Читати книгу - "Закон Братів Капранових"

Критично розглянувши другий свій “винахід” - Квоти, - мусимо констатувати, що заперечення можновладців можуть бути тільки одного штибу: українські видавці не в змозі самостійно забезпечити весь український ринок. Інших заперечень нема - дійсно, квоти не зменшують надходжень до бюджету, не порушують прав нацменшин. Звичайно, чути, що ми не в змозі забезпечити свій народ книжками, доволі образливо. Але заперечити складно. Бо потреби українського комерційного ринку можна оцінити приблизно у 100 мільйонів штук книжок. За 2003 рік ми з вами спромоглися видати лише дев’ять мільйонів. Прості математичні розрахунки показують - якщо реалізувати ідею квот у 2005 році, книжковий дефіцит складе близько 70 мільйон томів. І ніхто його не покриє, бо жодна галузь не може вирости удев’ятеро за рік.

А за дев’ять років?

Ми ж, врешті-решт, українці, а значить, - страшенно хитрі. Давайте запропонуємо програму поступового зменшення імпорту книжок до 2015 року. Дозволимо у 2006-му ввезти 600% від виданих в Україні. У 2006 - 500%. Потім 300%. Далі кожен легко порахує. Зможемо ми з вами підготуватися і за наведеним вище графіком засвоїти звільнені території?

Тоді до справи. Здається, пропозиція вийшла досить зрозуміла. Принаймні, промисловики, яким ми описали свій хід думок, зреагували дуже жваво. Росія, мовляв, вводить квоти на наші труби, а ми чогось соромимося. І заяви про зону вільної торгівлі нічим не заважають квотуванню. Північний сусіда від цієї практики відмовлятися не збирається.

І от тут давайте будемо уважні. Не обмеження імпорту, а ПОСТУПОВЕ ЗНИЖЕННЯ обсягів. Не просто введення квот, а ПРОГРАМА ДО 2015 року. І на цифри звертайте особливу увагу. Перший рік - 600% від виданого в Україні. Звучить? Другий - 500%. Хто проти?

Тепер головне. Діяти треба швидко. Сьогодні уряд, як і депутати, вимушені дослухатися до нас - вибори на носі. Треба спробувати до зими ухвалити відповідний закон, бо інакше чекатимемо турецької Пасхи, а вона ой як нескоро.

Тому дозвольте оголосити програму дій на наступні вибори. Кожен бере за комір найближчого кандидати в депутати та починає гіпнотизувати. Якщо вони не розуміють слова “культура” - кажіть: “захист національного виробника”. Якщо вони українофоби - наголошуйте на тому, що закон діятиме незалежно від мови видання. Якщо краще розуміють економічну аргументацію - стверджуйте, що це підніме поліграфічну галузь (а це правда!), ВВП і так далі. Пишіть листи, вмовляйте, загрожуйте. Ми ж зі свого боку обіцяємо не зменшувати тиск на київські центри влади. З культурними діячами вони полемізувати бояться. Тільки об’єднаними зусиллями, обравши реалістичну програму, ми маємо шанс вижити.

Дозвольте, спираючись на досвід класиків марксизму-ленінізму, проголосити гасло моменту.

Наша мета - ПРОГРАМА ЗМЕНШЕННЯ ІМПОРТУ КНИЖОК ДО 2015 року.

Механізм - КВОТИ.

Ну, а на солодке ми з вами отримаємо створення нових робочих місць для гуманітарної інтелігенції - редакторів, перекладачів, дизайнерів, верстальників, художників. Сьогодні їхню роботу роблять закордонні колеги, а наші випускниці філологічних факультетів масово стоять на Об’їзній дорозі в Києві та інших велелюдних шляхах і заробляють собі на хліб не мовою, володіти якою їх вчили державним коштом, а язиком, володіти яким ніхто не вчив. Тому і якість послуг відповідна.

Адже мова і язик - це все-таки не одне й те саме.

Принаймні в Україні.

Книжковий клуб +, 2003 р.

Виступ на парламентських слуханнях 20.04.2005

Шановні колеги, шановне начальство!

Ми говоритимемо вдвох, бо по одному не вміємо. Ми - брати Капранови, письменники і видавці, тому гадаємо, що маємо відношення до культурної політики.

Готуючись до цього виступу вчора ввечері, ми поїхали на Київську об’їзну дорогу і провели опитування серед тамтешнього контингенту. Ви знаєте, кого ми маємо на увазі. Як з’ясувалося, більшість з них не мають освіти, але друге місце серед контингенту Об’їзної впевнено посідають українські філологи.

І хто в цьому винен, ми з вами зрозуміємо, подивившись на співвідношення продажу в Україні книжок вітчизняного та іноземного виробництва. На одну українську книжку продається 9 іноземних. Скажіть, у якій ще галузі відбувається така ганьба? Оця одна книжка - це ті філологи, які працюють в українських видавництвах. А решта 9 - це ті, хто стоїть на Об’їзній разом з верстальниками, коректорами й письменниками. Бо через кордон вагонами прибувають готові книжки іноземного виробництва - ті самі, які всі вони повинні були б випускати.

Книжкова галузь - чи не єдина в культурі, яка замість “дай” повинна говорити державі “на”. “На” - робочі місця. “На” - податки. Адже результати нашої роботи - книжки - продаються в магазинах так само, як одяг або автомобілі. Але сьогодні ми, немов старці, випрошуємо у держави пільги. Випрошуємо, щоб не сконати, бо відвоювати свій ринок назад пільги нам не допоможуть. Наш ринок захопили іноземні виробники, які працюють на аудиторію у 300 мільйонів, у той час як ми - дай Боже на 30. Тому у них завжди будуть нижчі ціни, більші прибутки, ширший і актуальніший асортимент, більші гонорари, потужніша реклама.

Це називається демпінгом іноземного виробника. А інші галузі української економіки захищені від іноземного демпінгу спеціальними законами. Ви знаєте, що у нас є закон про захист ринку металобрухту? А про захист книжок - нема. І ми за зразком металобрухту, цукру, сільськогосподарської продукції розробили законопроект “Про державне регулювання імпорту, захист конкуренції та прав споживачів на ринку друкованої продукції в Україні.”

Ми розуміємо, що в один день ситуацію не змінити, а тому пропонуємо 10-річну програму поступового обмеження імпорту книжок. Цього року ввозимо 9 на кожну, видану в Україні. Наступного - 6, потім 5. Завдання - у 2015 році ввозити одну імпортну книжку на 9 вітчизняних. Українські видавці повинні встигнути вирости і заповнити ринок своєю продукцією. Ухвалення цього закону не вимагає від бюджету жодної копійки, а навпаки - дає надходження прямо з першого року.

Звичайно, російські колеги відкриють тут свої дочірні видавництва. І це чудово, бо вони дадуть роботу нашим спеціалістам і книжки друкуватимуть наші друкарні. Ми пропонуємо перехід від окупації українського ринку до інвестицій.

До революції ми обговорили цей законопроект у видавничих колах за участю народних депутатів. Усім сподобалося. Але діалог з минулою владою відбувався на тлі диму від рукописів, спаленних під Кабміном. Тому вже після революції звернулися до пана Томенка з проханням приділити нам 9 хвилин свого часу для презентації законопроекту. Пан Томенко нас послав. До Чижа. 9 хвилин не знайшлося. Ми розуміємо - спочатку