Читати книгу - "УПА у вирі боротьби"

Всі ті відважні, котрі ще хвилинку тому сміялися з Макара, тепер сиділи на деревах або намагалися видертися на них, а Макар, який волів провадити війну з диками, одразу зробився дуже популярний. Про нього після полювання заговорила ціла сотня.

Один дик важив понад триста кілограмів, але м'ясо його не було добре - відганяло дичиною або, як говорив Макар, «вітром». Він твердив, що м'ясо треба заправити й за кілька тижнів воно буде дуже смачне. Одначе сотенні кухарі мали іншу опінію, і м'яса ніхто не маринував. Макар вирізав дикові два великі і кручені ікла, вичистив їх і носив як трофей на пам'ятку.

Вкоротці після цього командири Громенко, Лагідний і Соколенко розпочали якесь плянування, мабуть, акцію на ворожу базу в селі Шляхетській Добрій, а виховних Зорям цілий час «годував» вояцтво ідеями. На протязі останніх днів ним було подано багато матеріялів: короткі історії УВО, ОУН, УГВР, а також Великих Зборів. До них треба додати матеріяли ідеологічні та програмові, а на закінчення політичний огляд.

На одній із перерв Зорян розказував про боротьбу відділів УПА в Коломийщині. Станиславівщині, Стрийщині та Львівщині. Вояцтво «засипало» його питаннями, а наприкінці виступив комендант Петя. Він ізлегка підморгнув до Зубченка й Чумака, а тоді звернувся до Зоряна з питанням, яке в дійсності було коментарем:

- Друже Зорян! Чому ви витрачасте час на виховні лекції? Чи не бачите, що вояцтво вповні здає собі справу з нашого становища? Кожний добре знає, яка є ситуація і яка наша доля! Вам добре відомо, що в нас немає дезертирства, що всі ми воюємо завзято за честь нації і цим доказуємо напнім ворогам та цілому світові, що боремося за право вільного життя у своїй власній державі. - Очі Петі блиснули, й він заговорив іще завзятіше: - Я думаю, що краще було б друкувати нашу революційну літературу й масово розповсюджувати по безлісних місцевостях і містах, де відділи УПА не мають можливости дійти. Ми мусимо донести ідеї революційно-визвольної боротьби до найдальшої закутини наших земель!

Вояки схвально закивали головами, а політвиховник Зорян був дуже вдоволений. Він бачив, що ця завзята боротьба виховує нову українську людину, людину з міцним «хребтом» і візією на майбутнє. Він бачив, що ідеї, які так гордо несуть мужні воїни УПА, є сильніші від жорстокої Москви з її кровожерними диктаторами. І хоч тепер майже цілий світ пішов на співпрацю з підступною Москвою, то повстанці мають певність, що тільки ідеї УПА, ідеї українського націоналізму й тільки спільний фронт українського народу з іншими поневоленими народами змінять устрій Східньої Европи. Тоді кожний нарід житиме вільним суверенним життям у власній державі, збудованій на руїнах московської комуно-большевицької імперії!…

А в міжчасі до села Шляхетської Доброї втиснувся ворожий батальйон і почав там окопуватися. Це село розташоване на розлогій рівнині поблизу Сяну, за яким півколом тягнеться великий ліс. Селяни-украінці досить багаті й щирі. Ще до війни, - як розказував стрілець Каня із сусіднього села Улючу, - населення було поділене на шляхтичів і простих. Навіть у церкві, часто босі, ці шляхтичі стояли окремо по одній стороні й ніколи не змішувалися із простими. Цей звичай колишніх бундючних шляхтичів тепер викликав лише насміхання, бо населення стало свідомим та ідейним.

Ворог окопався півколом. Шанці тяглися від Сяну довкола села і знову вертали до Сяну. За собою ворог мав ріку і брід, яким на випадок великого наступу можна було відступити за Сян. Оборонні позиції ворога мали чудове положення, і здобуття їх вимагало б понесения дошкульних утрат, тож існування ворожої бази у цьому місці могло б дуже перешкодити діям відділів УПА.

Сотенні обсерватори безупинно стежили за ворожими позиціями з лісу, а командир Громеико час від часу виходив на узлісся й дивився на них крізь далековид, а потім робив якісь помітки на карті. Напевно плянував чергову акцію, лише не знати було коли, як і якими силами, іноді на таку акцію треба було чекати два тижні, а то й довше, бо ясний місяць міг перешкодити їй і послужити ворогові. Тепер місяць сходив біля дванадцятої години, й це потішало ворога, бо хоч півночі освітлював йому передпілля, а це, у свою чергу, зменшувало можливості повстанського наступу.

Громенко хотів цю нагоду використати. До місця акції було недалеко, тож він задумав почати її ввечері й до півночі скінчити. Вже на другий день після обіду прийшов очікуваний наказ, у якому говорилося, що акція рознічнеться ввечері, тому треба було залишити всі дзвінкі та блискучі речі. Подавався збірний пункт і бойова кличка, а на закінчення підкреслювалося, що сьогоднішній підхід сотні до місця акцїї мусить бути тихіший від ходу мишей. Коли сотня переправлятиметься через воду, її не повинна чути навіть риба.

Такий плян атаки багатьом воякам був ясний і виглядав дуже мудрим. При добрій конспірації представлялася можливість зайти в середину ворожих позицій, а на випадок невдачі треба було б відступати рікою на ворожий терен. Це створювало аналогію з польським відділом, який від сотні Хріна втікав на Словаччину, щоб згодом через її територію дістатися до своєї бази.

Певним було те, що наказ про обережність повстанці виконають стовідсотково. При одній думці, що тільки сотня наступатиме на такі великі ворожі сили, до того ще й окопані, поза шкіру проходила дріж, тому відвагу й ризиковність командира Громенка можна було подивляти. Дуже часто й повстанці, й селяни говорили, що сотенний має щастя, а в дійсності те щастя заключалося в його військових знаннях і здібностях. Коли йшло про життя його вояків, то ним він дуже дорожив і часто перед акцією говорив:

- Вживати всі можливі засоби охорони й заслони, знищити ворога й вернути живим!

Раннім вечором сотня вже стояла на краю села Улюча, звідки до місця акції було лише кілька кілометрів. Згуртувалася вона поміж трьома хатами. Не знати, наскільки боявся сотенний за своїх друзів і за себе, бо хіба немає у світі вояка, який не мав би більшої чи меншої боязні перед боєм, але він жартував, казав покурити й додавав усім відваги.

- Хлопці! - звернувся командир до вояків. - Сьогодні йдемо на руках і ногах, а в одному місці муситимемо пройти не далі як за десять кроків від ворожого кулемета незауважені…

Вечір був дуже темний. Сотня поки що маршувала берегом Сяну. Тутешнім зв'язковим був місцевий упіст, який бігав по цих берегах від дитинства і знав околицю як свої п'ять пальців. Перед вимаршем