Читати книгу - "Ляльковий дім"

Гельмер. Але ж, кохана, хіба це твоє діло?

Нора. Отож-бо й є. Ти ніколи не розумів мене… Зі мною поводилися дуже несправедливо, Торвальде. Спершу тато, а тоді ти.

Гельмер. Що? Ми обидва? Ми ж любили тебе більше, ніж будь-хто у світі!

Нора (хитає головою). Ви ніколи не любили мене. Вам тільки подобалося бути закоханими в мене.

Гельмер. Норо, що це за слова?

Нора. Такі, як чуєш, Торвальде. Коли я жила вдома, з татом, він висловлював мені свої погляди, тож я мала ті самі погляди. А коли в мене з'являлися інші, я їх приховувала, бо вони йому не сподобалися б. Він називав мене дитиною-лялькою і грався мною так, як я гралася своїми ляльками. Потім я опинилася у твоєму домі…

Гельмер. Як ти висловлюєшся про наш шлюб!

Нора (незворушно). Я хочу сказати, що я з татових рук перейшла у твої. Ти все влаштовував на свій смак, і в мене ставав такий самий смак, чи я тільки вважала, що він такий, важко сказати… Думаю, і те, й те. Раз так, а раз інакше. Тепер, коли я оглядаюся назад, мені здається, що я жила тут жалюгідним життям, сяк-так перебивалася. Жила тільки, щоб розважати тебе, Торвальде. Але ти цього хотів. Ти і тато вчинили мені велику кривду. Ви винні, що з мене нічого не вийшло.

Гельмер. Норо! Яке безглуздя! Яка невдячність! Хіба ти не була тут щаслива?

Нора. Ні, ніколи не була. Думала, що щаслива, а насправді не була такою.

Гельмер. Не була… не була щаслива!

Нора. Ні, тільки весела. І ти завжди був ласкавий до мене. Але наш дім був тільки кімнатою для дитячих ігор. Тут я була дружиною-лялькою, як удома дитиною-ляль-кою. А діти, знову ж таки, були моїми ляльками. Мені подобалося, коли ти грався зі мною, а їм подобалося, коли я гралася з ними. Ось яким було наше подружжя, Торвальде.

Гельмер. У твоїх словах є трохи правди… хоч яке це перебільшення і екзальтація. Але тепер усе буде інакше. Грання скінчилося, починається виховання.

Нора. Виховання кого? Мене чи дітей?

Гельмер. І тебе, і дітей, люба Норо.

Нора. Ох, Торвальде, не такий ти чоловік, щоб виховати з мене справжню дружину для себе.

Гельмер. І це кажеш ти?

Нора. А я… хіба я підготована виховувати дітей?

Гельмер. Норо!

Нора. Хіба ти оце не казав сам, що мені не можна довірити виховання дітей?

Гельмер. У хвилину роздратування! Хто звертає на таке увагу!

Нора. Ні, ти добре казав. Із цим завданням я не впораюся. Спершу треба виконати інше завдання. Подбати про своє виховання, а ти не такий чоловік, щоб допомогти мені. Мені самій треба взятися за це. Тому я залишаю тебе.

Гельмер (схоплюється). Що ти сказала?

Нора. Я мушу бути сама, щоб зрозуміти себе і все навколо. Тому я не можу більше залишатися в тебе.

Гельмер. Норо! Норо!

Нора. І я піду зараз же. Кристина напевне пустить мене переночувати…

Гельмер. Ти збожеволіла! Хто тобі дозволить! Я забороняю!

Нора. Відтепер дарма щось забороняти мені. Я беру тільки свої речі. Від тебе я нічого не візьму, ні зараз, ні потім.

Гельмер. Що за божевілля!

Нора. Завтра вранці я поїду додому… тобто туди, де я народилася. Там мені буде легше влаштуватися.

Гельмер. Ох ти, засліплена, недосвідчена бідолахо!

Нора. Треба ж мені набути досвіду, Торвальде.

Гельмер. Залишити дім, чоловіка й дітей! Ти не подумала про те, що скажуть люди?

Нора. Хай кажуть, я не буду на них зважати. Я тільки знаю, що мені необхідно це зробити.

Гельмер. Ні, це неподобство. Ти нехтуєш своїми найсвятішими обов'язками.

Нора. Що ти вважаєш моїми найсвятішими обов'язками?

Гельмер. Тобі ще й треба казати! Хіба обов'язки щодо чоловіка та дітей не найсвятіші для тебе?

Нора. У мене є й інші обов'язки, такі самі святі.

Гельмер. Немає. Які це можуть бути обов'язки?

Нора. Обов'язки щодо себе самої.

Гельмер. Ти найперше дружина й мати.

Hора. Я в це більше не вірю. Я вірю, що найперше я людина, така, як і ти… або принаймні маю стати людиною. Я знаю, що більшість буде на твоєму боці, Торвальде, і що так написано у книжках. Але я вже не можу вдовольнятися тим, що каже більшість і що написано у книжках. Мені треба самій подумати про всі ці речі і самій у них розібратися.

Гельмер. Ніби ти не розумієш свого становища у власному домі? Ніби в тебе немає надійного провідника в цих питаннях? Немає релігії?

Нора. Ох, Торвальде, я добре не знаю, що таке релігія.

Гельмер. Що ти кажеш!

Hора. Я ж не знаю нічого, крім того, що казав пастор Гансен, коли я готувалася до конфірмації. Він казав, що релігія те й те. Коли я звільнюся від усього цього й залишуся сама, то розберусь і в релігії. Побачу, чи правда те, що казав пастор Гансен, чи принаймні воно може бути правдою для мене.

Гельмер. Ні, це просто нечувана річ для такої молодої жінки! Коли тебе не може нарозумити релігія, то хоч дай мені промовити до твого сумління. Адже почуття моралі ти, певне, маєш? Відповідай!.. Чи, може, не маєш?

Нора. Бачиш, Торвальде, на це важко відповісти. Я й цього не знаю. Я геть заплуталася в цих питаннях. Знаю тільки, що дивлюся на них зовсім не так, як ти. Ось я чую, що закони цілком інакші, ніж я думала. Але що вони справедливі, я ніяк не можу погодитися. Виходить, що жінка не має права пожаліти свого батька, який лежить на смертній постелі, або врятувати життя своєму чоловікові! Цьому я не вірю.

Гельмер. Ти говориш, як дитина. Не розумієш суспільства, в якому живеш.

Нора. Так, не розумію. Але тепер хочу переконатися, хто має слушність — суспільство чи я.

Гельмер. Ти хвора, Норо. В тебе гарячка. Мені навіть здається, що ти майже не при своєму розумі.

Нора. Ніколи ще я не була при такому ясному розумі, як цього вечора.

Гельмер. І ти при ясному розумі кидаєш свого чоловіка і своїх дітей?

Нора. Так, кидаю.

Гельмер. Тоді це можна пояснити тільки одним.

Нора. Чим?

Гельмер. Що ти мене більше не любиш.

Нора. Так, саме цим.

Гельмер. Норо!.. І ти це кажеш!

Нора. Ох, мені самій прикро, Торвальде, бо ти завжди був дуже добрий до