Читати книгу - "Дюна"

Тріск у динаміку потонув у загальному сигналі, за яким — тиша, а тоді — перший голос:

— Доповідайте по черзі! Прийом.

— Перший спостерігач: не бачу. Прийом.

— Другий спостерігач: не бачу. Прийом.

— Третій спостерігач: не бачу. Прийом.

Тиша.

Герцог поглянув униз. Тінь його літака якраз пропливала над гарвестером.

— Тільки четверо спостерігачів, так?

— Правильно, — підтвердив Кайнс.

— У нас п’ять орнітоптерів, — сказав Герцог. — Наші кораблі більші. Кожен із нас може взяти ще трьох. Їхні спостерігачі ще по дві людини піднімуть.

Пол, подумки порахувавши, сказав:

— Лишаються ще троє.

— І чому це при кожному комбайні нема двох транспортувальників? — гарикнув Герцог.

— У вас бракує додаткового обладнання, — відповів Кайнс.

— І поготів треба захищати те, що маємо.

— Куди могло подітися те «крило»? — запитав Галлек.

— Могло здійснити аварійну посадку поза полем нашого зору, — сказав еколог.

Герцог схопив мікрофон і завагався на мить, притримавши великий палець на кнопці.

— Як можна спустити з уваги транспортувальник?

— Вони зосереджуються на землі, видивляючись знак хробака, — пояснив Кайнс.

Герцог увімкнув мікрофон і заговорив:

— Це ваш Герцог. Ми спускаємося, щоб забрати команду Дельта на Аякс Дев’ять. Усім спостерігачам наказую виконувати. Спостерігачі приземляться зі східного боку. Ми — із західного. Прийом. — Він опустив руку й налаштував свою частоту, повторивши наказ власному повітряному ескортові, а тоді віддав мікрофон Кайнсові.

Кайнс повернувся на робочу частоту, і з динаміка вибухнув голос:

— …майже повний комбайн прянощів! У нас майже повний комбайн! Ми не можемо лишити їх клятому хробакові! Прийом.

— До біса прянощі! — гарикнув Герцог. Він знову схопив мікрофон і додав: — Ми завжди можемо видобути ще. У наших кораблях є місце для всіх, крім трьох. Тягніть жереб або ще якось вирішуйте, хто поїде. Але ви їдете, і це наказ! — Він тицьнув мікрофон у руки Кайнса й пробурмотів: «Вибачте», коли Кайнс потрусив травмованим пальцем.

— Скільки часу? — запитав Пол.

— Дев’ять хвилин, — відповів Кайнс.

Герцог мовив:

— Наш корабель — потужніший за інші. Якщо ми злетимо на реактивній тязі з крилами, розкритими на три чверті, зможемо прийняти ще одну людину.

— Пісок надто м’який, — зауважив Кайнс.

— З чотирма зайвими людьми на борту на реактивній тязі ми можемо зламати крила, сір, — мовив Галлек.

— Не на цьому кораблі, — відказав Герцог. Він потягнув на себе важелі керування, коли ’топтер сів неподалік від краулера. Крила здійнялися, і ’топтер плавно загальмував за двадцять метрів до цілі.

Тепер комбайн замовк, і з його люків зовсім не вилітало піску. Долинав лише слабкий механічний гуркіт, який став гучнішим, щойно Герцог відчинив двері.

Їхні ніздрі відразу відчули гострий, насичений аромат кориці.

З іншого боку краулера з гучним лясканням сів на пісок корабель-спостерігач. Ескорт Герцога розташувався в ряд із ним.

Розглядаючи промислову машину, Пол звернув увагу, наскільки візуально зменшилися ’топтери: тепер вони скидалися на комарів навколо бойового жука.

— Ґурні, Поле, викиньте заднє сидіння, — сказав Герцог. Він вручну зігнув крила на три чверті, виставив потрібний кут, перевірив важелі гондоли з реактивним двигуном. — Якого біса вони не виходять із краулера?

— Вони сподіваються, що прибуде транспортувальник, — відповів Кайнс. — У них досі є кілька хвилин. — Він зиркнув на схід.

