Читати книгу - "Ляльковий дім"

Яка мені користь із того, що тебе, як ти кажеш, не буде на світі? Ніякісінької. Він однаково може оприлюднити цю справу, а коли так, то мене, мабуть, запідозрять у тому, що я знав про твій злочин. Можуть навіть подумати, що я стояв за твоєю спиною… що це я підштовхнув тебе! І всім цим я маю завдячувати тобі. А я ж увесь час на руках тебе носив. Розумієш тепер, що ти мені заподіяла?

Нора (з холодним спокоєм). Так.

Гельмер. Це щось таке неймовірне, що воно не вміщається в моїй голові. Але нам треба вилізти з цього. Скинь шаль. Скинь, кажу! Доведеться якось задобрити його. Треба за всяку ціну зам'яти цю справу. А щодо нас із тобою, то ми повинні вдавати, немов нічого не сталося. Але, звичайно, це тільки про людське око. Отже, ти лишишся тут, це зрозуміло. Але не матимеш права виховувати дітей, я тобі їх не можу довірити… Ох, і мені доводиться казати це тій, яку я так палко любив і яку ще… Але цьому кінець. Відтепер уже не йдеться про щастя, а тільки про порятунок залишків, уламків, декорації.

Знизу чути дзвінок.

(Здригається.) Хто це? Так пізно. Невже найгірше?… Сховайся, Норо. Удай, що ти хвора.

Нора не рушає з місця. Гельмер відмикає двері до передпокою.

Служниця (у передпокої, напівроздягнена). Тут лист для пані.

Гельмер. Давай сюди. (Хапає листа й зачиняє двері.) Так, це від нього. Я тобі не дам, сам прочитаю.

Нора. Читай.

Гельмер (біля лампи.) Мені страшно читати. Може, ми вже пропали, і ти, і я. Ні, треба дізнатися, що в ньому. (Хапливо відкриває конверта, перебігає очима кілька рядків, дивиться на вкладений у листа папір і радісно вигукує.) Норо!

Нора запитально дивиться на нього.

Норо! Ні, хай я прочитаю ще раз. Так, так, правда. Я врятований! Норо, я врятований!

Нора. А я?

Гельмер. І ти, звичайно. Ми обоє врятовані, і ти, і я. Дивися. Він повертає тобі боргове зобов'язання. Пише, що він шкодує і кається… що щаслива зміна в його житті… Ну, та байдуже, що він пише. Ми врятовані, Норо! Ніхто вже нічого не зможе тобі зробити. Ох, Норо, Норо… Ні, спершу знищити всю цю гидоту. Ану, гляну… (Кидає погляд на зобов'язання.) Ні, не хочу й дивитися, нехай усе це буде для мене тільки сном. (Рве на клапті зобов'язання й обидва листи, кидає їх у грубу й дивиться, як вони горять.) Отак. Нічого не залишилося… Він писав, що ти від Святвечора… Ох, то, мабуть, були страхітливі дні для тебе, Норо.

Нора. Я тяжко боролася ці три дні.

Гельмер. І мучилась, не бачила іншої ради, як… Ні, не згадуймо про те страхіття. Тільки радіймо і повторюймо, що все минуло, минуло. Слухай же, Норо, ти ще наче не збагнула, що все минуло. Що таке?… Ти ніби закам'яніла. Ох, бідолашна моя, я добре розумію: ти, мабуть, не можеш повірити, що я все тобі простив. Адже я знаю: все, що ти зробила, зроблено з кохання до мене.

Нора. Це правда.

Гельмер. Ти любила мене, як дружина повинна любити свого чоловіка. Тільки засоби вибрала не такі, як слід. Та невже ти думала, що менше подобатимешся мені через те, що не здатна діяти самостійно? Ні, ні, зіприся на мене, я буду твоїм порадником і керівником. Я не був би чоловіком, якби саме ця жіноча безпорадність не робила тебе вдвічі принадливішою в моїх очах. Не думай більше про ті гострі слова, що вихопилися в мене у перші хвилини переляку, коли мені здавалося, що все навколо валиться. Я простив тобі, Норо, присягаюся, що простив тобі.

Нора. Дякую тобі за твоє прощення. (Виходить у двері праворуч.)

Гельмер. Ні, стривай… (Заглядає у двері.) Що ти робиш у комірчині?

Нора (з другої кімнати). Скидаю маскарадний костюм.

Гельмер (біля відчинених дверей). Добре, скидай. І спробуй заспокоїтися, опанувати себе, моя ластівко. Відпочинь спокійно, я розгорну свої крила і прикрию ними тебе. (Походжає біля дверей.) Ох, як у нас тут, Норо, гарно, затишно. Тут твій прихисток, тут я леліятиму тебе, як загнану голубку, яку врятував із кігтів яструба. Я втишу твоє бідне розтривожене серце. Помалу все стане на місце, Норо, повір мені. Завтра все це здаватиметься тобі цілком інакшим, і скоро все стане таким, як раніше, мені не доведеться довго повторювати, що я простив тобі. Ти сама відчуєш, що так воно і є. Як ти можеш подумати, що мені спало б на думку відштовхнути тебе чи просто сказати докірливе слово? Ох, ти не знаєш, Норо, на що здатне серце справжнього чоловіка. Йому невимовно солодко і приємно усвідомлювати, що він простив своїй дружині… простив від щирого серця. Це ніби вдвічі збільшує його усвідомлення, що вона його власність. Він ніби повертає її наново у світ. Вона стає, так би мовити, одночасно його дружиною і його дитям. І ти тепер станеш для мене такою, моє безпорадне, розгублене пташенятко. Не бійся нічого, Норо, будь лише відверта зі мною, і я стану твоєю долею і твоїм сумлінням… Що це? Ти не йдеш спати? Чого ти одяглася?

Нора (у своєму буденному вбранні). Так, Торвальде, я одяглася.

Гельмер. Але навіщо такої пізньої години?…

Hора. Я не спатиму цієї ночі.

Гельмер. Але ж, люба Норо…

Нора (дивиться на годинника). Ще не так пізно. Сядь, Торвальде, нам є про що поговорити. (Сідає до столу.)

Гельмер. Норо… що це означає? Це твоє закам'яніле обличчя…

Нора. Сідай. Розмова буде довга. Мені багато чого треба сказати тобі.

Гельмер (сідає до столу навпроти неї). Ти мене лякаєш, Норо. І я не розумію тебе.

Нора. Отож-бо. Ти не розумієш мене. І я тебе не розуміла… до сьогоднішнього вечора. Ні, не перебивай мене. Вислухай, що я тобі скажу… З'ясуємо наші стосунки, Торвальде.

Гельмер. Що це ти говориш?

Нора (після короткої мовчанки). Тобі не здається дивною одна річ, коли ми отак сидимо разом?

Гельмер. Яка саме?

Нора. Ми вже одружені вісім років. Тобі не спадає на думку, що ми, ти і я, чоловік і жінка, вперше розмовляємо поважно?

Гельмер. Поважно… в якому розумінні?

Нора. Цілих вісім років… Ні, довше… з першого дня нашого знайомства ми не обмінялися жодним поважним словом про поважні речі.

Гельмер. Невже я мав звірятися тобі зі своїх турбот, які ти однаково не могла б мені полегшити?

Hора. Я не кажу про турботи. Я кажу, що