Читати книгу - "Диявол і сеньйорита Прим"

Боялися, що хтось пробовкається. Або що священик не виконає своєї обіцянки і винуватими виявляться всі.

— Гаразд, маєш п’ять хвилин, — сказав мер, намагаючись продемонструвати громаді, ніби це він дає дозвіл, хоч насправді гра вже пішла за правилами, встановленими Шанталь.

— Я говоритиму скільки захочу, — відповіла дівчина, яка вже спромоглася опанувати себе й не збиралася поступатися жодною п’яддю завойованої території. Слова її звучали як ніколи владно й вагомо. — Але це буде недовго. Смішно дивитися на все це особливо тому, що всі ми знаємо: за Ахава з’являлися в нашому місті люди, про яких ішла слава, нібито є в них якийсь особливий порошок, здатний перетворювати свинець на золото. Ці люди називали себе алхіміками, і, у всякому разі один з них, коли Ахав пригрозив йому смертю, довів, що каже правду.

Нині ви хочете зробити те саме — збираєтеся змішати свинець із кров’ю, перебуваючи в цілковитій певності, що він перетвориться на те саме золото, яке ми тримаємо в руках. З одного боку, ви цілковито маєте рацію. З іншого — золото, так швидко потрапивши вам до рук, так само швидко з них і спливе.

Чужоземець не розумів, про що говорить дівчина, але хотів, щоб вона продовжувала, — він відчув, що в якомусь темному закутку його душі знову засяяло вже призабуте світло.

— Кожен із нас ще зі школи пам’ятає славнозвісну легенду про царя Мідаса. Цей чоловік одного разу зустрів бога, і той запропонував виконати будь-яке його бажання. Мідас був дуже багатий, але хотів стати ще багатшим, і тому попросив: «Нехай все, до чого я доторкнуся, перетворюється на золото».

Пригадуєте, що сталося потім? Мідас перетворив на золото все, що його оточувало, — всі свої меблі й навіть свій палац. Йому закортіло попрацювати вранці в своєму саду, — і золотими стали дерева, а також щаблі східців, якими він спускався туди. Опівдні він зголоднів і захотів пообідати. Але щойно він торкнувся до рум’яної баранячої ноги, що подали йому слуги, як та стала золотою. Він підніс до вуст келих вина, — і вино стало золотом. Лише тепер, усвідомивши, якої помилки припустився, Мідас у розпачі кинувся до дружини, благаючи її про допомогу, та тільки-но він взяв її за руку, як вона перетворилася на золоту статую.

Слуги потікали з будинку, боячись, що їх спіткатиме така сама доля. Не минуло й тижня, як Мідас, оточений з усіх боків золотом, помер від голоду й спраги.

— До чого ти все це розповідаєш? — поцікавилася війтова дружина. Вона похапцем поклала зливок додолу й повернулася на колишнє місце, поруч із своїм чоловіком. — Хіба у Віскосі з’явився бог, який наділив нас таким само даром?

— До чого? Та просто до того, що золото саме по собі нічого не варте. Рівно нічогісінько. Його не з’їси, не вип’єш, не купиш за нього худоби чи землі. Ціну мають лише гроші, а яким чином ви перетворите це золото на гроші?

Маємо два шляхи. Можна попросити, щоб наш коваль, розплавивши зливки, поділив їх на двісті вісімдесят однакових шматочків. Кожен з нас поїде до міста продавати свою частку. І тієї ж миті ми накличемо на себе підозру, бо в нашій долині золотих копалень катма, а тому незрозуміло, звідки у всіх мешканців Віскоса раптом узялися золоті зливки.

Власті почнуть розслідування.

Ми, звісно, скажемо, що знайшли скарби древніх кельтів. Експертиза миттєво встановить, що золото відлите нещодавно, що тут вже проводилися археологічні розкопки і якби в кельтів було стільки золота, то вони звели б у наших краях велике й багате місто.

— Ти затуркана жінка, — подав голос латифундист. — Ми здамо зливки такими, як вони є, з пробами й клеймами, у банк, одержимо за них гроші й розділимо порівну.

— Це другий шлях. Війт візьме десять зливків, віднесе їх у банк і попросить дати за них гроші. Банківський клерк не задаватиме йому тих запитань, які, без сумніву, виникли б у нього, якби до банку завітали всі ми разом. Мер представляє міську владу, і тому його попросять усього лише пред’явити документи, які свідчать, що золото було куплене. Війт відповість, що документів у нього ніяких немає, але зате на кожному зливку, як щойно сказала його дружина, стоїть тавро, і, виходить, золото — справжнє. Є й дата випуску, і номер серії.

Наш чужоземець на той час буде вже далеко звідси.

Клерк попрохає дати йому трохи часу, — він знає війта особисто й не сумнівається в його чесності, але він, мовляв, має одержати дозвіл на виплату такої значної суми. Отут він і поцікавиться, звідки ж все-таки взялося це золото. Війт відповість, що це дарунок одного заїжджого чужоземця, — війт наш далеко не дурень і за словом до кишені не полізе.

Затим клерк доповість про все управляючому, а управляючий, — ні, він теж, звісно, нікого не підозрює, але, будучи всього лише найнятим службовцем, даремно ризикувати не бажає, — скличе членів правління банку. Ніхто з них нашого війта не знає, але, оскільки всяка велика виплата небажана, попросять зачекати днів зо два, поки буде встановлене походження цих зливків.

І що ж з’ясується? Що золото — крадене. Або що воно було куплене людьми, яких підозрюють у торгівлі наркотиками.

Шанталь замовкла. Страх, який вона відчула колись, вперше взявши до рук призначений для неї зливок, оволодів тепер усіма її земляками. Історія однієї людини — це історія всього людства.

— Адже на кожному зливку викарбуваний номер серії й дата виготовлення. Установити, звідки це золото, простіше простого.

Всі погляди звернулися до чужоземця, який здавався абсолютно незворушним.

— Нічого не треба в нього запитувати, — сказала Шанталь. — Він відповість, що нам доведеться повірити йому на слово, а людина, яка штовхає інших на злочин, на довіру не заслуговує.

— Ми ж можемо затримати його тут, поки золото не перетвориться на готівку, — сказав коваль.

Чужоземець подав знак хазяйці готелю.

— Нічого не вийде, — сказала та. — У нього, мабуть, могутні друзі.