Читати книгу - "Мандри Ґуллівера"

У нашій країні де-не-де в землі трапляються блискучі різнокольорові камінці, – вів далі мій співбесідник. – До цих камінчиків єху мають особливу пристрасть. Вони готові рити землю зубами та пазурами весь день, аби заволодіти такою коштовністю. Здобич вони забирають із собою та ховають у потаємному місці. Це дуже скидається на людську нестримну жадібність. Якось я, заради експерименту, забрав купку камінців зі схованки. Тварина, побачивши, що її скарби зникли, здійняла такий ґвалт, що збіглося все стадо. Та пограбований єху не шукав співчуття – страшенно розлючений, він накинувся на сородичів. Протягом кількох днів він тужив і відмовлявся від їжі та питва. Нарешті я пожалів його і звелів слузі непомітно повернути камінці на місце. Єху відразу ожив, знайшовши їх, звеселився й відтоді став покірною та роботящою худобою. Природно, він негайно заховав камінчики в інше місце й не випускав нової схованки з очей.

Коли два єху знаходять строкатий камінчик, вони шалено б’ються за скарб. При цьому дуже часто його дістає третя тварина, яка спокійно спостерігає за бійкою. Скориставшись моментом, хитрун хапає знахідку та відносить до власної схованки. Чи не нагадує вам це, – мовив кінь, посміхаючись, – ваші судові позови?»

Я не переконував його на інше, адже тоді мені довелося б визнати, що таке розв’язання суперечки є набагато справедливішим, аніж безліч рішень, які ухвалюють в англійських судах.

«Та особливо огидна в єху, – вів далі мій співбесідник, – їхня ненажерливість. Вони жадібно поглинають усе, що потрапить їм на очі: траву, коріння, ягоди, падло, причому найбільше задоволення дістають від їжі, яку вони примудрилися вкрасти, ніж від тієї, що готують для них мої слуги. На тутешніх луках зрідка зустрічається одна рослина, коріння якої солодкувате на смак. Єху постійно шукають її, а знайшовши, з насолодою жують – вона впливає на них так само, як вино. Під дією цього коріння вони або обіймаються, або б’ються, ревуть, кривляються та зчиняють бучу, стають балакучими, не можуть триматися на ногах, нарешті падають і засинають у багнюці…»

Але в тому, що стосується науки, мистецтва, промисловості, державного управління тощо, визнав мій гуїгнгнм, немає схожості між людьми та єху. Щоправда, йому доводилося чути, що в деяких стадах цих тварин є хтось на зразок володаря. Цей єху-ватажок чомусь завжди найбільший, найогидніший та найлютіший. У нього, як правило, є фаворит, який немов дві краплі води скидається на свого покровителя. Обов’язки фаворита прості – він дбає про те, щоб ватажкові було зручно, лиже йому п’яти та приводить до лігва молоденьких самиць. За вірну службу його час від часу нагороджують кавалком віслючого м’яса. Фаворита ненавидить уся зграя, і щоб бути в безпеці, він постійно тримається позаду свого пана. Зазвичай такий єху ходить в улюбленцях недовго. Йому швидко знаходять заміну, після чого все стадо дає йому солідного прочухана й виганяє. Чи подібне це до того, що відбувається між нашими правителями та їхніми міністрами, мій співбесідник запропонував мені визначити самому.

Потім він торкнувся ще одного важливого питання. Єху вирізняються жорстокістю в боротьбі один з одним за своїх обраниць. Але, коли домагаються прихильності й беруть їх за дружин, безбожно б’ють і поводяться з ними неймовірно брутально. Зі свого боку, майже кожна самиця єху, незалежно від того, має вона пару чи ні, побачивши молодого й сильного самця, поводиться вкрай зухвально. Вона кривляється, верещить, грайливо ховається в кущах і за деревами, а коли самець кидається навздогін – тікає, вдаючи, буцімто перелякана, і прекрасно знаючи, що самець побіжить за нею. Якщо ж до зграї приб’ється єху-одиначка, то всі самиці, оточивши її, починають жестами та кривляннями виказувати надзвичайну огиду й презирство.

