Читати книгу - "Війна з Росією"

віщувало біду. Екран показував величезне скупчення спалахів від радарів навколо Пскова, на російській військово-повітряній базі, розміщеній за сто сімдесят п’ять кілометрів на схід від Риги, і Бертінетті дуже сподівався, що решта його винищувачів F-16, які мали ось-ось прибути, вже дозаправлена та буде готова до бою в разі раптової атаки росіян. Коли о першій годині дня вони нарешті в’їхали у ворота бази, нічна тиша вибухнула ревом сирен.

— Це сигнал атаки! Я — хутко на свій пост! — Тетеріс пронісся повз вартового, який упізнав його і, пропускаючи, махнув рукою, — на його обличчі застиг вираз подиву і майже паніки: що відбувається, чорт забирай? Зі скреготом зупинивши автівку і не переймаючись її закриттям, Тетеріс убіг у штаб бази.

Бертінетті поквапився за ним, щосили намагаючись зібратися з думками. Якщо очікувана атака росіян таки відбулася, він мусив підняти свої винищувачі в повітря і вивести з Латвії. І хоча його неабияк гнітило те, що він має все кинути і піти, але на інструктажі перед завданням йому прямо-таки втовкмачували в голову, що його місія — змусити противника утриматися від атаки, адже якщо російські та американські льотчики підуть на пряму конфронтацію, може розпочатися світова війна.

У командному пункті Бертінетті кинув погляд на екран. На радарі групи екстреного реагування, який не постраждав від кібератаки, миготіло скупчення червоних цяток: об’єкти перебували за п’ятдесят кілометрів на схід від злітно-посадкової смуги аеродрому. З огляду на їх кількість та незначну швидкість руху, це були, найімовірніше, російські вертольоти. Лихо віщували кілька цяток, які швидко наближалися до бази: так могли рухатися лише швидкісні літаки, зокрема реактивні штурмовики, чиєю задачею було знищити протиповітряну оборону перед висадкою десанту.

Збоку до майора підійшов чоловік у формі Військово-повітряних сил США зі срібним орлом полковника на грудях. Це був командир 435-ї групи екстреного реагування, він заговорив швидко і вимогливо:

— Якщо ви шукаєте своїх товаришів, Бертінетті, то вони на винищувачах розвернулися і полетіли назад, щойно отримали сигнал тривоги.

Приголомшений Бертінетті повернувся до нього.

— Надійшов безпосередній наказ із бази Військово-повітряних сил США в Рамштайні. Президент не хоче розпочинати третю світову війну. Нас відрядили сюди, щоб зупинити негідників, не дати їм перетнути кордон... Але вже запізно, — пояснив чоловік.

Бертінетті спробував заперечити:

— Сер, але ж Латвія зазнала нападу. Отже, і на нас усіх напали. Я думав, що саме для цього й існує НАТО. Як про нас подумають у світі, коли побачать, що американці втікають замість того, щоб захищати свого союзника?

— Обережно, Бертінетті, — відповів полковник, щосили намагаючись говорити спокійно. — Не кажіть нічого, про що потім пошкодуєте. Я отримав наказ — і решта літаків повернулася на базу. Все. Ви теж негайно відлітаєте звідси... Це наказ. Я наказав вашому напарнику повертатися без вас, але він відмовився, і я зрозумів його рішення, оскільки мені відомо, що ви працюєте в парі й летіти самому для вас буде значно небезпечніше. Тож я дозволив йому залишитися. Але в Рамштайні вимагають, щоб ви повернулися в Авіано негайно. Живим і здоровим. Зрозуміло?

Філ Бертінетті почув ревіння мотора швидкісного літака, але промовчав.

— Це Майк Райан готується злітати, — змінив тему полковник. — Ваш літак уже готовий. Тож на вас чекає автомобіль, який відвезе в укриття. На цьому радарі є вся потрібна вам інформація. Можете йти.

— А ви, сер? — спитав Філ.

— Ми ризикнемо.

Бертінетті віддав честь, а потім підійшов до Тетеріса, який стояв перед цифровою картою і віддавав накази латиською мовою. Майор тихо подякував йому і побажав успіху. Тетеріс похмуро усміхнувся, кивнув на знак вдячності та повернувся до своєї роботи.

За п’ять хвилин Бертінетті вже був біля свого F-16, де його зустрів командир екіпажу:

— Все готово, сер. Я підключив наземне енергоживлення. Касету для запису інформації про озброєння перевірено і можна використовувати. Щити управління, контроль тиску та масло — все перевірене і готове. Ось ваш протиперевантажувальний костюм.

Бертінетті натягнув костюм на себе, піднявся трапом і втиснувся в знайому кабіну. Командир наземного обслуговування літака пристебнув його до крісла, перевірив, чи надходить повітря у костюм, а також кріплення ременів парашуту, потім спустився вниз і прибрав сходи.

Філ залишився в кабіні сам, його серце забилося швидко, а тіло наповнилося адреналіном. Бертінетті примусив себе заспокоїтися і взявся перевіряти готовність літака — так, ніби це був звичайний тренувальний політ. Він швидко перевів усі перемикачі в потрібний режим і уважно оглянув кабіну. Переконавшись, що все гаразд, він застібнув шолом, приєднав кисневий рукав до парашутного спорядження, яке потім підключив до свого жилета. Відчувши струмінь кисню, розслабився і глибоко вдихнув. Над ним із тихим дзижчанням опустився і замкнувся купол кабіни. Все було готове, і він через радіозв’язок запросив дозволу на зліт. Потім почув голос командира наземного обслуговування:

— Спереду та позаду літака вільно. Колодки встановлено. Пожежна служба напоготові. Можете запускатися.

— Паливний стартер увімкнув, — відповів він і почув, як завив двигун. Глянув нижче і відзначив, що диск індикатора обертів біля його правого коліна почав повільно крутитися. Збоку над ним почали спалахувати проблискові маячки та навігаційні вогні.

— Двадцять відсотків... Перевірити. — Бертінетті підняв ручку і з брязкотом перевів її вперед, щоб пальне дійшло до основного двигуна. Літак знову став живою істотою, яка дихає полум’ям.

— Сорок відсотків... Закриваю стартер.

Виття перейшло у пронизливе ревіння.

— Сімдесят відсотків... Основний двигун готовий до старту. Бортове обладнання ввімкнено, інерційну навігаційну систему налаштовано, бортові системи перевірено. До зльоту готовий.

Літак почав рухатися, і Бертінетті повернув на злітну смугу. За мить у його навушниках почувся голос із контрольно-диспетчерського пункту:

— Аполло, тримайте позицію. Противник наближається.

Бертінетті мав швидко прийняти рішення. Зупинятися було вже пізно. До того ж, зупинившись, одразу ж, на злітній смузі, стане нерухомою мішенню.

— Кобра-2, злітаю. Ризикну.

Для нормального злету часу не було. Треба якнайшвидше піднятися в повітря. Але й ні секундою раніше, бо попереду, вздовж огорожі аеродрому, він бачив спалахи пострілів: це чотири «Бофорси», 40-міліметрові гармати латвійської протиповітряної оборони, відчайдушно намагалися збити два штурмовики Су-25, які зі свистом мчали повз них, пускаючи ракети. І коли вони досягли цілі, в нічному небі спалахнули вибухи. Зенітки бази замовкли.

«Готуйся до злету. Усе інше не має значення. Розберешся з тим потім, у повітрі», — Бертінетті наче знову був на навчаннях у пустелі Південної Невади, на базі «Нелліс», і чув голос свого інструктора.

Він автоматично