read-books.club » Пригодницькі книги » Сучасна польська повість 📚 - Українською

Читати книгу - "Сучасна польська повість"

183
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сучасна польська повість" автора Корнель Пилипович. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 43 44 45 ... 127
Перейти на сторінку:
станції.

— Ми починаємо погрожувати?

— Ні. Я не маю такої звички. Просто попереджаю.

Якщо я потраплю в безвихідь, то не пожалію нікого, а вас тим більше…

Майор не відповів. Я пильно дивився йому в обличчя: він сидів так само спокійно, з тією ж іронічною усмішкою на губах. Я чекав відповіді, хоч зовсім не покладався на той крайній аргумент, яким могла стати в моїх руках зброя, скоріше був певен, що за мить він засміється мені просто у вічі, щоб потім сказати «ні» з властивою йому стриманою й заразом ввічливою невимушеністю, але свідомо продовжував цю гру, аби тільки вигадати час.

Я швидко зиркнув на годинник: хвилин через десять буде перша зупинка; я вирішив, як тільки поїзд почне стишувати хід коло вокзалу, вискочити з валізою із вагона, іншого виходу в мене не було, не міг же я іти на риск і їхати далі, і так ця подорож стала надто небезпечною.

Прийнявши таке рішення, я відразу заспокоївся, але все ще чекав майорової відповіді, мені було цікаво, якими доводами він умотивує свою відмову. Раптом у коридорі почувся стук кованих чобіт, хтось наближався до нашого купе, майор підвів голову, він дивився на мене серйозно і вже без усмішки, ми обидва пильно прислухались до кроків, а коли вони віддалились од дверей, обидва зітхнули з видимою полегкістю. На вікнах купе, що виходили в коридор, висіли грубі завіски, і звідти не було видно, що робиться всередині.

— То як?

Майор розвів руками, всміхнувся і, подумавши, відповів:

— Я вам допоможу. Зрозуміло, в межах своїх можливостей.

— Більш нічого я й не вимагаю.

— Ви збираєтесь весь час стояти біля дверей?

— Ні. Попереду ще дві години їзди. І дві зупинки. На щастя, це швидкий поїзд.

Майор стиха засміявся, взяв зі столика пачку сигарет і спитав:

— Ви дозволите мені закурити?

— Звичайно.

— Дякую.

— Це вас дуже смішить?

— О, ви навіть не можете собі уявити, як це смішно, — ствердив він, оживившись, і простяг мені сигарети. — Але мушу вам признатись, що через вас мені довелося пережити кілька жахливих хвилин. Я спочатку подумав, що у валізі схована бомба з годинниковим механізмом.

Я взяв сигарету, та коли майор підніс мені запальничку, в мене раптом майнула думка, що в цьому жесті, сповненому невимушеної чемності, може критися підступ, тому я забрав її в нього з рук і прикурив, ні на мить не зводячи очей з його обличчя.

— Тепер ви, звичайно, знаєте, що в цій валізі?

— Знаю. Але спочатку я гадав, що там лежить бомба сповільненої дії.

— Ви розкривали валізу?

— На жаль, — трохи ніяково признався він. — Але ви повинні зрозуміти мою цікавість і неспокій. Я боявся, що ця валіза вибухне в мене над головою.

Майор заплющив очі й мовчки курив, його вродливе обличчя дихало спокоєм, здавалось, він поринув у мрії.

Трохи згодом, не розплющуючи очей, задумливо мовив:

— Далебі, ви, поляки, просто невиправні. Іноді в мене складається враження, що у вас усіх якийсь колективний комплекс боротьби і смерті. Для вас на світі немає нічого, що було б співмірне зі смертю. Нічого ви так не цінуєте, як смерть. Всюди шукаєте її й кінець кінцем знаходите. І коли щось і любите по-справжньому, то саме небезпеку, а вміння вмирати ви перші в світі піднесли до рівня високого мистецтва.

Він розплющив очі й подивився на мене очікувально, ніби сподіваючись, що я підхоплю зачеплену тему, але я мовчав і пильно стежив за кожним його рухом, мов загнаний у западню звір, що шукає з неї виходу.

Мене збентежило несподіване рішення майора, його згода допомогти здивувала, але я відразу здогадався, що не страх смерті спонукав його згодитись. Вже з перших фраз, якими ми обмінялись, я зрозумів, що переді мною гравець високого класу, гравець, який вражав своїм незворушним спокоєм, надзвичайним самовладанням і водночас невимушеністю поведінки. І раптом я збагнув, що справжня гра ще тільки починається, бо ні його, ні мене не могло задовольнити це непевне становище, в якому ми все ще залишались; принаймні я зовсім не збирався дозволити, щоб він позбавив мене всього, чого я домігся з величезним риском, за вельми складних обставин, які були несприятливі для мене з самого початку дороги.

Я розумів, наскільки трудне моє становище, і уявляв собі, які наслідки могла потягти за собою ця гра, котру затіяв я сам, хоч і не мав наміру доводити її до кінця; та ось виникли нові ускладнення, що не давали мені змоги вийти з гри: мене викрито, моя діяльність стала відомою, і це було принизливим, хоч водночас я усвідомлював, що іншого виходу не було і коли б я не вскочив у це купе, ні мені, ні Монтерові та його хлопцям не вдалося б уникнути збройної сутички з жандармами, яка могла б закінчитись для нас фатально. Добре розміркувавши, я навіть зрадів, що все склалося саме так, а не інакше.

Я ще раз мав нагоду перевірити себе перед лицем подій, розвитку яких не міг передбачити, я боявся потрапити в пастку, але в моєму становищі не лишалось нічого іншого, як згодитись на цю дивну гру, що її напівжартівливий, напівіронічний тон дедалі більше мене інтригував; тому я відмовився від наміру залишити купе, вважаючи, що краще безустанно пильнувати ворога і бодай на якийсь час позбавити його змоги вчинити щось проти мене.

— Хтось, крім вас, знає про цей вантаж?

Майор підняв повіки, серйозно подививсь на мене, потім спокійно відповів:

— Ні. Я нікому нічого не сказав.

— Чому?

— Вас це дивує, правда? — запитав він з усмішкою. — Так от, я не зробив цього, бо мені цікаво було перевірити, чи довго можна гратися з вогнем. Проте ви повернулись і навіть раніш, ніж я гадав. Незалежно від того, як би я повівся в цьому випадку, так чи інакше, ви кінець кінцем однаково попадетесь. Тому я вирішив удати, ніби нічого не знаю, й чекати, що з того вийде.

Погодьтеся, це може бути забавно.

— Атож. Можна бавитися й так, хоч ви обрали досить дивну й небезпечну забаву.

— Що ж, я цю забаву люблю…

— Розумію. Але все-таки те, що ви зробили, річ дуже рискована.

— Час покаже, хто з нас більше рискує.

— Авжеж.

— Я не втрачаю надії, що ця пригода дасть мені певне задоволення.

— Це залежить від того, чого ви сподіваєтесь і чого чекаєте від мене. Але вже зараз можу запевнити вас, що навіть коли ви не будете поводитись розумно, я зроблю все від мене залежне, щоб ми

1 ... 43 44 45 ... 127
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сучасна польська повість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сучасна польська повість"