Читати книгу - "Повернення до зірок"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Вони зараз будуть. — Граф подивився на Ліанну і задоволено відзначив: — У вас чудовий вигляд, ваша високість. Це тим більше дивно, якщо згадати про втрачене королівство та загиблий флот.
«Виходить, — зрозумів Ґордон, — про кораблі баронів вони не знають. А барони прибудуть з хвилини на хвилину. Для нас, щоправда, це однаково буде запізно».
До зали мовчки увійшли три фігури, закутані в сіре, у капюшонах, низько насунутих на обличчя.
Х’харни.
Присутні, як дещо здивовано відзначив Ґордон, прореагували на їх появу по-різному. ІІІорр Кан дивився прямо, не приховуючи своєї відрази. Ліанна злегка зблідла, та й сам Ґордон теж. Навіть Сін Крівер, здавалося, відчув себе не у своїй тарілці.
Лише Нарат Тейн дивився на них все з тією ж мрійливою посмішкою.
— Ви прибули вчасно, брати, щоб взяти участь у моїй коронації.
Тільки тепер Ґордон зрозумів по-справжньому, наскільки нелюдським був розум божевільного принца. Він, якого негуманоїди шанували як бога і який назвав прибульців з Магелланових Хмар братами, відрізнявся від людини більше, ніж будь-хто з присутніх.
Перший з Х’харнів ледь чутно сказав:
— Не зараз, Нарат. У нас є термінова справа.
Своєю зміїною ходою він попрямував прямо до Ґордона.
— Ця людина знає те, що повинні знати і ми. І якомога швидше.
— Але мій народ чекає, — заперечив Нарат. — Нехай він почує, що моя кузина добровільно віддає мені трон. Тоді мене буде проголошено новим королем Фомальгаута.
Він чемно посміхнувся Ліанні:
— Ви зробите це, кузина, чи не так? Все повинно пройти у суворій відповідності з церемоніалом.
Сін Крівер похитав головою:
— Ні, Нарат, це почекає. В’ріл правий. Х’харни надали нам неоціненну допомогу, чи не так? Тепер наша черга. Нарат з незадоволеним міною на обличчі знову опустився у крісло. Х’харн, якого звали В’ріл, мовчки вдивлявся у обличчя Ґордона, але той, як не намагався, не міг розрізнити його рис, захованих під глибоко насунутим капюшоном. Ґордон багато б віддав, щоб позбутися від нестерпного бажання негайно утікти геть з цієї зали. Він насилу стримував себе.
— Деякий час тому, — сказав В’ріл, — я інкогніто побував на Трооні. Мене доставив туди наш добрий союзник Джон Оллен. Там я скористався нагодою і прозондував мозок Коркханна. Коркханн… Що з ним? Мертвий? Скоріш за все… І, ймовірно, Хелл Беррел теж.
— Я дізнався, — продовжував В’ріл своїм огидним шепотом, — що чоловік, який називає себе Джоном Ґордоном, здійснив у минулому обмін розумами з Зарт Арном. І, перебуваючи у тілі принца, він керував Руйнівником.
Ось і все, подумав Ґордон. Знову Руйнівник, будь він проклятий! Руйнівник, якого всі так бояться і секрет якого, всі впевнені, відомий йому, Ґордону. Саме Руйнівник принесе йому смерть… Або те, що страшніше за смерть.
Х’харн підійшов зовсім близько.
— Тому зараз, — прошипів він, — щоб отримати інформацію про Руйнівника, я прозондую мозок цієї людини. Охоплений панічним жахом, Ґордон спробував повернути голову, щоб поглядом заспокоїти Ліанну. Він не може видати секрет, якого не знає! Але сил не вистачило навіть на це. І тут же мозок його вразив удар незмірної сили. Те, що Ґордон випробував раніше, у кораблі, на борту якого ховався Х’харн, було наче слабенький вогник сірника порівняно з блискавкою. Він поринув у небуття. Коли отямився, зрозумів, що лежить на підлозі. Розплющивши очі, побачив спотворене стражданням обличчя Ліанни. Нарат Тейн помітно нервував, а Сін Крівер запекло сперечався про щось з Х’харном.
Голос В’ріла ставав все вище і пронизливіше. Вперше Ґордон побачив у Х’харнів прояв якихось емоцій.
— Але, можливо, — заперечував Сін Крівер, — він справді не знає таємниць Руйнівника.
— Ні! — Вибухнув від люті В’ріл. — Він не зміг би керувати найстрашнішою зброєю у Всесвіті. Зате з його думок я дізнався, що на околицях Галактики нас розшукує флот Імперії на чолі з принцом Зарт Арном… І з Руйнівником. Сін Крівера, схоже, ця новина приголомшила.
— Але ви ж стверджували, що вони не в змозі виявити ваш флот…
— Так, — відповів В’ріл, — Але тепер їх попереджено. І коли ми атакуємо Троон і інші королівства, вони знатимуть, де дислокуються наші головні сили! І застосують Руйнівника, навіть якщо і втратять частину союзників. Зараз, як ніколи, важливо з’ясувати принцип і радіус дії цієї зброї.
У цей момент Нарат Тейн встав і гучним голосом промовив:
— Досить! Це питання ви вирішите пізніше. Народ чекає моєї коронації…
В’ріл мовчки повернув до нього закрите капюшоном обличчя, і смертельно блідий принц без звуку впав у крісло.
— Досвідчений телепат здатний приховати будь-які секрети у глибини чужої свідомості, — продовжував Х’харн. — Так глибоко і так непомітно, що ця людина могла користуватися інформацією, не усвідомлюючи це. Але є спосіб це перевірити.
Ґордон побачив, як тіла двох інших Х’харнов при цих словах затремтіли, немов охоплені радісним збудженням, і відчув, як його захльостує хвиля незнаного дикого жаху.
— Злиття, — прошепотів В’ріл. — Об’єднання двох умів, при якому ніщо не вдасться приховати і будь-який обман неможливий… — І наказав: — На коліна його!
Солдати заламали Ґордону руки і поставили його на коліна. Дихали вони напружено, і він зрозумів, що їм, хоч вони й були союзниками Х’харнів, процедура не дуже подобається.
В’ріл скинув з себе сіре вбрання. Немічне тіло вкривала волого-виблискуюча сіро-зелена шкіра. Кінцівки, позбавлені, здавалося, кісток, вигиналися найогиднішим чином. Липкі м’язи нагадували грудки желатину. А обличчя… Як би він цього не хотів, але Ґордон був не в силах закрити очі.
Маленька голова рептілієподібної істоти була сферичної форми, мікроскопічний рот стиснутий у страшній манірній гримасі, замість носа — два невеликих дихальних
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повернення до зірок», після закриття браузера.