Читати книгу - "Багато, багато, багато золота…, Микола Васильович Білкун"

Мідас маневрував, як гарний шахіст. Часом він давав “жертву” своїм противникам, і вони ковтали його “жертву”, як риба черв’яка. Біржа завмирала. Акції фірм, що мали столітню блискучу репутацію і навіть у роки найжахливішої кризи примудрялися давати своїм акціонерам дивіденди, важкими кувалдами молотили Мідаса, й він починав відступати. Маклери задоволено всміхалися, а найдосвідченіші з них навіть бровою не вели. Проте їхній вигляд промовляв: “А що ми вам казали? Тільки самогубець може зважитися підняти руку на містера Корда, Лебона чи Монфелера. Зараз їхні хлопці обпатрають цього шмаркача й випустять із нього кишки!”

Найобережніших непокоїло питання: чому Гартман, людина з бездоганною репутацією, людина, спроможна заробити навіть на власних похоронах, раптом зв’язався з якимось пройдисвітом. Ну, гаразд, клієнт Гартмана спекулює на золоті й надумав трохи побавитися на біржі з допомогою Гартмана. Гартман теж мусить мати на цьому сякий-такий зиск. Незрозуміло, для чого Гартманові пускати клієнта з торбами? Хіба що самі банки купили Гартмана, й він…

Але думати було ніколи. Події розгорталися з блискавичною швидкістю. Банки ковтали “жертви” Мідаса як черв’яків і тут-таки відчували, що всередині черв’яків гострі гачки. Мідас ішов у наступ. Він громив сталеплавильні компанії, залізниці, топтав ногами власників шахт, робив голими ковбасних королів. Тепер навіть не вельми досвідчені фінансисти бачили у його вчинках залізну логіку. Це був сеанс одночасної гри у шахи на багатьох дошках, і Мідас обрав собі роль гросмейстера.

Він розумів, що валить огорожу не той, хто виламує окремі штахетинки, а той, хто підкопує стовпи. Стовпи до того ж виявилися підгнилими. Кілька масованих ударів по вугільних компаніях, і захиталися акції сталеплавильних і залізничних. Ще удар… ще… Золото м’яке, ковке, молотка з нього не зробиш, але золото — важкий метал. А коли його багато, багато, багато…

Мідас усе бив і бив золотою кувалдою, і вартісні папери під ного ударами перетворювалися на макулатуру. Кмітливий Білл кудись побіг телефонувати і, повернувшись, зашепотів на вухо Майклу:

— Панцерники з золотом під’їжджають до Національного з інтервалами вагонів метро у години пік. Схоже, що цей хлопець з дивним прізвищем, Гартманів вихованець, знайшов філософський камінь і освоїв промисловий випуск золота з металевого брухту.

На що Майкл нічого не відповів, а тільки знизав плечима.

Банки — противники Мідаса — агонізували. Вони трималися з останніх сил, щоб не посипатися відразу. Про те, щоб тримати оборону по всьому фронту, не могло бути й мови. Банки підкидали ріденькі резерви до тих місць, де Мідас виривав наймасніші шматки. Але парасолька ще ніколи нікого не захистила від бомбардування. Фінал був не за горами. Проте від остаточного розгрому банки були врятовані ударом гонга. Біржа зачинялась, припиняла свою роботу до завтра. Здавалося, Мідас цього не помітив. Він мав намір нанести останній, нищівний удар, але світлові табло, на яких тільки що спалахували сотні цифр, згасали одні за одними. Потім у кулуарах фінансисти й маклери розповідали, що якийсь невідомий підкупив служителів біржі, й гонг вдарив на дві хвилини раніше часу.

Все це була істина. Службовців справді підкупив невідомий, тільки ніхто з фінансистів не знав, що цим невідомим був Гартман. Гартмана налякав масштаб операцій Мідаса, й нерви його не витримали. Перед спільною небезпекою фірми могли об’єднатися, і Мідаса спробували б знищити фізично. А оскільки це б не вдалося, ниточка повела б до Живокіста. Ризикування було чимале, а саме тепер Гартманові не хотілося ризикувати.

Удар, що його наніс Мідас біржі, був страшний, але не смертельний. Майже не похитнулися військові, хімічні, нафтові акції. Газетні королі почували себе поки що впевнено й спокійно, та й банки, що їх так шалено атакував Мідас, усе ще трималися на плаву.

Мідас виходив з біржі переможцем. Навколо нього утворилося коло порожнечі. Він ішов, як мародер із пограбованої квартири в якомусь окупованому місті. Тільки в кишенях його були не обручки, не срібні портсигари, й не ланцюжки та годинники бряжчали у жилетній кишені. Із жилетної кишені звисали залізниці, й поміж них найдовша трансконтинентальна, що простяглася від океану до океану. В кишенях піджака й штанів лежали насипом домни й терикони, копри й мартени, фабрики й заводи, чиїсь долі й чиєсь майбутнє, чиєсь химерне щастя.

У повному мовчанні присутніх Мідас залишав біржу. Він виходив уже до вестибюля, коли ляснув пістолетний постріл, і йому до ніг упав молодий чоловік. Кров залила мармурові плити вестибюля. Це була звичайна, буденна для біржі трагедія, але Мідаса вона вразила. Дивно, але вона вразила саме Мідаса, й тільки Мідаса. В людей ця смерть не викликала ніяких емоцій, подумаєш, наклав на себе руку якийсь невдаха, власник акцій, котрих тепер не існувало. Людина без грошей, без вартісних паперів — нуль, фікція, марево. Електронний розум Мідаса вмить підрахував, скільки таких пострілів тепер пролунає по всій країні, і йому стало страшно, як людині. Але, мабуть, тільки одному Мідасові, цьому електронному фантомові людини, стало страшно, бо живих людей ця смерть невдахи акціонера не злякала, не здивувала й не зворушила. Біржа бачила й не таке.

Проте комусь треба було виявити гуманність, бо раптом самогубець став якщо не національним героєм, то у всякому разі національним мучеником. Газети забили у дзвони:

“Золото Москви на нашій біржі!”

“Наш стовідсотковий земляк став жертвою економічного терору червоних!!!”

“Підставні особи скупляють для комуністів наші акції!”

“Ми більше не господарі у своїй країні!”

“Московське, азійське і африканське золото широкою рікою пробило дамбу біржі і заливає нашу економіку!”

“Куди дивиться уряд?!!”

“А вони ще вимагають виборчих прав для чорних! Нашим антинегритянським інститутам слід гратися ляльками, а не наводити порядок у країні!”

Крізь шумовиння і скажену піну “жовтої” преси пробилося кілька тверезих голосів. Орган фінансистів і бізнесменів, газета із сталою і поважною репутацією “Сіль землі” намагається до пуття розібратися в тому, що сталося на біржі, проаналізувати події і фінансові операції свіжовипеченого нувориша. Крім того, газета натякала урядові, що варто було б розпочати слідство, бо золото, що припливло сьогодні на біржу, могло бути частково й тим золотом,