read-books.club » Детективи » Привид із Валової 📚 - Українською

Читати книгу - "Привид із Валової"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Привид із Валової" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 43 44 45 ... 60
Перейти на сторінку:
саме? Доведеться перекопати там усе. Ще й невідомо, на яку глибину. Робота не на одну годину й не на один день. Припустімо, вам пощастило. Знайшли золото. Зі мною все одно щось треба робити. Вбивати не можна, це я вам щойно довів. Хіба там того золота стільки, аби дати драла зі Львова кудись до Варшави чи навіть до Відня, й жити там утрьох безбідно до скону віку. Тоді вам справді не страшні ані Сілезький, ані Віхура. Ви впевнені, що на Валовій закопані всі гроші світу? Всі скарби Алі-баби{29} разом узяті?

Тима неквапом заховав зброю назад у кишеню.

— Я не забирав запобіжника, якщо ви помітили, — мовив, аби не мовчати.

— Тобто не збиралися стріляти? Налякати вирішили? Для чого? Яка мета? Мене вже лякали сьогодні.

— Хто?

— Немає різниці, — відмахнувся Клим. — Ви так і не пояснили, як збиралися зберегти таємницю підвалу в будинку на Валовій, не нашкодивши при тому мені фізично. Хіба ми не можемо домовитися?

— Тільки не кажіть, що не претендуєте на скарб!

Клим зітхнув.

— Ой, скільки ж можна вам повторювати: я не вірю в саме його існування. Проте дехто вже в нього повірив. І то не лише Рибка Павло та його незнайомий нам претендент на золото Янек. Ви ось повірили відразу. Що іншим заважає?

— Ви не пояснили, як домовимося.

— На жаль, ніяк, — Кошовий розвів руками. — Нині з вашою допомогою я майже вирішив справу, котру мені неофіційно доручили. Без розповіді про скарб у пивниці вона втрачає будь-який смисл. Я не поспішатиму ділитися знаннями негайно. Проте вони мені хоч як знадобляться. Це означає, досить скоро мені особисто доведеться перевірити, чи правду сказав наш полонений. І, ви знову були праві, робити це слід при свідках. Вам доведеться змиритися з можливістю миттєво розбагатіти. Та й багатство досить умовне. Хто ділить скарб на трьох, пане Тимо?

— Ніхто.

— Вірно. Значить, вам хоч як доведеться нейтралізувати отих двох, що в льосі, і…

— Досить! — гаркнув Тима, навіть притупнувши ногою. — Не знаю, як вам це вдалося, пане Кошовий, тільки ви мені зараз довели: матиму з тим скарбом, якщо знайду, більше мороки, ніж зиску від золота.

— Котрого ще може й не бути.

— Так-так, цілком справедливо. Ви, пане Кошовий, займаєтесь у конторі пана Штефка не своєю справою. Вам би в судах виступати. Доводити чиюсь провину…

— Я адвокат, я захищаю.

— Тоді — чиюсь невинуватість. Не лишаєте жодної шпарини. Здаюся.

Єжі Тима блазнювато підняв руки вгору.

— Дякую за високу оцінку, пане Тимо.

— Я все запам’ятав, пане Кошовий. Гаразд, завершуйте свої справи. Сподіваюсь, більше моя допомога вам не знадобиться. Прикро відчувати себе ідійотом у подібних трафунках.

— Я теж надіюся, — Клим посміхнувся кутиком рота. — То довезете додому? Бо не знаю, що зараз — пізня ніч чи ранній ранок.

— Поспати встигнете. Що порадите робити з Рибкою? Зараз пускати на волю його не хочеться. На відміну від вас, цей навряд припне язика.

— Нехай посидить тут. Пару днів, не більше. Завершу свою справу остаточно, ви будете знати. Тоді хай біжить на всі чотири боки. Вам тут доведеться його годувати… Але Рибка навряд чи вибагливий, хай був колись нормальною людиною.

— Доведеться знову вас послухати, — зітхнув Тима, остаточно капітулюючи. — Йдіть уже, дорожка на дворі.

