв та комунікації… Але виявилося, що впритул та на голе тіло нелетальні набої легко можуть перетворитися на летальні.

Назовні почувся тупіт і відлуння стривожених голосів. З шипінням прочинилися двері, і троє чи четверо вбігли до відсіку — неозброєні матроси, всі, судячи зі зросту та статури, марсіяни. Боген одним лише поглядом змусила їх зупинитися й завмерти. Тонкі, високі постаті тінями відступили до переділок і мовчки там