Читати книгу - "У чому ж таємниця?"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Наступного ранку Марі-Поль заплатила за номер, спакувала свій багаж і занесла його до кімнати Жакліни. Про всяк випадок до автобуса йшла сама. З собою взяла тільки невеличку валізку й дощовика, решту її багажу Жан-Луї мав забрати на свого моторолера.
Жан-Луї і Жакліна до полудня гуляли по місту. А коли повернулися до готелю, швейцар сказав, що за чверть до дванадцятої їм хтось телефонував. Проте він не знав хто й звідки. Тільки сказав, що кликали до телефону одного з мешканців з 119-го або ж 123-го номера, не називаючи їхніх прізвищ.
— Вже півтори години минуло відтоді, — сказав Жан-Луї, коли вони ввійшли до ресторану.
Хлопець і дівчина не поспішаючи обідали в готельному ресторані. Їм якраз подали сир, коли до них підійшов посильний і покликав Жана-Луї. Той встав і попростував слідом за ним.
Невдовзі ресторан спорожнів, Жакліна лишилась одна за столом посеред великої зали. Офіціанти застеляли столи свіжими скатертинами. Дівчина занудьгувала. Що там з Жаном-Луї? Не могла ніяк опанувати себе: після двох днів піднесення ця самотність надзвичайно гнітила її. Намагалася заспокоїтись: адже лише кілька хвилин минуло відтоді, як Жан-Луї вийшов з ресторану. Незабаром він має повернутися. Та й справді він не забарився.
— Знову кликали до телефону когось із пожильців 119-го або 123-го номерів. Марі-Поль телефонувала з Персака. Та зв'язок перервався, довелося зачекати. Вона повертається ввечері. Каже, є незвичайні новини. Дуже важливі. Проте нічого конкретного не сказала. За будь-яку ціну треба побачитися сьогодні ввечері. Вона виїздить з Персака о сімнадцятій. Передала, щоб ми не зустрічали її. «Спакуйте свої речі й будьте готові виїхати з Манда зразу після мого приїзду», — мовила вона. То вона телефонувала нам перед обідом.
Вони вчинили так, як радила Марі-Поль. Спакувалися і чекали на неї, замкнувшись у номері.
— Ох, і закрутилося! — вигукнула Марі-Поль, затягуючись сигаретою, коли всі троє зібралися в Жакліниній кімнаті.
— Що саме? — не терпілося Жанові-Луї.
— Вас обох розшукують на всіх дорогах Франції, особливо на трасі між Персаком, Сен-Флуром і Орійяком. Марі Перрен призналася, куди ви поїхали. Ненавмисне, звісно, просто вона не знала, про що йдеться.
Жакліна й Жан-Луї перезирнулися, вдоволені, що їм удалося перехитрити персакську поліцію.
— Пані Перрен зовсім не могла виказати пас. Адже вона справді не знала, що ми поїхали в напрямку Манда, Горж дю Гарна і Мійо, — сказав хлопець.
— Любі мої, — заторохтіла Марі-Поль, — а чи знаєте, що через Манд і Мійо теж пролягає шлях з Персака до Сен-Флура?
— Ну що ж, наступного разу доведеться поїхати до Страсбурга, — пожартував Жан-Луї.
— Жакліно, скажи йому, що не час жартувати, — насупилася Марі-Поль.
— Вона має слушність, Жане-Луї, — озвалася Жакліна.
— Завтра все з'ясується. Щонайпізніше післязавтра.
— Так. Але при умові, що у вас будуть вільні руки. Ось чому я раджу вам негайно втікати звідси. Поліція може натрапити на ваші прізвища в готельному реєстрі. Ви знаєте інспектора Делора?
— А що?
— Обстежуючи місце, де загинув мотоцикліст, він дійшов висновку, що то не випадково стався нещасний випадок, а вчинено навмисне вбивство. Справді, йому перерізав горлянку дріт, натягнений упоперек шляху. Ходять чутки, що ви були на місці злочину, до того ж ішли пішки попереду мотоцикліста.