Відсалютувавши двома складеними пальцями, Кошовий ступив до виходу. Уже в дверях зупинився, ніби згадавши щось. Обернувся.

— Ага, пане Тимо. Хотів просити роздобути мені такий самий револьвер. Я заплачу.

Розділ чотирнадцятий

КІНЕЦЬ ЧОРНОЇ ПАНІ

Після нічних пригод Климові вдалося прихопити трохи більше чотирьох годин сну. Неспокійного, уривчастого. Ніби не спав, а чекав ранку, лежачи з заплющеними очима. Підхопившись, щойно ранок почав упевнено набирати сили, нашвидкуруч умився, вирішивши цього разу знехтувати голінням — забирало додатковий час.

Одягнувшись та підхопивши портфель, швидко вийшов з дому, аби мати час перед службою забігти до «Жоржа». Навмисне підгадав час, коли тамтешній ресторан починав працювати, замовив каву, до неї — віденські булочки, масло і запитав перо, чорнило та папір. Писати не квапився, спершу вкотре продумав усе, впорядковуючи хаос думок, котрий роївся відучора. Допивши каву, тут же зажадав другу, остаточно приводячи себе до тями, й потому склав коротку записку, адресувавши пані Магді Богданович, та попросив через готельного служку передати їй, щойно піде.

Попередив: справа спішна. Навіть якщо пані спить, можна сміливо будити. Й віддавати не через покоївку — тільки особисто в руки. Усю відповідальність узяв на себе, назвався й запевнив: отримавши цю записку, пані не розгнівається. Навпаки, буде щедрою, обдарує неабиякими чайовими.

Пан Штефко після Покрови прийшов у контору пізніше, ніж звичайно. Відразу помітив — його здебільшого чепурний помічник виглядає не зовсім звичайно. Спеціально уваги цьому не приділив. Зрештою, пан Кошовий — чоловік дорослий, здатний сам за себе відповідати й вільний проводити час, як вважає за потрібне. Тим не менше, зробив розпливчасте зауваження. Мовляв, чоловіча дорослість — не стільки вік за пашпортом, скільки відповідальність. Після чого Клим констатував: хай там як, а бурхливе нічне життя позначається на ранковому зовнішньому вигляді.

Висновків не зробив жодних — давно випередив Оскар Вайлд, подарувавши своєму красеню Доріанові Ґрею чарівний та водночас заклятий портрет{30}, який відбивав би всі гріхи оригіналу. Ну, а людям, котрих не вигадують літератори, лишається хіба нещадне дзеркало. Або — громадська думка, на кшталт висловлювань відомого консерватора Степана Яковича Штефка.

Нотар напевне був переконаний — його помічник відзначав Покрову бурхливим застіллям, ще й з панянками. Нехай ліпше так, подумав Клим, бо як дізнається правду — вирішить, що з нього кепкують.

Хоч сам Кошовий, чесно кажучи, справді краще б зогрішив так, як підозрює старий.

День минув у звичній рутині нотаріальної контори. Хіба Клим змушував себе зосереджуватися на праці, бо всередині до краю стислася пружина напруги. Він чекав повідомлення, про яке просив у вранішній записці. Розумів — зібрати поважне товариство разом в апартаментах Магди значно простіше, ніж виконати інше зазначене там прохання. Навряд чи це взагалі вийде залагодити сьогодні протягом дня. Але все одно вірив у можливості вдови поліцейського комісара.

Посильний із конвертом, на якому стояв вензель «Жоржа», прибіг у контору пана Штефка глибоко по обіді, коли вже починало сіріти. Старий нотар уже збирався додому, та, побачивши кур’єра, мовчки сів на стілець, уже в пальті. Дочекався, поки Клим прочитає записку, напише відповідь і, наділивши хлопця монеткою, відправить назад. Потому засопів, прокашлявся й мовив так суворо,

1 ... 43 44 45 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Привид із Валової», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Привид із Валової"