Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

Ось що я почув: «Ти Генріх V після Азенкура… чоловік на полі битви, твоє лице вкрите кров’ю, потом і брудом, ти борешся доблесно… видатний воїн… так, навіть Максим».

І потім: «Ти — мій друг».

Не можу передати, як багато ці слова значили для мене. Насправді, мені ніяково розповідати про них, бо вони виглядають зухвалими. Але я поділився ними, сподіваючись, що це допоможе вам знайти свої власні. Це слова життя, слова, що лікують мою рану і вщент розбивають звинувачення Ворога. Я вдячний за них, глибоко вдячний. О, які чудові історії я міг би тут розповісти про те, скільки разів Бог відповідав мені та іншим людям на наші запитання. Мій друг Арон вийшов до парку коло нашого будинку і знайшов там відлюдне місце. Там і чекав на голос Батька. Спочатку він почув це: «Істинна мужність є духовною». До цього Арон завжди вважав, що духовність була жіночою рисою. Це йому страшенно заважало, тому що, будучи дуже духовною людиною, він палко бажав бути справжнім чоловіком. Бог сказав саме те, що йому було потрібно почути — мужність є духовною. Потім він почув: «Істинна духовність — це добре». І потім: «Ти — чоловік. Ти — чоловік. Ти — чоловік».

На це місце ми потрапляємо з боєм, і щойно ті слова промовлені, Ворог кидається, щоб вкрасти їх. Згадайте, як він нападав на Христа в пустелі, одразу після того, як почув слова від його Батька. Я говорив про такі і про багато подібних випадків з іншим моїм приятелем. Він якось так зітхнув і сказав: «Так, пригадую, як колись у церкві я чув, що Бог каже мені: “Ти все добре робиш. Я пишаюся тобою, тим, чого ти досягнув”. Але я не міг у це повірити. Я вирішив, що мені почулося». Саме тому ми завжди спираємося на побудовану на логіці правду, на те, що про нас каже Біблія. Ми прощені. Наше серце добре. Голос Батька ніколи не обвинувачує. Опираючись на це, ми просимо Бога говорити з нами особисто, щоби зламати могутність брехні, яка прийшла з нашою раною.

Він знає ваше ім’я.

НАША СЛАВА БЕРЕ ПОЧАТОК У НАШІЙ РАНІ

У моєму кабінеті зберігається копія моєї улюбленої картини роботи Чарльза Шрейфогеля «Бойовий друг». На ній у ковбойському стилі зображено четверо кіннотників. Вони виконують рятувальну операцію — одного з вершників пострілом збило з коня, а троє інших на великий швидкості підбирають його. На передньому плані вершник підхоплює свого товариша на коня, тимчасом як інших двоє прикривають вогнем із рушниць. Я люблю цю сцену, тому що саме цим я хочу займатися і таким хочу бути. Я хочу мчати верхи на порятунок тих, кого пострілом збило на землю. Проте якось я був на роботі, і Бог почав говорити мені про картину і мою роль у ній: Джоне, поки ти не маєш коня, поки ти — чоловік, який сам потребує порятунку, ти не можеш стати тим вершником, що рятує.

Так. Істинна сила не з’являється з бравади. Доки ми зруйновані, наше життя буде егоцентричним, самовпевненим, і силу ми черпатимемо зі самих себе. Доки ви думаєте, що ви є справді кимсь самі по собі, навіщо вам Бог? Я не вірю чоловікові, який не страждав, я не дозволю наблизитися до мене тому, хто не визнав свою рану. Згадайте позерів, з якими ви знайомі — чи зателефонуєте до них о другій годині ночі, коли ваше життя руйнуватиметься? Я не звернувся б. Я не хочу банальностей. Мені потрібна глибока емоційна правда, а вона виникає лише тоді, коли чоловік проходить шлях, про який я говорив. Як каже Б’юхнер:

Якщо для того щоб вижити в цьому бездушному світі, в ці найгірші часи, ви стиснете зуби і кулаки, тобто зробите все, на що найбільше спроможні самі, то саме цим не дозволите, аби для вас і у вас було зроблено щось набагато дивовижніше. Хиба гартування себе проти жорстокої реальности полягає в тому, що ця криця, що охороняє ваше життя від руйнації, також перешкоджає тому, щоб ваше життя було відкрите і перетворене. («Священна подорож»)

Лише коли ми зайдемо в нашу рану, відтак відкриємо нашу істинну славу. Як каже Блай: «Геній чоловіка відкриється саме там, де є його рана». Для цього є дві причини. По-перше, через те, що рана була завдана в місце вашої істинної сили, вона є спробою знищити вас. Доки ви не підете туди, ви все ще позує те, пропонуючи щось поверхове і неістотне. І по-друге, завдяки вашій зруйнованості ви зрозумієте, що саме ви можете запропонувати суспільству. Несправжнє «я» ніколи не є несправжнім до кінця. Ті таланти, якими ми користуємося, часто насправді є нашими, але ми використовуємо їх, щоб за ними ховатися. Ми вважали, що сила нашого життя була в золотій биті, проте ця сила міститься в нас. Аж коли ми запропонуємо не просто наші дари, а наше істинне «я», саме тоді стаємо могутніми.

Ось тепер ми готові до битви.

Територія, окупована ворогом, — ось що таке цей світ.