Читати книгу - "Незвичайні пригоди експедиції Барсака, Жюль Верн"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Не намагався він і підраховувати капітали, витрачені на здійснення його мрій, і ніколи перед ним не поставало цілком природне запитання: “Звідки беруться гроші?” Ось в якій обстановці мають розгортатися події, що становитимуть зміст другої частини нашої оповіді.
В момент, коли вона починається, усе в Блекленді йшло заведеним порядком. Робітники працювали на заводі, частина Веселих хлопців наглядала за неграми, зайнятими на полях, в той час як усі інші за своїм звичаєм віддавалися грубим развагам, а “цивільні” проводили потроху свою дещо непевну торгівлю.
Близько одинадцятої години ранку Гаррі Кіллер був сам у себе. Він поринув у глибоку задуму, судячи з виразу його обличчя, не надто приємну.
Задзвонив телефон.
— Слухаю! — промовив Гаррі Кіллер, беручи трубку.
— На заході, сімнадцять градусів на південь, видно десять планерів, — почув він.
— Піднімаюсь, — відповів Гаррі Кіллер і повісив трубку.
За кілька хвилин він досяг площадки башти, де знаходився Веселий хлопець, який його попередив.
— Там, — сказав він, вказуючи точку в просторі.
Гаррі Кіллер озброївся біноклем і скерував його у вказаному напрямі.
— Це вони, — кинув він, придивившись.
Він знов навів бінокль на захід, потім опустив і наказав:
— Поклич радників, Родерік. Я спускаюсь.
Поки Веселий хлопець тіо телефону оповіщав членів ради, Гаррі Кіллер швидко спустився на еспланаду, розташовану між палацом і заводом. Дев’ять радників один по одному приєдналися до нього. Вони чекали, втупивши очі в небо.
Чекати довелось недовго. Планери збільшувались на очах. За кілька хвилин вони вже плавно приземлялися на еспланаді.
Очі Гаррі Кіллера спалахнули радістю. На чотирьох планерах були тільки водії, зате шість інших мали по два пасажири: одного з Чорної варти і одного полоненого, міцно зв’язаного з накинутим на голову й плечі мішкрм.
Шістьох полонених звільнили від пут. Коли їхні засліплені очі звикли до світла, вони стали з подивом озиратись довкола. Вони стояли на великій площі, оточеній з усіх боків неприступними стінами. За кілька кроків від них — дивні апарати, що приставили їх повітряним шляхом. Перед ними — величезний палац, увінчаний баштою, і скупчені щільним гуртом тридцять негрів з Чорної варти. Трохи ближче — група з десяти чоловік маловтішного вигляду. Позад них, більш як за сто п’ятдесят метрів, довжелезна стіна без вікон і дверей, над якою здіймався заводський димар і ще довша легка металічна вишка, призначення якої важко було зрозуміти. Де вони опинились? Що це за фортеця, не позначена ні на одній карті Африки?
Поки вони ставили собі ці запитання, Гаррі Кіллер зробив знак, і на плече кожного в’язня опустилася груба рука. Хоч не хоч, довелося їм рушити до палацу, двері якого відчинились перед ними і, пропустивши їх, замкнулися.
Джейн Бакстон, Сен-Берен, Барсак, Амедей Флоранс, доктор Шатонней і Понсен опинилися в руках у Гаррі Кіллера, самодержця Блейленда, незнаної столиці нікому невідомої імперії.
II. НА КРИЛАХ(З записної книжки Амедея Флоранса)
25 березня. Скоро мине доба, як ми в… Справді, де ми? Просто не уявляю.
Позавчора ми вляглися, знеможені утомою, і заснули сном праведників. Та ще вдосвіта нас розбудив пекельний шум. Це було те саме гудіння, яке вже тричі мене бентежило, але цього разу незмірно гучніше. Ледве ми розплющуємо очі, як змушені їх заплющити, осліплені яскравим промінням, що б’є звідкись над нами.
Ми не встигаємо отямитись від цього оглушливого гуркоту й не менш незбагненного блиску, коли на нас зненацька нападають якісь люди. Нас кидають на землю, зв’язують, затикають нам роти, натягають на голови й плечі якісь мішки — все це з блискавичною швидкістю. Нічого не скажеш — “чиста робота”!
Мотузки в’їдаються мені в кісточки ніг, в коліна й руки, скручені за спиною. Зв’язали, як ковбасу!
Голос лейтенанта Лакура промовляє грубо:
— Готово, хлопці?
І одразу ж, не лишаючи часу на відповідь, додає ще грубіше:
— Першому, хто поворухнеться, куля в голову… Ну, гайда!
Хтось відповідає щось меткому лейтенантові, очевидно, по-німецьки. Барсак, який добре знає цю кострубату мову, пізніше сказав мені, що ця фраза означала: “Ми не можемо спуститись, тут надто багато дерев”.
В ту мить я нічого не зрозумів, але мене вразило, що німецькі слова долетіли до нас здалека, я б сказав, згори, разом з триваючим гудінням. Не встиг цей скінчити, як третій голос прокричав так само, тільки на цей раз англійською мовою:
— Ваших полонених необхідно забрати туди, де кінчаються дерева.
— В який бік? — запитує так званий лейтенант Лакур.
— На Куркуссу! — кричить підступний син Альбіону.[3]
— На яку відстань? — запитує знов лейтенант.
Відповідає четвертий голос, і я догадуюсь, що це італійські слова, і означають вони: “Кілометрів на двадцять”. Виходить, ми опинилися в країні поліглотів?[4] Біля вавілонської вежі (чи точніше у “вавілонських хащах”)?
Тим часом лейтенант
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвичайні пригоди експедиції Барсака, Жюль Верн», після закриття браузера.