Читати книгу - "Вовкулаки не пройдуть"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Коли двері будочки нарешті розчинилися, з’ясувалося, що нічого нікому пояснювати не треба. Бо всі побачили, що нужник зсередини весь обклеєний портретами кандидата від “центристів”, прикрашеними на додачу його передвиборним гаслом: “Я завжди з вами!”
- Це хто ж таке зробив?
- Як то хто? Ми наймали Петра, котрого Гітлером дражнять.
- А, ну то подати сюди того Гітлера!
- А що таке? - виправдовувався Петя, доки його тягли, щоб поставити перед ясні очі старшого “центристів”. - Туди всі ходять! І де ж іще таку пресу читати, як не в нужнику?
З’ясувалося, що решта великоколодівських сортирів теж розцяцьковані цією наочною агітацією.
Але останню баночку на дьоготь за традицією підкинув конкурент з “правих”:
- Я би, колеги, на вашому місці, поцікавився, хто з ваших розповів Петі Гітлеру про юдейське коріння оцього, котрий на портреті?
Колеги жахнулися:
- Ви вважаєте?
- Переконаний. Ви про магію імені коли-небудь читали?… Так ото ж. Раз він Гітлер, то де йому ще чіпляти портрет замаскованого єврея?
- Щось ви наплутали з вашою магією. В сортирі мочать терористів. Та й то не у нас, а в Росії.
“Правий” замислився. А потім радісно вигукнув:
- Геніально! Невеличкий наліт невідомих терористів на мирне сільське населення з наступною ліквідацією їх силами прихильників нашої партії!
- Тіпун вам на язик, колего!
- А що? Щоправда, при цьому доведеться замочити пару агітаторів, для вірогідності.
- От з вас і почнемо!
- Допилися! - констатував з-за шинквасу Зять.
Не встигла я вранці свиней погодувати, як на порозі нашої ферми вродився Петя Гітлер, ще жалюгідніший, аніж завжди. Воно й зрозуміло - з однієї команди поперли за оту історію з обклеєними нужниками, в інші не беруть, бо спаскудив репутацію, а до виборів, щоби продати бюлетень і нарешті випити, ще далеко. Довелося, як казали у нас у школі на зборах, знову йти “дорогою слави батьків”, себто, жебрати на пляшку. Проте, Петя Гітлер не був би Гітлером, якби з’явився до мене з криком: Маріє, труби горять, рятуй! Ні, він почав здалеку:
- От шкода, Маріє, що серед наших кандидатів немає жодного злодюги.
- Тю на тебе! Досить з нас тих, що вже маємо.
- Не кажіть! Із них не тільки вред, а й польза буває. Для трудящих. От у дев’яносто четвертому, правда, не у нас, а в тому окрузі, що за Чорним лісом, прибився один такий, досі люди згадують. Він там у себе в Києві обікрав на трастах… вважайте усіх! Од бомжів до міністрів. А головне - люди йому самі гроші несли, в черзі давилися, благали, щоб узяв. Що то столиця! Культура! А у нас? Тьху! Помирати будеш - гривню не дадуть.
- Не плюйся, тут тобі свинарник, а не твоя хата. Зараз у мене все язиком вилижеш. А гривню я дам…
- Марія, ну яка ж ви свята женщина!
- Але тільки як помреш - на віночок. Раніше - зась! Живи довго, Петю.
Петро посопів-посопів і знову мені казочку про білого бичка завів:
- Ну, словом, накрав цей кандидат стільки, що зосталося йому - або на нари, або у Верховну Раду.
- А чого це він у нашу глушину приперся? Висувався б у Києві, там же його знають.
- То ж то й є, що знають. На всіх кутках чекали - з собаками. Бо в конторі сама тільки поламана табуретка залишилася. Все вивіз і продав. А у нас в області якраз радіо замовкло, пошта газети розвозити перестала, а по телику було саме кіно про вашу тезку. Ой, вибачаюся - там “просто Марія”, а ви у нас - не просто…
- Не підлизуйся.
- Так ото ж - приїхав цей до них - і весь округ цілий місяць не просихав. Я так думаю, що той злодій на пропой не тільки все крадене пустив, а й свого добавив. Дуже вже йому припекло з отою недоторканністю.
- Ой, Петю, не буде баба дівкою.
- Точно! Особливо, після п’яти абортів.
- Спеціаліст, не відволікайся! Що з твоїм злодієм далі було? Купив мандата?
- Не вийшло. Інший обскакав. Заплатив за колгоспи всі борги і всю яловичину з морозильників по базарній ціні скупив. Либонь, більше накрав. А у цього грошей тільки й лишилося, що на зарубіжний паспорт, на якісь острови посеред океану. Хоча, кажуть, він тепер там у них - в їхній верховній раді. Значить, не все пропив, щось і в заначці лишилося. То як, Маріє, щодо гуманітарної допомоги?
- А це не до мене. Це до Васі Дизеля йди, свого кореша колишнього. Нагадай йому, як ви у п’ятому класі до туалету для дівчаток “жабку” вкинули, щоб нас налякати, а звідти завучка вискочила зі спущеними рейтузами і вас аж до лісу гнала. Мо’, Василь сльозу зронить від спогадів про щасливе дитинство. І щось та й дасть.
- Ага, дасть. Дожене і ще раз дасть, а за рогом добавить. Скурвився кореш! Капіталістом став, чортів експлуататор!
- Петю, а ти його “Капіталом” Маркса, як ти кажеш, з-за рогу!…
Коли Петя Гітлер
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовкулаки не пройдуть», після закриття браузера.