Читати книгу - "Дев'ять Принців Амбера"

Ерік був розумний. Хоча сила жила в мені, зараз вона була марна. Сліпий не може піти у Відображення.

Борода виросла до грудей і волосся лоскотало спину. Спочатку я весь час був голодний, але потім апетит пропав. Іноді, коли я вставав занадто різко, крутилася голова. Я все ще міг бачити, але тільки в кошмарних снах, і мені ставало ще гірше, коли я прокидався.

Пізніше, однак, я став майже забувати події, що призвели мене до сліпоти. Я почав дивитися на них збоку, як ніби це було не зі мною, а зі сторонньою людиною.

Я дуже багато втратив у вазі. Я намагався уявити сам себе, виснаженого і злого. Я не міг навіть плакати, хоча кілька разів відчував, що мені дуже хочеться це зробити. Щось було не в порядку навіть зіслізними протоками. Страшно, що людину можна довести до такого стану.

Одного разу в двері тихо-тихо пошкребли. Я не звернув на це уваги.

Знову пролунав той же звук, і знову я не відреагував.

Потім я почув своє ім'я, вимовлене слабким запитальним шепотом.

Я перетнув камеру:

— Так?

— Це я, Рейн. Як ви тут?

Я розреготався:

— Чудово! Ох, краще не придумаєш! Біфштекси з шампанським кожну ніч і купа дівчаток! Боже! Ну і питання ти задаєш!

— Пробачте, — сказав він, що я нічого не можу зробити для вас.

Я почув біль у його голосі.

— Знаю, — відповів я.

— Якби міг, я зробив би усе.

— І це знаю.

— Я тут дещо приніс. Візьміть.

Маленьке віконце біля підлоги скрипнуло, відкриваючись.

— Що тут? — Запитав я.

— Чистий одяг. І три буханки свіжого хліба, голівка сиру, трохи яловичини, дві пляшки вина, блок сигарет і багато сірників.

Голос мій сів від хвилювання, в горлі пересохло.

— Спасибі, Рейн. Ти хороший. Як тобі вдалося все це?

— Я знаю стражника, який стоїть на варті в цю зміну. Він буде мовчати, занадто багатьом він мені зобов'язаний.

— Дивись, як би йому не спало на думку сплатити всі борги одразу — одним доносом, — застеріг його я, — Так що, хоч я і дуже тобі вдячний, краще більше так не ризикуй. Можна не говорити, що все, що може тебе видати, я знищу.

— Як би я хотів, щоб все трапилося навпаки, о мій принц!

— Приєднуюся до цієї думки. Спасибі, що подумав про мене, коли це заборонено робити.

— Ну, це як раз було легко, — відповів він.

— Що нового в Амбері?

— Править Ерік. Ось і все.

— Де Джуліан?

— Відісланий назад в Арденський ліс зі своїми воїнами.

— Чому?

— Щось дивне проникає до нас з Відображень, весь останній час.

— Ах ось як? Зрозуміло. А що Каїн?

— Він все ще в Амбері, ублажає себе, як може. В основному п'є і розважається з бабами.

— А Жерар?

— Він адмірал всього флоту.

Я зітхнув з полегшенням. Зізнатися, я переживав, що його відхід у південні води під час битви накличе на нього немилість Еріка.

— А що з Рендомом?

— Він бранець, але в своїх власних покоях.

— Що? Його взяли в полон?!

— Так. З центру Лабіринту в Рембо він з'явився прямо тут, з арбалетом. Він встиг поранити Еріка перш, ніж його схопили.

— Ось як? Чому ж його не вбили?

— Ходять чутки, що він одружений з дворянкою з Рембо. А Ерік на цьому етапі не бажає навіть непрямих ускладнень з Рембо. У Мойри велике королівство, і подейкують навіть, що Ерік має намір зробити їй пропозицію і попросити її стати його королевою. Чутки, звичайно, але вельми цікаві.

— Так.

— Ви ж їй дуже подобалися, це правда?

— У якійсь мірі. А ти звідки знаєш?

— Я був присутній, коли читали вирок Рендону. Леді Віала, яка заявила, що вона його дружина, попросила дозволу приєднатися до нього в в'язниці. Ерік все ще вирішує, що на це відповісти.

Я подумав про незрячу дівчину, яку ніколи не зустрічав і вже не зустріну, і здивувався зі шляхів провидіння.

— Як давно це сталося?

— М-м-м. Тридцять чотири дні тому. Саме тоді з'явився Рендом. Тижнем пізніше Віала подала своє прохання.

— Вона, мабуть, дивна жінка, якщо дійсно любить Рендома.

— Я теж так вважаю, — відповів він. — Ніколи навіть уявити не міг більш невідповідної пари.

— Якщо побачиш його знову, передай йому привіт від мене і моє співчуття.

— Добре.

— А як поживають мої сестри?

— Дейдра і Льювілла залишилися в Рембо. Леді Флорімель насолоджується милостями Еріка і одна з перших дам нашого двору. Я не знаю, де зараз Фіона.

— А хоч що-небудь чутно про Блейза? Хоча я і впевнений, що він загинув.

— Напевно загинув. — Відповів Рейн. — Хоча тіла його так і не було знайдено.

— А Бенедикт?

— Про нього також нічого не чути.

— Бранд?

— Теж нічого.

— Ну, значить, будемо вважати, що я поки запитав про всіх своїх родичів. А ти не написав якоїсь нової балади?

— Ні, — відповів він, — Я ще працюю над «Облогою Амбера», але в будь-якому випадку це буде анонімна баллада, навіть якщо мені вдасться її завершити.

Я простягнув руку через крихітне віконце внизу дверей.

— Я хочу потиснути твою руку — і його тепла долоня торкнулася моєї.

— Спасибі тобі за все, що ти зробив. Але більше не треба. Нерозумно ризикувати гнівом Еріка.

Він стиснув мою руку, щось пробурмотів і пішов. Я знайшов пакет з їжею і набив живіт м'ясом — самою ситною їжею, яка там була. М'ясо я заїдав величезною кількістю хліба, і тільки тут зрозумів, що майже забув, якою смачною може бути їжа. Потім мене стало хилити в сон, і абсолютно не було потреби цьому опиратися. Не думаю, що спав тоді дуже довго. Пробудження я відзначив пляшкою вина.

В моєму стані було треба зовсім небагато, щоб захмеліти. Я закурив сигарету, сів на матрац, сперся спиною об стіну і розслабився.

Я пам'ятав Рейна ще хлопчиком. До того часу я вже подорослішав, а він був кандидатом на місце придворного блазня. Худий розумний хлопчина. Люди знущалися над ним занадто багато. Включаючи і мене. Але я писав музику, складав балади, а він дістав собі десь лютню і навчився на ній грати. Скоро ми вже співали на два голоси, і через деякий час я полюбив його, і ми стали працювати разом, створюючи, на наш погляд, твори мистецтва. Він був дуже