Читати книгу - "Якщо подолаєш прокляття"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Дівчина наказала не торкатися небіжчиків, щоб не порушити їхніх обіймів.
Служники насипали зверху на них шарами землю й каміння, яке доводилося тягати волоком з далекого передгір’я. Курган вищав щодня, але Віланді здавався все ще замалим.
Коріель не втручався. Його люди понапинали поблизу великі шатра і клопоталися біля них: виготовляли хатнє начиння та готували їжу для всього табору. Кілька наймолодших та найспритніших разом з Диводаном щодня зникали в далеких просторах степу — полювали, щоб прогодувати таку кількість людей, більшість з яких не звикли до кочового життя.
Віланду тішило, як швидко вони з Коріелем порозумілися: в хвилину розпачу вона склала план подальших дій, а брат робив усе для його виконання. Однак її непокоїло, чи залишиться за нею й надалі право приймати рішення. Це лякало, хотілося розділити відповідальність за майбутнє — таке невизначене, непередбачуване. Як степ: куди не повернеш, там і стежка.
З такими думками йшла до табору, відчуваючи під ногами пружність стебел і коріння пожовклих трав. Звіддалік спостерігала за мирною розмовою брата з Диводаном та раптом помітила, які вони схожі — немов близнюки, білий і чорний.
— Це не просто скупчення птахів біля води, — розважливо пояснював Диводан, — вони одночасно злітають, кружляють, відтак усі до одного сідають. Таке враження, наче їх хтось пасе. Мов отару.
— Раніше ти й не чув про таке? — мова орачів звучала в устах Коріеля так само природно, як і в Диводанових.
— Здивовані всі, не лише я.
Хлопці помітили Віланду й обоє разом повернули голови в її бік. Наче відбиття у дзеркалі, тільки в одного — чорне волосся й темні очі, а у другого — волосся майже біле, а очі — прозоро-безбарвні.
— Перелітні птахи перетнули межу, — сповістив Коріель авіларською. — Пророчі легенди збуваються до найменших дрібниць.
Почувши незрозумілу мову, Диводан без жодного зайвого жесту відійшов убік.
Дівчина незадоволено спитала брата:
— Ти навмисно зробив його схожим на себе?
Коріель відповів байдуже:
— Це зробила Огнеслава.
— А спланував усе ти.
Він замислився на кілька хвилин, потому мовив:
— Раніше цей хлопець був занадто схожий на Огнеславу. Мені це не подобалось.
— Тепер подобається?
— Так. А тебе дратує його розважливість?
— Ні. Мені бракує його життєрадісності та життєлюбства. Особливо тепер.
— Зморилась?
Віланда лише усміхнулась, а Коріель ніби між іншим додав:
— Робити курган ще вищим немає сенсу. Всі й так дивуються. А найбільше з того, що поховано їх за степовим звичаєм.
— Ми тут у степу, — відрубала вона й одразу полагіднішала: — Ти мене також іноді дивуєш.
— Чим?
— Невже спалив би Огнеславу?
— Не знаю. Якраз вирішував, що з нею робити, коли Вельф налетів.
— Вона розповідала, як гралася з тобою маленьким. Коли ще мама була живою…
— Я пам'ятаю. Тоді з нею було весело.
Віланда помовчала.
— А Вельф? — знову почала розпитування. — Ти навіть не намагався його зупинити?
— Навіщо? Він був щасливий. Уперше в житті бачив його таким.
— Може, просто злякався, що він виявиться сильнішим за тебе? — Віланда розпатлала своє розпущене волосся, їй не подобалося, що Коріель стоїть непорушно, наче бовван якийсь.
— На той час? Ні за що! Вельф не мав права чаклувати, бо збирався до Тровіка.
— Чому не мав права?
— Тровік наклав заборону на тих, хто йтиме до нього.
— Ти хочеш сказати, що Тровік — ворог магів? Не вірю! Він допомагав нам. Хоча сам ніколи не з'являвся на очі…
— Тобі краще знати. Але звіддавна достеменно відомо, що він — ворог нічних духів.
— Ти їх також не любиш? Чи боїшся?
— Не бояться їх лише дурні й невігласи. Таких у степу вистачає.
Вона уважно оглянула свій шкіряний одяг.
— Гаразд. Щодо кургану — твоя правда, він уже досить високий. А що робити далі?
— Виконувати останнє пророцтво.
— Хіба вони не всі справдились?
— Добре ж тебе навчила Огнася!
— Кажи прямо.
— Хтось із нас має заснувати нову династію правителів цього краю.
— Гайнелія вважають найсильнішим ватажком. Його дядько колись проголосив себе царем, тому сміливо можна говорити про створення династії. Отже, сильна влада є, принаймні у степовиків.
— Ці варвари уявлення не мають, що таке сильна влада. Вважають: якщо він обвішався золотом і скаче попереду війська, то вже й цар.
— Хіба ж ні?
— Міцна влада передається у спадок. І тільки так. Піддані й думки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо подолаєш прокляття», після закриття браузера.