Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

воно не зачепить емоційну глибину вашого життя. Ми визнаємо, що це боляче, що це має значення, і ми воліємо поширити прощення на свого батька. Ми не кажемо, що це не має ніякого значення, ми не кажемо, що, мабуть, у тому частково і моя провина. Прощення каже: це було неправильно, це мало значення, і я прощаю вам. Лише тоді ми можемо просити Бога бути нам батьком і повідомити нам наше справжнє ім’я.

ІМ’Я, ЯКЕ ДАЄ НАМ БОГ

Декілька років тому, рухаючись шляхами чоловічої подорожі, я завважив, що добре встановлюю зв’язок з Ісусом і з «Богом», але не з Богом як Батьком. Чому, це так легко зрозуміти. Батько був для мене… для багатьох з нас, джерелом болю і розчарування. Потім я прочитав у МакДональда:

У моєму дитинстві і підлітковому віці батько слугував мені прихистком від усіх життєвих негараздів, навіть від гострого болю. Тож, синові або доньці, котрі не відчувають приємності в слові «батько», я кажу: у це слово ви повинні вкладати все те, чого вам бракувало в житті. Все, що ця людська ніжність може дати або забажати в очікуванні любови і готовности до неї, все це і нескінченно більше повинно втілюватися в бездоганному Батькові — Творцеві батьківства. («Серце Джорджа МакДональда»)

Час для цього дару був підібраний ідеально, тому що я знав, що це був час дозволити Богові бути мені батьком. (Упродовж усього процесу моєї ініціяцїї перед наступним етапом подорожі Бог подавав такі слова, повідомлення, людей, дари.) Мужність передається від батька синові. Адам, Авраам, Яків, Давид, Ісус — всі вони після доброго знайомства з Богом Батьком дізналися, хто вони. Врешті, хто може назвати власне ім’я чоловіка? Лишень Бог. Тому що ніхто, окрім Бога, не бачить, чим є чоловік. Ця думка зазвичай викликає почуття вини — так, Бог бачить мене… і бачить мій гріх. Це неправильно через дві причини.

Відкидаємо першу — з вашим гріхом вже покінчено. Ваш Батько звільнив вас від нього і віддалив настільки далеко, як «схід від заходу» (Пс. 103, 12). Ваші гріхи з вас змито (див. 1 Кор. 6, 11). Коли Бог дивиться на вас, він не бачить вашого гріха. Він жодним чином вас не засуджує (див. Рим. 8, 1). Але це ще не все. Ви маєте нове серце. Така обіцянка Нового Завіту: «Я дам вам нове серце, і новий дух вкладу в ваше нутро. Я вийму кам’яне серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне. Я вкладу в ваше нутро дух мій і вчиню так, що ви будете ходити в моїх заповідях та берегти й виконувати мої установи» (Єз. 36, 26–27). Є підстава називати цю новину доброю.

Сьогодні дуже багато християн живуть, озираючись на Старий Завіт. У їхній пам’яті закарбовані слова пророка Єремії про лукаве і ледаче серце (див. Єр. 17, 9), і вони живуть, вірячи, що їхнє серце насправді таке. Це вже не так — все змінилося. Дочитайте книгу цього пророка до кінця, де Бог проголошує ліки від усього цього: «Вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж моїм народом» (Єр. 31, 33). Бог дає нам нове серце. Ось чому апостол Павло каже: «Не той юдей, що є ним назовні, і не те обрізання, що назовні, на тілі, а той, хто юдей у скритості, і те обрізання серця — за духом, не за буквою» (Рим. 2, 28–29). Найглибшим у вас є не гріх. Ви маєте нове серце. Чуєте мене? Ваше серце добре.

Коли Бог дивиться на вас, Він бачить вас істинного, вас правдивого, такого чоловіка, про якого думав, коли створював вас. Як ще міг Він дати вам білий камінь із вашим істинним іменем? Я розповідав вам історію Дейва про те, як його батько завдав йому рану, обізвавши «маминим синочком», як він через жінок шукав відчуття мужности, як підкорився своїй рані і як сприйняв її повідомлення за остаточне й істинне. Якось разом із ним у мене в кабінеті ми досить добре, до подробиць, проаналізували його життя. Це виглядало так, начебто ми розпакували повну таємниць скриню і виклали їх усіх на денне світло. Що ще можна було сказати? Хіба що: Дейве, в тебе є лишень одна надія… що твій тато помилявся щодо тебе.

Вам слід запитатися в Бога, що Він про вас думає, і слід наполягати зі своїм питанням, доки не отримаєте відповіді. Боротьба тут стане ще запеклішою. Саме це Ворог найбільше хоче від вас приховати. Він стане черевомовцем, він нашіптуватиме вам, мовби голос його — це голос самого Бога. Пам’ятайте, він — обвинувач братів (див. Од. 12, 10). Переглянувши «Гладіатора», я прагнув стати таким чоловіком, як Максим. Він нагадував мені Генріха V з драми Шекспіра — мужній, доблесний чоловік. Максим — сильний і хоробрий, і він так добре б’ється. Однак його серце віддано вічності. Він тужить за небесами, але залишається боротися заради звільнення інших людей. У кінці фільму я плакав, охоплений палким бажанням бути таким, як він. У всьому цьому був сатана, який казав мені, що ні, насправді я був комодом — тим нещирим негідником, який у кінострічці виступав лиходієм. А ще дошкульнішим цей удар зробило те, що колись я був комодом — егоїстичною нещирою людиною, яка для власної користі маніпулювала всім. Це було досить давно, проте обвинувачення мучило мене.

Я поїхав до Англії, де впродовж п’яти днів провів чотири конференції. Подорож була складна, а я був у духовно тяжкому стані. З яким полегшенням я важко опустився в крісло літака, що віз мене додому. Заморений, вимучений і схвильований, я потребував слів від мого Батька. Тож, я почав виливати своє серце до нього в своєму щоденнику.

«Господи, як я Тобі? Чи я Тобі