Читати книгу - "Життя, Всесвіт і все суще"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Друзяко, ти ж знаєш, що я б з радістю.
— Але ж наміру не маєш.
— Ні.
— Ясно.
— Ти робиш корисне діло.
— Авжеж, — докинув Марвін, — навіщо ж переривати, коли я так ненавиджу це діло?
— Мені треба знайти Трилліан та хлопців. Слухай, а ти не здогадуєшся, де вони можуть бути? Бо мені доведеться всю планету обнишпорити, а це справа довга.
— Вони дуже близько, — тужливо сказав Марвін. — Маєш бажання, прямо звідси можеш спостерігати за ними по монітору.
— Я краще піду до них, — заявив Зафод: — е-е, може, вони потребують допомоги, га?
— Можливо, — пролунало у відповідь з несподіваною командною ноткою в його замогильному голосі, — буде краще постежити за ними звідси. Ота твоя дівуля, — зненацька додав він, — одна із найбільш блаженно анальфабетних форм органічного життя, спілкування з якою, попри всі мої намагання, уникнути мені, на превеликий жаль, таки не випало.
Хвилину чи дві Зафод пробирався лабіринтом низки заперечень і зрештою, намацавши вихід, неабияк здивувався:
— Трилліан? Та вона ще дитя. Гарненька, але з норовом. Сам знаєш, як з цими бабами. А може, не знаєш. Припускаю, що ні. А якщо знаєш, то все одно я не хочу про це слухати. Вмикай коробку.
— … справжніми маріонетками.
— Шо-шо? — не второпав Зафод.
То говорила Трилліан. Зафод обернувся.
На стіні, під якою ридав кріккітянський робот, засвітилося зображення якогось приміщення десь у нетрях бойової зони роботів. Очевидячки то була зала засідань військової ради — не все було видно за роботом, який закривав частину екрана.
Зафод спробував був відіпхнути робота набік, та той був так притиснутий до стіни гнітом свого горя, що поліз кусатися, тож він залишив його в спокої і стежив за подіями на екрані, зазираючи за спину невдахи.
— Ви тільки вдумайтеся, — вів далі голос Трилліан, — ваша історія — це ж просто шерег феноменально невірогідних подій. А невірогідну подію я вже розпізнаю, будьте певні. Для початку візьмемо вашу повну ізоляцію від Галактики. Планета знаходиться на самому її краю та ще й оточена Хмарою Пилу, та це ж чудасія якась. Це все, певна річ, влаштоване зумисне.
Зафод аж кипів від того, що не міг бачити весь екран.
Голова робота загороджувала людей, до яких зверталася Трилліан, універсальний бойовий кийок застував тло, а лікоть руки, трагічно притиснутий до лівої брови, затуляв і саму Трилліан.
— Далі, — продовжувала Трилліан, — отой зореліт, що розбився на поверхні вашої планети. І таке трапляється, чи не так? Дзуськи. Ви уявляєте, яка нікчемна вірогідність того, що курс зорельота та орбіти планети випадково перетнуться?
— Гей, — не втримався Зафод, — Вона сама не знає, що в кривого апогея меле. Бачив я той зореліт. Липа. Дурню ясно.
— Я це припускав, — десь ззаду, зі своєї темниці, обізвався Марвін.
— Еге ж, — мовив Зафод, — тепер можна й припускати, бо про це ти щойно почув від мене. Та до біса все, але ж я все одно не розумію, до чого це все.
— А особливо, — продовжувала Трилліан, — вірогідність того, що він перетне орбіту єдиної планети в Галактиці чи взагалі у цілому Всесвіті, для якої, наскільки мені відомо, його поява буде суцільним потрясінням. Ви уявляєте, яка вірогідність того, що це сталося випадково? Я теж не знаю, наскільки вона мізерна. Я повторюю, це — підстроєно. Мене не здивує, якщо зореліт виявиться підробкою.
Зафоду вдалося відхилити бойовий кийок понівеченого робота. За ним виявилися постаті Форда, Артура та Слартібартфаста, здавалося, що вся ця катавасія приголомшила їх повністю.
— Егей, поглянь, — збуджено вигукнув Зафод, — хлопці тримаються лепсько. Гіп-гіп-ура! Всипте їм, хлопці.
— А щодо тієї технології, — не вгавала Трилліан, — якою ви, ні сіло ні вдало, оволоділи мало не за ніч? У більшості цивілізацій на це пішло б не одне тисячоліття. Хтось постачав вам необхідну інформацію, хтось шефствував над вами.
— Я знаю, знаю, — відпарирувала вона на заперечення когось невидимого для Зафода, — я знаю, що ви були несвідомі того, що діялося. Я до того і веду. Ви так нічого й не помітили. Візьміть хоч би оту бомбу супернову.
— А ви звідки про неї знаєте? — зацікавився невидимий голос.
— Просто знаю, — випалила Трилліан. — Думаєте, я повірю, що ви аж так винятково кмітливі, щоб винайти аж таку виняткову річ, і такі дурні, щоб не усвідомити, що вона знищить і вас самих? Це не просто дурість, це неперевершена тупість.
— Гей, а про яку це вони бомбу торочать? — з тривогою звернувся Зафод до Марвіна.
— Супернова бомба? — запитав Марвін. — Це така малюсінька бомбулька.
— Малюсінька?
— Яка може вщент знищити Всесвіт, — додав Марвін. — На мій погляд — ідея прекрасна. Хоча втілити задум їм не вдасться.
— А чому це ні, якщо вона така блискуча?
— Вона-то блискуча, — роз’яснював Марвін, — а їхній розум — ні. На той час як їх заплели в кокон, вони встигли опрацювати її проект. А останні п’ять років вони її створювали. Вони гадають, що зліпили її правильно, та це не так. Вони такі ж самі тупаки, як і будь-яка інша органічна форма життя. Ненавиджу їх.
Трилліан продовжувала говорити.
Зафод спробував відтягти кріккітянського робота за ноги, але той став брикатися і гарчати, а потім закувікав у новому нападі ридань. Раптом він хляпнувся на підлогу долілиць і, вже лежачи, продовжив виявляти свої почуття, нікому більше не заважаючи.
Трилліан стояла посередині зали, вигляд мала стомлений, та очі її горіли шаленим вогнем.
Навпроти неї, за широким вигнутим дугою пультом керування, сиділи бліді блідолиці та поорані зморшками Старійшини Кріккіту з виразом безсилого страху та ненависті.
Перед ними, рівновіддалено між пультом керування та серединою зали, де, ніби перед судом, стояла Трилліан, височіла витончена біла колона, футів з чотири заввишки. На її вершечку містилася біла кулька дюймів чотири в поперечині.
Поруч з нею стояв на сторожі кріккітянський робот з багатофункціональним кийком.
— Власне кажучи, — пояснювала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя, Всесвіт і все суще», після закриття браузера.