Я промовчав, але з сумом змушений був визнати, що в цих учинках жіночої половини єху є надзвичайна схожість із кокетством і безсоромністю великої кількості наших дам.

Окрім того, гуїгнгнм розповів про одну дивну особливість характеру єху, яку помітили його слуги. Іноді якомусь єху спадає на думку забитися в куток, лягти на землю та стогнати, канючити й відганяти від себе кожного, хто до нього наблизиться. Звичайно таке трапляється з абсолютно здоровими молодими тваринами. Що з ними відбувається, зрозуміти не можна. Єдиний засіб, який лікує єху від цієї хвороби, – це важка праця, що діє на них просто як чари.

Попри всю мою прихильність до роду людського, я не міг не визнати, що вбачаю в цьому початок тієї недуги, яку в нас в Англії називають сплін, а в Європі – хандра. Звичайно на неї хворіють нероби та заможні люди, і ліки я б виписав їм точно такі.

Розділ 8

Хто, як не я, міг зіставити все сказане гуїгнгнмом про єху з тим, що я знав про самого себе та своїх співвітчизників? Однак я вирішив, що особисті спостереження можуть дати ще цікавіші результати, і попросив у мого хазяїна дозволу відвідувати сарай, де він утримував цих тварин. Він погодився і звелів одному зі своїх слуг, сильному та кмітливому жеребцеві, бути моїм проводирем і охоронцем, адже я вже не раз ризикував потрапити до лап єху, прогулюючись далеко від будинку без зброї.

Я підозрював, що єху бачать у мені представника свого племені. Часом, спекотного дня, коли я знімав сюртук і сорочку, щоб повалятися на осонні, вони пильно розглядали мої оголені руки та плечі, поступово наближаючись до мене і наслідуючи мої рухи, немов мавпи. Я чітко відчував їхню ненависть; так дикі галки переслідують ручну, коли та випадково залетить у їхню зграю.

Єху з дитинства вирізняються дивовижною спритністю, але якось мені вдалося спіймати трирічного самця. Я намагався його заспокоїти та пригорнути, але він верещав, дряпав і кусав мене, як біс, і врешті я був змушений відпустити його. І правильно вчинив: на шум із воланням збіглося все розлючене стадо, одначе, переконавшись, що дитинча ціле й неушкоджене, а поруч зі мною слуга-лошак, жоден не наважився зачепити нас.

За моїми спостереженнями, з-поміж усіх тварин єху найважче піддаються дресируванню. Усе, на що вони здатні, – це возити на собі вантажі. Причина полягає в їхньому характері: вони вперті, злісні, віроломні, мстиві й геть позбавлені благородства й великодушності. Вони дуже сильні й нахабні, але водночас лякливі, що робить їх хитрими й безглуздо жорстокими.

Я прожив у цій країні три роки, і було б несправедливо не розповісти докладніше про гуїгнгнмів. Цих шляхетних істот природа обдарувала добрим серцем, і вони не мають уявлення про зло; головним правилом їхнього життя є розумне й гармонійне існування. Тому тривалі суперечки, відстоювання неправих або сумнівних ідей, егоїзм – усе це абсолютно чуже для гуїгнгнмів. Приязність і відданість – ось головні їхні чесноти. Так вони ставляться не тільки до своїх близьких, а й до всіх без винятку одноплеменців. Будь-який гість знайде в будинку гуїгнгнма притулок; коні суворо дотримуються пристойності та надзвичайно ввічливі, хоча й не знають, що таке етикет.

Зі своїми лошачками батьки не панькаються, але піклуються про них з усією відповідальністю, не обмежуючи, проте, їхньої свободи. Я помітив, що мій хазяїн настільки ж ласкаво ставиться до дітей сусіда, як і до власних. Коні тримають під