Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

Ілля цілився в мене з кольта, інші компаньйони теж.

— Вашому товаришу необхідна допомога. Він загине!

— Він нам не товариш — він клятий зрадник! — сказав Отто.

— Іване Карповичу, зробіть те, що ми від вас вимагаємо. Не сперечайтеся, — попросив Борис.

— І що далі? — спитав я. — Що? Ви ж розумієте, що вам доведеться вбите мене? А це призведе до скандалу, до грандіозного скандалу, якого ви так боїтеся!

— Жодних скандалів, Іване Карповичу, жодних. — Ілля посміхнувся. — У нас є договір, згідно з яким ви охороняєте нас, поки не прийде телеграма з Одеси. Є і телеграма.

— Що?

— Бачу, ви здивовані. Це добре. Я дуже гордий, що зміг здивувати найкращого сищика імперії. — Ілля виглядав щасливим. Лівою рукою спирався на милицю, а правою тримав кольт. — Я заплатив людині на пошті, й звістка про телеграму надійшла мені. Отже, маємо договір і телеграму. Все це засвідчить, що ви покинули нас і поїхали в якихось своїх справах до Одеси. А що вже там із вами трапилося, цього ми не знаємо. Така буде наша лінія захисту. Повірте, досить переконлива. Ставайте на коліна, Іване Карповичу, руки за голову, і навіть не думайте робити різких рухів. Так буде краще для всіх.

— Ви зробили помилку, Ілля. — Я посміхнувся.

— Яку? — Він занервував. — А, це ви хочете мене обдурити, змусити сумніватися і нервувати! Не вийде!

— Ви ж самі тільки-но сказали, що все підготували до вбивства. І що мені немає сенсу сподіватися на вашу милість. То чому б це я зараз виконував ваші накази? Що мені втрачати?

— Ми застрелимо вас! — Вони навели на мене кольти.

— Давайте. І так уже пролунало багацько пострілів, цілий залп неодмінно приверне увагу до того, що відбувається біля паралатівської могили! — Я намагався розхитати їх. Але все пішло не так, як я очікував.

— Припиніть! Що ви робите? Опустіть зброю! — закричала пані Агнешка. Підбігла до мене, стала попереду, наче намагалася прикрити від кольтів.

— Агнешко, відійди від нього! — крикнув її брат.

— Пані Агнешко, відійдіть! — наказав Ілля.

— Ні! Не відійду! Чому ви наставили зброю на Івана Карповича? Він урятував нас! Ви що, забули? — спитала вона дзвінким від хвилювання голосом. Я скривився. Це дівча, хоробре та віддане, в’язало мене по руках і ногах гірше мотузок. Бо сам би я міг ризикувати, але з нею — ні. — Опустіть зброю! Опустіть!

— Агнешко, Іван Карпович справді врятував нас. Але тепер може погубити. Ми змушені знешкодити його. Але ми не збираємося завдавати йому шкоди, — запевнив Ілля.

— Вони просто вб’ють мене, — сказав я.

— Що? Ні! Ні! Хлопчики, що з вами сталося? Це ж Іван Карпович Підіпригора, про якого я вам стільки розповідала! Найкращий сищик імперії! Герой та богатир! Приберіть зброю, перепросіть, скажіть, що помилилися! Це ж таки була помилка! — Вона дивилася на компаньйонів, а ті стояли, бліді.

— Бачу, ми зайшли у безвихідь. Пропоную вчинити так. Зараз я заберу Лісімаха і відвезу його до лікарні. Потім поїду до Одеси. Якщо ви кажете, що телеграма звідти прийшла, мене чекають там справи. На цьому я забуду про ваше існування, робіть що хочете зі своїми скарбами.

— Я поїду з вами, Іване Карповичу! Дозвольте я буду вашою помічницею! Секретарем! У мене красивий почерк, і я вмію друкувати на машинці! Я буду записувати ваші пригоди! Добре, Іване Карповичу? — Агнешка дивилася на мене, я ж дивився на компаньйонів. Вирази облич у них були невтішні. Вони дивилися один на одного, а потім дружньо захитали головами.

— Ні, Іване Карповичу. Я б дуже хотів завершити справу з вами миром, але ми розуміємо, що це неможливо, — сказав Ілля. Його товариші закивали. — Станьте на коліна і заведіть руки за голову.

— Що ви робите? Ні, ні! — закричала Агнешка і притиснулася спиною до мене. Наче хотіла захистити мене від куль. Я обережно відсунув її.

— Пані Агнешко, будь ласка, відійдіть. Зараз бути поруч зі мною небезпечно.

— Я не боюся! Я нічого не боюся! Я готова померти за вас, Іване Карповичу, готова! — закричала вона. Здається, говорила щиро, а я тільки зітхнув. Тепер мусив відповідати ще й за це дитя.

— Агнешко, заспокойся. — Погладив її по голові. — Сьогодні був важкий день, ти виснажилася, я теж. Ми просто розмовляємо, і ніхто не збирається стріляти. Так?

— Так, — кивнув Ілля.

— Тому не бійся, а принеси мені води, бо горлянка вже пересохла, — попросив я і показав, щоб хлопці опустили кольти. Ілля опустив свій, його товариші теж. Агнешка зраділа, коли побачила. — Будь ласка, кухоль води.

— Добре, зараз. — Вона побігла. Я став на коліна і заклав руки на потилицю. Компаньйони обережно наблизилися, зв’язали руки і обшукали.

— Зніміть чоботи. У чоботах