Читати книгу - "Лялька"

Бакстер відчинила багажник, витягла сумки та замкнула авто. Відчувши, в якому незручному становищі опинився, Вульф запанікував і, коли вони почали рухатися, пригнувся за скринькою для пошти. Бакстер та її знайомий вже майже пройшли повз нього, але потім все ж таки помітили ошатного чоловіка, який зігнувся на тротуарі.

— Вульф? — не вірячи власним очам, запитала Бакстер.

Вульф невимушено підвівся й посміхнувся, так, наче для них було цілком нормально так вітатися.

— Привіт, — сказав він і подав руку зухвало вбраному чоловікові. — Вульф… або Натан.

— Джаред, — сказав Ґарланд, потиснувши йому руку.

Вульф виглядав здивованим.

— А, так ви…

Помітивши нетерпеливість на обличчі Бакстер, він не закінчив запитання.

— Що в біса ти тут робиш? Чому ховаєшся?

— Я боявся, що це може поставити нас у незручне становище, — промимрив Вульф, жестом вказуючи на Ґарланда.

— А тепер це не так? — запитала вона, червоніючи. — Можеш дати нам хвилинку? — сказала вона Ґарланду і той пройшов вулицею далі.

— Я прийшов, щоб вибачитися за минулий вечір і ранок і, взагалі-то, за все, — сказав Вульф. — Я подумав, ми могли б десь перекусити, однак, здається, в тебе вже є плани.

— Це не те, чим здається.

— Це нічим не здається.

— Добре, бо це не так.

— Я радий.

— Правда?

З усіма цими недомовками розмова ставала все напруженішою.

— Я краще піду, — сказав Вульф.

— Так і зроби, — відповіла Бакстер.

Він розвернувся й пішов у протилежному від станції напрямку, лише для того, щоб утекти. Розлючена на себе, Бакстер вилаялася, а потім наздогнала Ґарланда в кінці вулиці.

Розділ 18

П’ятниця, 4 липня, 2014 [5.40]

Тієї ночі Бакстер майже не спала. Вони з Ґарландом повечеряли неподалік від її будинку в кафе «Руж», але, як з’ясувалося, равликів там не подавали. У показовому розчаруванні, ще до того як офіціант сумнівного французького походження встиг запропонувати йому якийсь інший неїстівний делікатес, Ґарланд відразу ж замовив стейк. Бакстер була надто спантеличена неочікуваним візитом Вульфа, а тому не змогла скласти йому гарну компанію і, незважаючи на всі намагання Ґарланда, о 22.00 відправила його додому.

Бакстер доклала всіх зусиль, щоб самотужки винести сумки вузькими східцями нагору до своєї квартири, бо знала, що, якби погодилася на допомогу Ґарланда, він побачив би в цьому підтекст, якого там не було. Вона відімкнула двері та зайшла до своєї квартири з однією спальнею. Ковзаючи на дерев’яній підлозі, до неї підбіг її кіт Відлуння, щоб привітати господарку. Завдяки легкому бризу з оглядового вікна, у квартирі було освіжаюче прохолодно. Роззувшись, Бакстер понесла речі до спальні й поставила їх на товстий білий килим. Нагодувавши Відлуння, вона потішила себе келихом червоного вина, забрала з вітальні лептоп і залізла на ліжко.

Більше п’ятдесяти хвилин Бакстер безцільно клацала посилання в Інтернеті, перевіряла електронну пошту, перечитувала вартісні новини у Фейсбуці за останній місяць. Ще одна її подруга завагітніла й надіслала запрошення на дівочу вечірку в Единбурзі. Бакстер обожнювала Шотландію, однак написала неприродно дівчаче повідомлення з вибаченнями, що не зможе приїхати, хоча навіть не зазирнула до щоденника.

Її думки знову повернулися до Вульфа. Минулої ночі він досить чітко висловив свої почуття, а точніше їхню відсутність. Трохи раніше того дня він схопив її так міцно, що на руках залишилися синці, а потім заявився до неї із запрошенням на вечерю. Це лише через відчуття провини? Чи він жалкував, що відштовхнув її? І чи була вона впевнена, що він і справді її відштовхнув? Бакстер набридло про це думати, і вона налила собі ще один келих вина й увімкнула телевізор.

Ґарланд не повинен був померти аж до суботи, «Лялькар» відійшов на другий план, і в пізньому випуску новин більше йшлося про нафтовий танкер, який перекинувся біля узбережжя Аргентини, й тепер у напрямку до Фолклендських островів із нього витікало більше трьох сотень галонів нафти за годину. За вечерею Ґарланд сподобався їй трохи більше, однак вона мусила визнати, що навіть у суботу його затьмарять маленькі нещасні пінгвіни, які страждали від такого забруднення.

Лише тоді, коли вони вичерпають усі можливі теми для розмов щодо виливу нафти, як-от ціни на акції, різноманітність дикого життя на Фолклендських островах, малу ймовірність терористичного втручання, можливість поширення нафти через Атлантичний океан і забруднення британських берегів (що було взагалі нереальним), вони повернуться до вбивств, щоб обговорити розумне пояснення дуже публічного ставлення Ґарланда до адресованих йому погроз. Це аж ніяк не заспокоїло Бакстер, тому вона вимкнула телевізор й аж до світанку читала книжку.

Лише після шостої ранку вона відкрила лептоп і проглянула веб-сторінку газети. Згідно з безпрецедентними вимогами для колонки Ґарланда «Оповідки ходячого мертвяка», останній випуск газети завантажували щоранку в один і той же час, перемістивши на сайт основну частину віртуальної власності. У центрі екрана не закривалося надокучливе відео з продажу парфумів, косметики чи фільму із Шарліз Терон. Коли воно зрештою з останнім акордом таки зникло, Бакстер побачила коротке оголошення, яке вони склали разом із Андреа. У нього вже було більше сотні уподобань:

«Ексклюзивне одногодинне інтерв’ю для того, хто запропонує найвищу ціну (до 9.30 за британським часом), відбудеться суботнього ранку в одному із Лондонських готелів. 0845 954600».

Попри відвертість Ґарланда в його статтях упродовж усього тижня, Андреа була впевнена, що спокуса всесвітнього ексклюзиву з чоловіком, приреченим на смерть, стане надто сильною, щоб їй опиратися. План Бакстер був не більше ніж простим відволіканням уваги. Андреа допоможе заздалегідь підготувати запис півгодинного інтерв’ю з Ґарландом, яке потім суботнього ранку покажуть «наживо». Коли вся світова преса неминуче кинеться до обраного ними столичного готелю, повідомивши вбивці несправжнє місцезнаходження Ґарланда, він уже буде в безпеці на іншому боці країни в руках Служби захисту громадян.

Ефективність плану спиралася на банальну ймовірність: жадібність і корисливість журналістів, неминучі бої між безмежно впливовими каналами новин та показову «секретність» місця зустрічі. Вони оприлюднили запис із проханням, щоб покупці повідомляли свої пропозиції та залишали контактні дані. Звісно ж, це було марним, однак пояснило б присутність Андреа з телекамерою в готелі. Для такого обману Ґарланд обрав вестибюль готелю «МЕ London» у Ковент Ґарден. Коли Бакстер запитала чому, він відповів, що просто хотів неперевершено виглядати в кадрі.

Бакстер глянула на годинник, закрила лептоп і переодяглася в тренувальне вбрання. Коли вона ступила на тренажер,