Читати книгу - "Чи може бджола вжалити бджолу? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди"

Але нехай все буде так, як ми захочемо. Назбираймо річний запас метану в корові. Одна корова виробляє біля 187 фунтів метанового газу на рік. До речі, метан – легкогорюча речовина. Чудово! Ми назбираємо метан у герметичний бак та використаємо його як паливо для ракети нашої безстрашної астрокорови.

Щоб з’ясувати, наскільки високо вона злетить, я проконсультувалась із видатним вченим Реєм Аронзом. Рей тестував двигуни для місячного модуля «Аполлону», павукоподібного космічного корабля, який возив астронавтів до Місяця та з нього на Землю, і, як каже Рей, був уперше накреслений на зворотному боці серветки у лонг-айлендській їдальні в Нью- Йорку.

Для нашої космічної корови Рей порадив двигун із подвійним соплом для стабільності («щоб корову не кидало») та суперлегкий, аеродинамічний, сучасний скафандр, щоб зменшити опір повітря (та виглядати дуже круто на прес-конференції перед запуском). Потім він взявся за свої ракетні наукові формули. Рей підрахував, що 187 фунтів метану забезпечили б біля двох тисяч фунтів польоту протягом 33 секунд. Він підрахував, що це запустило б аеродинамічно облаштовану корову вагою 1,500 фунтів у висоту близько трьох миль. Космос починається на відстані двадцяти миль, тож технічно відповідь на твоє запитання: «Ні». Однак Рей був дуже вражений. «Цей метановий двигун – просто щось!»

Звісно, уві сні можливо відчути щось, що ніколи не відчував у житті. До речі, це одна з найважливіших причин того, що ми маємо сни. Коли ти засинаєш, твій мозок перетворюється на шаленого казкаря, вигадуючи усі можливі ситуації та можливості, наприклад собаку, який говорить повними реченнями, або водоспад, який раптом з’являється у кімнаті. (Нещодавно мені наснилися ці обидва сни.)

Мозок не бажає думати про речі, які вже сталися, – це було б надто нудно. Замість цього він намагається вигадувати нові історії, уявляючи почуття, людей та сюжети, яких раніше не бачив. Ось так ми розважаємо себе вночі. Чому ми це робимо? Чому ми проводимо так багато часу, мріючи про дивні речі? Насправді ніхто не знає напевно, але науковці стверджують, що сни допомагають розвивати нашу креативність.

Іноді такі дивні нічні думки виявляються дуже корисними та, прокинувшись, ми усвідомлюємо, що наш сон містив відповідь на запитання, яке не давало нам спокою дуже довгий час. До речі, одна з моїх улюблених пісень – «(I Can’t Get No) Satisfaction» групи «Rolling Stones» була написана саме уві сні, оскільки гітарист Кіт Річардс вперше почув відому зараз мелодію під час сну. Тож навіть якщо твої сни здаються дурними – чому я думаю про собаку, який говорить? – часто вони можуть мати велике значення, допомагаючи нам вирішити найскладніші проблеми.

Люди завжди цікавились, чому ж море – солоне. Звідки береться сіль? Вона просто походить від землі під водою? Якщо так, то чому ця земля набагато солоніша за землю в річках та озерах?

Перша підказка до цієї загадки – той факт, що насправді вода в річках та озерах солона. Ми цього не помічаємо, бо їх рівень солі набагато нижчий, ніж в океані. Тож першою причиною солоності моря є те, що усі солоні води річок світу впадають в океан та залишають свою сіль там. Отже, уся сіль земної поверхні, що збирається дощами, зосереджується в океані, а вже потім додається сіль із дна океану, як і з ложа ріки, просто це ложе набагато більше. Можливо, це викличе у тебе ще одне запитання: чому море з часом не стає солонішим? Головною причиною є те, що хоч сіль постійно поступає до моря, є також і несолоні потоки води, наприклад дощі, гирла річок та розтоплений лід. Саме тому океан помітно менш солоний біля гирл річок або в зонах розтопленого льоду. З іншого боку, вода в океані більш солона у місцях, далеких від гирл річок, та місцях із високим рівнем випаровування.

Компанії з виробництва солі добувають морську сіль, випаровуючи басейни з морською водою під сонцем. Море помітно солоніше у спеку та в тропічних зонах на північ та південь від екватора. Є й інші фактори, що роблять певні зони океану дуже солоними. Наприкінці ХХ століття вчені довели, що на дні океану є багато точок, де вода просочується крізь землю та нагрівається. Отже, ця вода підігрівається до вищої концентрації солі, а потім повертається до океану. Коли вулкани вивергаються під океаном, відбувається схожий процес. Жар від розтопленої породи також нагріває та робить морську воду більш концентрованою. На нашій планеті дощ впадає у річки, річки впадають у моря, а моря випаровуються, утворюючи нові дощі, які поповнюють ріки, які, в свою чергу, поповнюють моря.

Мертве море на кордоні Ізраїлю та Йорданії в десять разів солоніше за океан, бо сонце нагріває його до температури близько 43 градусів за Цельсієм, а також через єдине джерело свіжої води – річку Йордан, якої бракує для постачання достатньої кількості чистої води, щоб контролювати нормальний рівень температури в морі. Зрештою Мертве море перетвориться на сухе солоне ложе. Тож саме річки, лід та дощі захищають океани від концентрації та нагрівання, як у Мертвому морі.

Вчені досить впевнені в тому, що океани підтримують однаковий рівень солоності протягом останніх сотень мільйонів років. Але назріває нова суперечка. Якщо зміна клімату зумовлює масове танення полярних крижаних шапок, то хіба це не зменшить солоність океанів та не порушить їх екосистеми? Детальніше в наступному столітті.