Усі повернулися в тому самому напрямку. Жодного натяку на хробака, але в повітрі зависла важка тривога.

Герцог узяв мікрофон, налаштував командну частоту і мовив:

— Нехай двоє викинуть щитові генератори. Виконуйте. Так ви зможете взяти ще по людині. Нікого не залишимо цій почварі, — він перемкнувся на робочу частоту і гарикнув: — Ну гаразд, ви всі, Дельта на Аякс Дев’ять! На вихід! Негайно! Це наказ від вашого Герцога! Бігом, а то я розпиляю комбайн лазерострілом!

Прочинилися люки: один — попереду гарвестера, другий — позаду, а третій — угорі. Звідти, перевертаючись, повислизали люди й поставали на землю. Останнім виліз здоровань у латаному робочому вбранні. Він зіскочив на гусеницю, а звідти — на пісок.

Герцог почепив мікрофон на панель, видерся на сходинку над крилом і закричав:

— По двоє в кожен спостерігач.

Чоловік у латаному комбінезоні взявся розподіляти робітників на пари, підштовхуючи їх до літальних апаратів, що чекали по той бік.

— Четверо — сюди! — кричав Герцог. — Ще четверо — у той корабель! — він указав пальцем на ескортний ’топтер позаду нього. Охоронці саме витягали з нього щитовий генератор. — І ще четверо в он той корабель! — Він указав на інший ’топтер, звідки вже викинули генератор. — По троє в усі інші! Бігом, пси пустелі!

Здоровань закінчив розподіл команди, а тоді, важко ступаючи, рушив по піску в супроводі трьох колег.

— Я чую хробака, але не бачу його, — мовив Кайнс.

Інші почули його пізніше — далеке шорстке ковзання, яке щомиті наростало.

— Що за нехлюйство, — пробурмотів Герцог.

Орнітоптери збурювали пісок навколо себе. Це нагадало Герцогові часи в джунглях рідної планети, коли варто було вийти на галявину — і птахи-трупожери здіймалися над тілом дикого бика.

Добувачі прянощів підійшли до ’топтера й почали залазити в нього за Герцогом. Галлек допомагав, перетягуючи їх у задню частину.

— Заповзайте, хлопці! — гарикнув він. — Хутко!

Пол, затиснутий у куток спітнілими чоловіками, відчув запах страху й побачив, що в двох робітників дистикости нещільно прилягають до шиї. Юнак запам’ятав цей факт, щоб вжити заходів на майбутнє. Батькові треба буде запровадити суворішу дисципліну щодо дистикостів. Якщо не стежити за такими речами, люди поводитимуться недбало.

Важко дихаючи, останній робітник заліз у хвіст літака й мовив:

— Хробак! Він ось-ось буде тут! Злітайте!

Герцог повернувся на своє місце і, насупившись, мовив:

— Відповідно до початкової оцінки часу, до зіткнення в нас іще три хвилини. Правильно, Кайнсе? — Він хряснув дверима й перевірив їхню надійність.

— Майже, мілорде, — відповів Кайнс, а сам подумав: «Он який зимнокровний цей Герцог».

— Тут усе гаразд, сір, — сказав Галлек.

Герцог кивнув, спостерігаючи, як останній із орнітоптерів супроводу злетів. Тоді він увімкнув запалювання, ще раз оглянув крила й навігаційні прилади та запустив реактивний рух.

Зліт утиснув Герцога й Кайнса глибоко в сидіння і стиснув людей позаду. Кайнс дивився, як Герцог керує важелями — впевнено і м’яко. ’Топтер уже повністю здійнявся в повітря, і Герцог, глянувши на показники приладів, роззирнувся ліворуч і праворуч на крила.

— ’Топтер перевантажено, сір, — зауважив Галлек.

— Саме для цього літака вага припустима, — відказав Герцог. — Ти ж не думаєш, Ґурні, що я б справді ризикнув своїм вантажем?

Галлек усміхнувся й мовив на те:

— Нітрохи, сір.

Герцог повів літак довгою плавною дугою, здіймаючись над гарвестером.

Пола притиснули в куток біля вікна, тож він дивився вниз на