— Брехня! — вигукнув обурено Жан-Луї.
— Такий висновок зробила поліція, вислухавши свідків. Адже ви самі бачили, що тіло загиблого й моторолер хтось перетягнув на інше місце. Інспектор допитується, де ви перебували до приїзду Дельмара й Клеман. Більше того, ви другого дня накивали п'ятами звідти. Вас розшукували там, куди ви нібито поїхали, і не знайшли. Справді, таке може збентежити ретельного, наділеного уявою криміналіста.
— Тим більш ретельного, що на справі Рето він за сипався, — зауважив хлопець.
— Ще скажу, що його дивує така річ: у Персаку вчинено два загадкові злочини після вашої появи і кожного разу вам випадало першими натрапити на труп. Зметикували? А Делор каже: «Ці двоє завжди опиняються на місці злочину. Тільки коли вони потрібні, то їх чомусь і не розшукаєш». Я не кажу, що вас прямо підозрюють…
— Скажімо, вважають за загадкових свідків, чиї пояснення можуть бути надзвичайно корисні, — перебив Жан-Луї.
— Ти бачилася з Делором?
— Еге ж. Він ще сказав: «їх спіймають десь на шляху, якщо вони не поміняли номер на моторолері В його курячій голові засіла думка: якщо ви й не самі вчинили замах, то принаймні знаєте про нього набагато більше, ніж розповідаєте… Гадаю, він має слушність.
— Цього разу він не помилився.
— Отож розумієте, чому я так спішно повернулася з Персака і чому не називала по телефону ваших прізвищ.
Жан-Луї мовчки про щось думав.
— Якщо нас сьогодні ввечері або завтра вранці схоплять тут, — сказав він, — то все буде зіпсовано. Отже, треба чим скоріше втікати.
— А куди? — перепитала Жакліна.
— На лоно природи. Заночуємо в лісі, десь неподалік од шляху. Добре, що я не поспішив розплатитися за готель, а зачекав, поки ви, Марі-Поль, вернетеся з Персака. Номери в готелі зостануться за нами й надалі, в кожному з них лежатиме наше манаття, бо не треба, щоб хтось дізнався про наш від'їзд. Ніч швидко збіжить. Безперечно, Делор ужив необхідних заходів тому було б нерозумно сидіти тут до завтрашнього ранку. А розв'язка наближається.
— Я маю спальний мішок і ковдру, — заговорила Марі-Поль. — Візьміть, вони в багажі, що я вам залишала.
— Ось, Жакліно, для тебе й постіль знайшлася, — всміхнувся хлопець. — Вирушаємо за чверть години.
Поки Жан-Луї захоплено запевняв, як то воно добре спиться просто неба, Жакліна зиркнула через вікно на похмуре небо й насупилася. І лише промовила:
— Гаразд.
Питання про зустріч у кав'ярні при в'їзді до Персака відпало. Вирішено, що Марі-Поль виїде до Персака автобусом о десятій годині. А прибувши туди, зразу ж піде до церкви.
Тепер їм згодилися рюкзаки, що їх вони купили свого часу й марно возили аж до Парижа. Марі-Поль запропонувала взяти і її саквояж. Спакувавши постіль, усі троє непомітно вийшли з готелю й попростували до гаража. Хоча небо затяглося хмарами, однак було душно. Наближався вечір.
Перш ніж полишити місто, Жан-Луї і Жакліна купили дещо з харчів, потім зупинилися навпроти однієї кав'ярні, звідки Жан-Луї зателефонував до Парижа. «Тато ще не повернувся додому, — відповіла мати. — Тут знову приходили й цікавилися тобою». Юнак навіть не спитав, хто саме. Тільки ще раз нагадав, що конче потрібно, аби завтра ополудні батько прибув до Персака.
— Якщо телефон моїх батьків підслуховують, то нас уже засікли, — сказав він Жакліні, скінчивши телефонну розмову.
Здолавши кілометрів з п'ятнадцять, вони
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У чому ж таємниця?», після закриття браузера.