Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

енергією, котра притягувала й відштовхувала водночас. Філігранна вісімка блиснула проти світла з вікна, котре тут же згасло. Якби вдалося дотягнутися до мобільного й повідомити друзів... Проте Вартині руки були досі міцно сковані путами чеха. А сам він так і не з’явився.

Утім, хвилювання, спричинене його відсутністю, вляглося. Дівчина повернула собі рівновагу й пригадала, що опинялася в куди гірших ситуаціях. І без чеха чи іншої підтримки.

— Чи ви готові розпочинати? — прісним тоном спитав угорський суддя Берток, який роздивлявся Варту з німим роздратуванням, ніби вона була його власним ворогом.

— Так, — кивнув Альтер. — Жертво, сюди.

Варта слухняно вийшла вперед. Ноги задерев’яніли. У темряві двору без ліхтарів мітка на її передпліччі здавалася ще яскравішою.

Пута Златанового закляття нарешті почали розвіюватися. Як вчасно. Дівчина стріпнула руками.

Альтер кивнув у бік мітки.

Крок. Ще крок.

— Обережно, вона сильна, — нагадала Анна, і ці слова полестили чаклунці. Внутрішня темрява вдоволено загуркотіла. Їй подобалося, коли її боялися.

Варта простягнула руку. Рука теж затерпла. Альтерові пальці міцно зімкнулися біля ліктя.

Світляк не використовував зброю. Він розсік її шкіру крижаним лезом закляття. Тонке й жаске, воно вкололо, занурилося глибше й обпекло так, ніби руку поливали окропом.

Варті здалося, що з неї виривають щось у цю мить. Нахабно й неправильно. А тоді кров задзебеніла вниз. Чорна-чорна кров. Вона падала на знак з вісімкою, зафарбовуючи його. Як було вже колись. Колись давно. Як було в той день, коли золотий маятник хитався праворуч-ліворуч і ліворуч-праворуч. Маятник хитався. Кров дзебеніла.

Маятник хитався.

Кров дзебеніла.

Маятник множився перед очима. Золоті спалахи росли й росли.

«Тільки не золото, — подумала дівчина. — Тільки не золото. Златанові не можна. Тільки не золото».

Вона примусила себе замружити очі й коли розплющила їх знову, то маятники зникли.

Натомість мітка на руці Варти ставала все слабшою. Дія зілля минала... А Златан не прийшов.

— Годі, — кинув суддя Берток владно.

Альтер відпустив руку «жертви». Вона стиснула кулак і відійшла назад, наступивши на ногу Еверестові. Він схопив її за плечі та шепнув:

— Обережна будь.

Тиша стала нестерпною.

Проте нічого не відбулося. Енергія не спалахувала. Сила не вивільнялась. Полум’я мітки горіло рівно. Нічого більше.

— Я не бачу реакції, — повідомив угорський суддя беземоційно. — Тож не маю права зарахувати вам очко.

— Що за чортівня, темна? — Альтер рвучко повернувся до Варти. Його обличчя викривила злість.

— Звідки мені знати? — звела брови вона, намагаючись підтримувати внутрішній спокій.

— Можливо, треба зачекати? — прошепотіла Анна і повернулась до чаклунки. — Темна, давай я поки зцілю тебе.

Варта осміхнулася.

— Обійдуся, світлячко.

Вона сама стерла кров з руки. Проте Анна м’яко задерла рукав накидки вгору.

Знак зник. Без сліду.

Запала кількасекундна тиша.

— Мітка не позначена. А знаку на цій темній немає, — негайно втрутився суддя. — Отож, ви пролили її кров помилково.

Якби він говорив хоч краплю менш серйозно, то Варта вирішила б, що пан Берток знущається.

— Що значить помилково? — Альтер підійшов до судді. — Ви засвідчили це — ми привели жертву. Її мітка горіла. Усе згідно з правилами. Усе!

— Вона не жертва, — Берток зміряв світлого мага зневажливим поглядом і зиркнув на Варту. Тепер у щілинах темних очей справді горів інтерес. — Вона проста темна чародійка. І це я вам засвідчую. Як і те, що за наступне слово в мій бік, світлий, тебе буде відсторонено від Гри за образу судді й сумніви щодо його рішення.

— Якого... — Альтер тепер насунувся на Варту. Вона відчула позаду спалах злості й машинально пірнула вбік. Гарранова атака врізалась в груди іншого світляка.

Але це був лише легкий шок, який Альтер стріпнув із себе за мить. Цієї миті Варті вистачило, щоби рвонути вбік від світлих і сплести на пальцях просте ефективне вогняне закляття.

Анна спохмурніла. Цілителька не мала, що протиставити. Еверест просто дивився на чаклунку з півусмішкою й, на щастя, до крейди на сіпався.

— Коли ви вирішили насолити відьмам, то підписали собі смертний вирок, — крикнула чародійка. — Не варто недооцінювати зілля. Їм під силу зробити жертвою будь-кого. Принаймні, настільки, щоб ви повірили, тлумки, — вона заливисто розсміялася, оцінюючи спантеличення й гнів на обличчях таких праведних світляків.

— Сміливий крок, чародійко, — суддя Берток схилив голову, і щось схоже на усмішку промайнуло навіть на його губах. — Поки ж я не бачу моєї потреби бути тут присутнім. Ночі доброї, Тарновецька.

Він кивнув одній лише Варті й розчинився в нічних тінях.

— Ти не жертва, — Альтерова аура розгорялась швидко. — Отож, недоторканність на тебе не розповсюджується, темна. Не хочеш детальніше розповісти про зілля твоїх темних подруг?

— Йдіть спитайте самі! Якщо сили стане! Але ж швидко ви думку змінюєте, — засміялась дівчина, відчуваючи азарт. — То жертва, то вже ні — скільки ще теорій сьогодні буде? — вона клацнула пальцями, і вогняна павутинка, сплетена із закляттям вітру, обсипала світляків колючими іскрами.

Альтерова атака розітнула землю в неї під ногами. Але Варта підстрибнула й уникнула її.

Тоді вона кинулась убік. Шлях перепинив Гарран. Мовчазний аліхімік сипонув — Варті в обличчя розкришену крейду. Її струсонуло запаморочення. Ногу прошив біль.

— Лишенько, припиніть! — крикнула Анна. Але її ніхто не послухав.

Варта скривилась, але тоді відштовхнула Гаррана. Руки виплели з павутини просте закляття. Рана трохи заважала, але павутина все ще слухалась.

Бабах!

Альтерові обсмалені брови змусили чаклунку пирхнути.

Проте світляк знову спрямував атаку вниз. І земля тріснула. А тоді Варта відчула, що не може зворухнутися. Її ноги паралізувало. Шокове закляття таки дотягнулося.

Вона приготувалась захищатися без зайвого руху. У руках палахкотіло плетиво павутини, яка слабко сіпалась з боку пораненої руки. Гарран зник з поля зору. А от Альтер рухався просто до неї.

— Годі, я сказала! — біле волосся майнуло попереду.

Анна розкинула руки й заступила Варту.

— Вгамуйся, йолопе! — цілителька підняла руку і...

— Овва... — чаклунці аж брови на лоба полізли, коли світлячка зарядила Альтерові кулаком в обличчя.

Тоді вона блиснула поглядом у бік Варти.

— Дарма ти збрехала, — повідомила вона стражденно. — А ти, — її погляд знову метнувся до мага, — потім будеш біситися. Нам потрібно позначити точку! Поклич Мі...

Варта не стала чекати, поки Анна завершить, і оглушила її.