Читати книгу - "Подорож на Місяць"

— Перекиньмося догори ногами, як це роблять клоуни в цирку! — вигукнув Мішель Ардан.

Він ладен був показати приклад цього.

— Ні, — сказав Барбікен, — але лягаймо на бік. Так ми легше витримаємо удар. Затямте собі, чи ми будемо посередині, чи ми будемо спереду, в момент, коли снаряд полетить — це майже однаково.

— Коли це «майже однаково», то я заспокоююсь, — зауважив Мішель Ардан.

— А ви, Ніколл, схвалюєте мою думку? — запитав Барбікен.

— Цілком, — відповів капітан. — Лишилося ще тринадцять з половиною хвилин.

— Це ж не людина — Ніколл, — скрикнув Мішель, — а хронометр, з його секундами, механізмом на восьми каменях…

Але його товариші вже не слухали його, вони надзвичайно спокійно заходились остаточно розташовуватись. Якби подивитися на них збоку, вони здалися б двома акуратними пасажирами, що, сівши у вагон залізниці, уміщуються якомога комфортабельніше.

У снаряді були три товсті, солідно злагоджені, матраци. Ніколл та Барбікен витягли іх на середину диска, що правив за рухому підлогу.

Мандрівники вирішили лягти на цих матрацах за кілька хвилин перед пострілом.

Тимчасом Мішель Ардан, що не міг лишатися нерухомим, крутився у своїй тісній тюрмі, як дикий звір у клітці, звертався до своїх друзів, розмовляв з собаками Діаною та Сателітом[67], яким він сам кілька часу тому дав ці знаменні імена.

— Гей, Діана! Гей, Сателіт! Ви маєте показати селенітським собакам гарні манери собак Землі. От хто зробить честь собачому родові! Якщо тільки ми повернемося назад на Землю, я хочу привезти нову змішану «місячну» породу, яка неодмінно наробить фурору.

— Якщо є собаки на Місяці — зауважив Барбікен.

— Є, — впевнено відповів Мішель Ардан, — як є і коні, і корови, і орли, і кури. Закладаюся, що ми знайдемо там курей!

— Ставлю сто доларів за те, що не знайдемо, — сказав Ніколл.

— Гаразд! — відповів Мішель Ардан, стискаючи руку Ніколлові. — До речі, ти вже програв третє парі, закладаючись проти президента, бо капітал, потрібний для нашої спроби, зібрано, виливання закінчене вдало і, нарешті, колумбіаду заряджено без нещасного випадку. Отже, ти програв 6000 доларів.

— Так, — погодився Ніколл, — зараз десята година тридцять сім хвилин і шість секунд…

— Справа вирішена, капітане. Значить, менш як через чверть години ти відрахуєш шановному президентові 9000 доларів: 4000 за те, що колумбіада не розірветься, а 5000 — за те, що снаряд злетить у повітря більш як на дванадцять кілометрів.

— Я маю долари при собі, — відповів Ніколл, ударяючи по своїй кишені, — і я нічого не хочу дужче, як заплатити.

— Ти, Ніколле, акуратна людина, а я от ніяк не можу бути таким. Але дозволь сказати, що ти загалом пішов на не дуже вигідні для себе парі!

— Чому?

— Бо коли ти виграєш перше твоє парі, колумбіада розірветься на друзки, а з нею і снаряд, і тоді Барбікен не зможе сплатити тобі твої долари.

— Відповідна сума вже внесена мною до Балтіморського банку, — просто зауважив Барбікен. — І як не буде Ніколла, її одержать його спадкоємці.

— От практичні люди, розсудливі голови! — скрикнув Мітель Ардан. — Я дивуюся вам, але не розумію вас.

— Сорок дві хвилини на одинадцяту! — сказав Ніколл.

— Залишилось трохи більше, як п'ять хвилин, — зауважив Барбікен.

— Так, п'ять коротких хвилин! — озвався Мішель Ардан. — І ми замкнені в снаряді на самому дні тристаметрової гармати. Під снарядом 200 тонн піроксиліну, що дорівнює 800 тоннам звичайного пороху. Наш приятель Мерчісон з хронометром у руці, уп'явшись очима в стрілку, вже поклав свій палець на кнопку і лічить секунди, щоб метнути нас у міжпланетний простір…

— Годі, Мішель, годі! — сказав Барбікен серйозно. — Приготуймося! Залишалася якась мить усього. Ваші руки, друзі мої!

— Так, так, — скрикнув Мішель Ардан, більше схвильований, ніж хотів здаватися.

Три відважні компаньйони востаннє міцно потисли один одному руки.

Мішель Ардан і Ніколл простяглися на матрацах.

— Десята година сорок сім хвилин! — тихо сказав Ніколл.

Тільки двадцять секунд ще! Барбікен миттю погасив газ і ліг поруч товаришів. Глибока тиша переривалася лише цоканням хронометра, що відбивав секунди.

Раптом стався страшенний струс, і снаряд, під тиском понад три мільярди літрів газу, що утворився від спалаху піроксиліну, вилетів у простір.

Чудовий снаряд аж ніяк не був зіпсований жахливим вибухом піроксиліну, не розпорошився, як гадали деякі глядачі, алюмінійовим дощем.

Усередині загалом не зчинилося безладдя. Тільки деякі речі були силою поштовху підкинуті вгору; але найважливіші з них не зазнали від цього ніяких ушкоджень.

На рухомому диску, який спустився аж до дна снаряду, бо перегородки були поламані і вода перетекла в верхню частину, в цілковитій темряві лежали три протягнені тіла.

Чи дихали ще Барбікен, Ніколл і Мішель Ардан? Чи не перетворилося це ядро на металеву домовину, яка несла у простір три трупи?..

Через кілька хвилин по вильоті снаряда одне з цих тіл ворухнулося. Руки обперлися об підлогу, голова підвелася. Це був Мішель Ардан. Ставши на коліна, він обмацав себе, гучно вимовив «у-у-ух! і проказав:

— Мішель Ардан цілий! А інші?

Хоробрий француз хотів устати; але він не міг устояти. Голова хиталась, розбурхана кров паморочила.

Провівши кілька разів рукою по лобі, і, розтираючи виски,