Читати книгу - "Втрачений символ"

SBB

— Ось і прийшли, — сказав Андерсон. — Ключі невдовзі принесуть.

Сато насупилася і поглянула на годинник.

Ленґдон придивився до позначки SBB і спитав Андерсона:

— А чому ця зона позначена як зона сенату, коли фактично розташована посередині?

Андерсон розгубився.

— Що ви маєте на увазі?

— Тут написано Ес-бі-бі, тобто починається на Ес, а не на Ейч.

Андерсон похитав головою.

— Ес в Ес-бі-бі означає не сенат. Воно...

— Шефе! — гукнув здалеку охоронець. Він підтюпцем підбіг до них лунким коридором і подав ключ. — Вибачте, сер, це зайняло трохи часу. Ми так і не знайшли основний ключ від Ес-бі-бі. Довелося взяти запасний із допоміжної скриньки.

— Немає основного ключа? — здивовано спитав Андерсон.

— Напевне, загубився, — відповів засапаний охоронець. — Вже цілу вічність ніхто не просив дозволу на доступ до цього приміщення.

Андерсон взяв ключ.

— Отже, ключа від Ес-бі-бі тринадцять немає?

— Вибачте, але наразі ми не можемо знайти ключі до жодної з кімнат в Ес-бі-бі. Зараз цим займається Макдональд. — Охоронець витяг радіо і заговорив: — Бобе? Я з шефом. Чи з’явилася додаткова інформація щодо ключа від Ес-бі-бі тринадцять?

Радіо затріщало, і в ньому почувся голос.

— Узагалі-то, з’явилася. Хоча дивно все це. Щось я не бачу відповідних даних у комп’ютері, але в рукописному реєстрі зазначено, що всі складські кімнати в Ес-бі-бі було очищено та звільнено понад двадцять років тому. І тепер ці приміщення не використовуються. — Охоронець зробив паузу. — Всі, окрім Ес-бі-бі тринадцять.

Андерсон вихопив радіо.

— Шеф на зв’язку. Що ви хочете сказати — всі, окрім Ес-бі-бі тринадцять?

— Узагалі-то, сер, — відповів голос, — у мене тут є рукописна примітка, що позначає Ес-бі-бі тринадцять як «приватну зону». Ця примітка дуже давня, але її зробив і завірив сам Архітектор.

Ленґдон знав, що термін «Архітектор» означав не людину, яка колись спроектувала Капітолій, а того, хто ним керував. За аналогією з кербудом, чоловік, призначений Архітектором Капітолію, відповідав за все, включно з ремонтом, реставрацією, безпекою, найманням персоналу та наданням приміщень під офіси.

— Дивним є те, — вів далі голос у радіо, — що примітка, зроблена Архітектором, вказує, що цю «приватну зону» надано в користування Пітерові Соломону.

Ленґдон, Сато і Андерсон обмінялися спантеличеними поглядами.

— Смію припустити, сер, — додав голос у радіо, — що всі основні ключі до Ес-бі-бі, а також всі ключі до Ес-бі-бі тринадцять — у містера Соломона.

Ленґдон вухам своїм не повірив. «Пітер має приватне приміщення у підвалі Капітолію?» Він знав, що у Пітера Соломона є секрети, але ця новина здивувала навіть його.

— Гаразд, — мовив Андерсон без ентузіазму в голосі. — Нам треба потрапити саме до Ес-бі-бі тринадцять, тож продовжуйте пошук дубліката.

— Слухаю, сер! Ми також працюємо над тим цифровим зображенням, яке ви наказали...

— Дякую, — перервав його Андерсон, натискаючи на кнопку «розмова» і відсікаючи голос охоронця. — Наразі досить. Надішліть цей файл на «Блекбері» пані Сато відразу ж, як знайдете.

— Зрозуміло, сер. — І рація замовкла.

Андерсон повернув її охоронцеві, що стояв перед ними.

Той витяг фотокопію плану будинку і подав її начальнику.

— Сер, Ес-бі-бі позначено ось тут сірим, а іксом ми позначили кімнату Ес-бі-бі тринадцять, тож знайти її буде неважко. Це приміщення досить маленьке.

Андерсон подякував охоронцеві, парубок хутко пішов назад, а його начальник зосередив увагу на планові. Ленґдон теж подивився на папір і приголомшено став розглядати незчисленну кількість кімнаток, що утворювали химерний лабіринт у підвалі Капітолію Сполучених Штатів.

Андерсон якусь мить уважно придивлявся до креслення, потім кивнув і засунув папірець до кишені. Повернувшись до дверей з позначкою «SBB», він підняв ключ, але завагався, почуваючись неспокійно через те, що йому доведеться відмикати двері. Ленґдона теж гризли схожі лиховісні передчуття; він і гадки не мав, що було за цими дверима, але був певен: що б там Соломон не сховав, він хотів тримати це в таємниці. У великій таємниці.

Сато прокашлялася — і Андерсон зрозумів її наказ. Начальник охорони глибоко вдихнув, вставив ключ і спробував його повернути. Та ключ не піддався. Якусь мить Ленґдона гріла надія, що, може, це не той ключ. Однак із другої спроби замок відімкнувся, і Андерсон, з чималим зусиллям, прочинив двері.

Важкі двері скрипнули, розчинилися назовні — і в коридор війнуло сирим повітрям.

Ленґдон витріщався в темряву, але не побачив анічогісінько.

— Професоре, — мовив Андерсон, озирнувшись на Ленґдона, коли той безпорадно мацав по стіні, намагаючись знайти вимикач, — відповідаючи на ваше запитання, скажу, що Ес в Ес-бі-бі означає не «сенат». Воно означає початок слова sub, тобто під чимось.

— Під чимось? — здивувався Ленґдон.

Андерсон кивнув і клацнув вимикачем, що був одразу ж за дверима. Спалахнула одна-єдина лампочка. Вона освітила небезпечно круті сходи, що вели вниз, у непроглядну чорнильну темряву.

— SBB означає Sub-basement, тобто капітолійське підземелля.

РОЗДІЛ 33

Марк Зубіаніс, фахівець із захисту систем, завовтузився на ліжку-дивані, набурмосено дивлячись на інформацію, що з’явилася на екрані його ноутбука.

«Що ж це, в біса, за адреса така?»

Усі його хакерські прийоми виявилися абсолютно нездатними проникнути в документ або демаскувати загадкову айпі-адресу, що її надіслала Триш. Минуло десять хвилин, а програма, запущена Зубіанісом, і досі марно довбала захист мережі. І надії на проникнення майже не було. «Недивно, що вони ладні мені переплатити». Він був збирався поміняти програму і зробити ще одну спробу, як раптом задзвонив його телефон.

«Триш, заради Бога, я ж казав, що сам тобі зателефоную». Він прикрутив звук телевізора, де транслювали футбольний матч, і зняв слухавку.

— Алло!

— Це Марк Зубіаніс? — спитав якийсь чоловік. — Ваша адреса — триста п’ятдесят сім, Кінгстон-драйв у Вашинґтоні?

Зубіаніс почув у слухавці приглушені розмови на задньому плані. «Телемаркетинг під час вирішального матчу? Вони там всі показилися!»

— Давайте вгадаю — я виграв квиток на Антильські острови?

— Ні, — відповів голос, у якому не було ані натяку на жарти. — Це відділ захисту систем Центрального розвідувального управління. Нам хотілося б знати, чому ви намагаєтеся проникнути до однієї з наших секретних баз даних.

А за три поверхи вгору від капітолійського підземелля, у просторому центрі обслуговування відвідувачів, охоронець Нуньєс