Читати книгу - "Звірослов"

- Але ж ви не носите їх постоянно.

Ваня винувато опускає погляд, блідне, зменшується в розмірах.

Скажи їй, скажи, - кричить у Вані його маленький хоробрий Іван, - скажи, що хотів їй сподобатися!

- У мене важливі діла сьогодні, - ледь чутно відповідає великий, але дуже боягузливий Ваня.

Та котись ти під три чорти, думає Гальшка і відвертається до вікна. Нужен ти мені сто років! Була, є і буду сама. І мені добре. Бетономішалки-соковижималки…

7

Ваня їде останнім тролейбусом на лівий берег Києва.

От знайду золоту копійку, думає Ваня, принесу завтра, коли її будуть виписувати з лікарні, і вона сама все зрозуміє.

Виходить на проспекті Маяковського, біля супермаркету «Край». Дивиться на годинник - незабаром північ.

Чому жінкам усе треба пояснювати, думає Ваня. Чому вони не можуть усе зрозуміти самі? Якісь тупоголові.

Присідає на бордюр, щоб згадати, де саме стояла Гальшка в той момент, коли він її збив. Траса порожня. Світять два вуличні ліхтарі біля підземного переходу і поодинокі вікна в навколишніх багатоповерхівках.

До речі, дивно, думає Ваня, що тут зараз так глухо. Адже дванадцята година тільки.

Дістає з кишені завбачливо прихоплений з дому механічний ліхтарик. Він має спеціальну ручку, яку треба безперервно стискати в долоні, щоб крихітна лампа всередині засвітилась.

Шукай вітру в полі, думає Ваня, роззираючись довкола з ліхтариком у руках.

Траса виглядає чистою, аж блискучою, жодного камінця чи папірця, ніде жодної обгортки від чіпсів чи пластикової пляшки.

Може, тут усе поприбирали, раптом здогадується Ваня. Може, тут щодня прибирають?

Крізь глуху тишу несподівано пробивається гучний, аж моторошний дзенькіт, ніби щось металічне звисока впало на асфальт і покотилося.

Це вона - золота копійка, ошелешено думає Ваня, боячись озирнутись на звук. Хто ж нею жбурляється? Звідки вона береться? Чудеса!

Ваня поволі повертає голову вбік. По тілу біжать такі ж перелякані, як і сам Ваня, мурашки.

- Ти шота тут загубив, мужик?

Ваня бачить перед собою кількох здорових хлопців у джинсах і спортивних куртках. Хлопці п’ють пиво. Один якраз щойно відкоркував чергову пляшку. Алюмінієва кришечка від неї ще котиться асфальтом.

Даремно я прийшов сюди, думає Ваня і задкує в бік більшого світла.

- Ти куда, мужик? - глузливо вигукує найвищий серед пацанчиків. - Дай прикурити.

Шпана оточує Ваню з усіх сторін. Ваня приречено шепоче:

- Я не курю.

Шпана регоче, і Ваня чує скрегіт власних зубів. Здається, що ці зуби від жаху зараз повипадають з рота і покотяться асфальтом услід за алюмінієвою кришечкою з написом «Грай далі».

Вороги наближаються впритул. Вони вже на відстані першого удару в пах.

- Ти чо так дрожиш, мужик? Не дрожи, больно буде тільки раз.

У Вані перед очима стає його календар із закресленими датами. Невже сьогодні? Невже сьогодні сьомий день?! Ваня вже тиждень як припинив слідкувати за часом, забувся, забігався, почувався надто добре, щоб пам’ятати про смерть.

- Хлопці, а який сьогодні день?

- Який день - не знаємо, але для тебе - останній, це точно, - і шпана заходиться зловтішним реготом.

Вона приходить, коли найменше її чекаєш, думає Ваня, уявляючи собі свою смерть. А я так не хочу! У мене новенька соковижималка! Ну і вона, Гальшка, завтра буде чекати на мене. Я ж обіцяв, що прийду.

- Хлопці, слухайте, може, договоримося, - благає Ваня.

Хлопці не відповідають. Вони взагалі не хочуть говорити.

Ваня уявляє собі двох міліціонерів - молодшого за званням і старшого - і як вони завтра вранці знайдуть його холодне тіло на цьому довбаному проспекті і подумають… Цікаво, що вони подумають?

- От сцикло, даже не пробує защіщатись.

Найвищий з пацанів нарешті б’є Ваню ногою в пах, і Ваня складається чемоданчиком.

- Пацани, ми, здається, в прошлий раз з вами всі вопроси рішили!

Ваня крізь туман впізнає грубуватий прокурений голос Гальшки.

Шпана розступається.

- Зараз усім по черзі мозги повишибаю, - спокійно і впевнено каже Гальшка.

Схиляється над Ванею.

- Ви що тут робите, Ваня?

- Золото шукаю.

- Я думала, ви мені не повірили.

- Я у все вірю, я казав.

Гальшка задихається від розчулення і злості. Хлопці від одного її погляду кидаються навтьоки.

- Ще раз вас тут побачу - каструю! - репетує Гальшка їм навздогін.

- А ви як тут опинились? - хрипить Ваня, лежачи на асфальті.

- Надоїло в палаті лежати. Виписалася раніше. Вставайте.

Ваня підводиться на ноги.

- А золота копійка? Тепер можна її пошукати.

- Та нащо вона мені? Я не якась там принцеса.

Ваня опирається на Гальшку, і вони мовчки рухаються в бік її дому.

- У мене немає сирних паличок, - каже Гальшка біля під’їзду. - Але в морозиловці є «Сибірські» пельмені. Будете?

- З кетчупом?

- З кетчупом.

- Красота.

Маленьке боягузливе серце Вані наповнюється безмежною радістю.

Я більше ніколи, думає він, я більше ніколи-ніколи не вмру.

Puma concolor (пума)

1

Якщо ви буваєте в Києві на Подолі і маєте домашніх тварин, то мусите знати зоомагазин «Дружок». Сам магазин не надто хороший. Там ви не купите акваріумних рибок чи амазонських папужок, не купите декоративних морських свиней і триметрових рептилій. Зате в «Дружку» є Машка. У Машки росте борода. Іноді Машка дуркує і прикріплює собі до грудей цінник, ніби вона теж продається, бо з бородою Машка дуже схожа на якусь екзотичну мавпу. Насправді ж Машка - продавець. Вона добрий спеціаліст. Вона знайде і продасть вам те, що ви шукали все своє життя. Вислухає вас. Дасть корисну пораду. Ви і ваш домашній улюбленець будете здорові, ситі і задоволені. На таких ентузіастах, як Машка, тримається ринкова економіка України.

Однак сама Машка нещаслива. Вона так хоче, щоб її любили, а її чомусь не любить ніхто. Навпаки, люди поза «Дружком» уникають Машчиної компанії, тікають від неї, не хочуть знати її та її бороди. Малою Машка виходила на дорогу перед будинком своїх батьків і простоювала там по кілька годин у надії поговорити з кимсь, потоваришувати, знайти того, хто міг би її любити. Вона чіплялася до перехожих із непотрібними запитаннями, а перехожі стрімголов тікали геть, ледь приховуючи гримасу подиву й огиди. І деколи Машка зривалася. Бігла навздогін якійсь пані зі щойно купленим світильником у руках, наприклад, і кричала: «Я - Машка, мені дванадцять років, і в мене росте борода!»

Борода почала рости дуже рано. Тепер Машці здається, що від самого народження. Спочатку засвербіла шкіра навколо рота, потім прийшло