Читати книгу - "Фріда"

Господи, як їй бракує Маджаряна!.. Він вираховував Ірину, як комп'ютер, і як комп'ютер програмував її. Він змінювався разом з нею: спершу Маджарян був її поводирем, потім — другом, згодом — партнером, і, врешті-решт, рибою-китом, який носить на собі Світове древо під назвою Ірина, жінку-древо, яка вросла корінням у потужну спину риби-кита. Зовні здавалося, що вона — над ним. Але то був оптичний обман. Він її тримав. Без нього вона ніколи не втрималася б на плаву. Саме Маджарян ніс її по бурхливих водах океану бізнесу.

«Розумієш, мала, коли греки, євреї, вірмени, тобто торгові люди, селилися в правобережних українських містечках, вони від часів Литовського князівства мали не права, а привілеї. Знаєш різницю між правом і привілеєм? Право дається всім, а привілеї — лише обраним. Тобто право дається людині від народження, незалежно від того, гідна вона цього права чи ні. А привілеї даються за заслуги. Їх треба заробити. Торгові люди заробляли його розбудовою отих містечок, перетворенням їх на торгові центри, а отже, на ключові точки магістралі „Європа-Азія“, і, зрештою, працювали на процвітання цих українських містечок.

Це дуже давній звичай. Пізніше як польська шляхта, так і козацька старшина кров'ю, в боях заробляли привілеї в польського короля чи російського царя. Щоправда, у козаків це вже називалося іншим словом — „вольності“.

І, що найсмішніше, цей звичай існує дотепер, у нашому „цивілізованому“, „правовому“ суспільстві, щоправда, вже в потворних формах. Практично вся економіка України побудована не на праві, а на привілеях, дарованих окремим особам за вислугу, проте не за вислугу батьківщині, а окремій особі — президенту».

— Маджаряне, ти так обурюєшся з цього приводу! Не інакше, сам хочеш мати привілеї! — пожартувала Ірина.

— На біса мені ваші привілеї! — обурився той. — Мені потрібні права!

Маджарян належав до давнього вірменського роду, який з XVI століття мешкає в Україні, тобто від першої вірменської еміграції.

Прадід Маджаряна мав у Чернівцях величезну крамницю і постачав по всій Україні східні тканини — оксамит, маркізет, шовк, а також різні прянощі. Іринин Маджарян ставився до життя так само оксамитово, шовково, маркізетно і пряно, так само шикарно й насичено, він був приємним для ока й на дотик, як тканини його прадіда. Він без вагань вживав яскраві кольори в своєму одязі — пурпуровий, жовтий, електрик, ґранатовий. І йому вони пасували, підкреслюючи вишукану смаглявість і ледь помітні після змішування в кількох поколіннях з українками східні риси обличчя. Маджарян любив східну розкіш і екзотичну кухню, залишаючись при цьому більшим європейцем, ніж будь-хто з бізнесменів, які носили українське або російське прізвище. А його любов до мистецтва і літератури нагадувала Ірині дитяче зачарування шаха тисячею й однією казкою Шахерезади. Він скуповував всі картини, які потрапляли йому до рук, щедро спонсорував молодих письменників, артистів, художників.

Він був повною протилежністю Ірині. Маджарян — шикарний чоловік, на якому було написано: «Я — мільйонер!» А дивлячись на

Ірину, перехожий тільки знизав би плечима: нічого особливого. І лише пильне око професіонала визначило б, що її дуже скромний і невибагливий вигляд коштує не менше, ніж шикарний Маджарянів. Ірина вела підкреслено аскетичний спосіб життя, ніколи не виставляючи на показ. Агедонізм — не єдина класична риса справжнього підприємця. Вона мала й інші синдроми справжніх мільйонерів. Передусім — синдром емоційної стерильності. Ірина ревно берегла себе від почуттів. Вона стерилізувала себе від них. Вона боялася їх. Боялася, що вони зруйнують її бізнес.

Ірина ніколи не думала, що зможе когось полюбити неплатонічною любов'ю. Вона щиро вірила, що її з Маджаряном тримає вкупі лише спільний бізнес і справжня дружба. Все, що завгодно, тільки не любов. Не може бути кохання між такими різними, як вони з Маджаряном, людьми.

— Ти не вмієш любити, — якось сказав їй Маджарян, стоячи на великому балконі вілли на березі Тірренського моря, де вони часто проводили разом вихідні й свята. — Точніше, ти любиш не так, як інші, а якось чудернацько.

— Як умію! — байдуже знизувала плечима вона.

Це вже не вперше їй кажуть, що вона не вміє любити. Але це не так. Саме вона і вміє любити, бо любить не окремо якусь істоту, до якої відчуває гормональний потяг, або з якою пов'язана материнським інстинктом, вона любить усіх однаково — і хороших людей, і злих, і розумних, і дурних, і здорових, і хворих, і багатих, і бідних. Її любов недиференційована і не залежить від групи крові, знаку зодіаку чи найдієвіших людських почуттів — заздрощів, ревнощів і жалощів.

А може, вона все-таки любила Маджаряна?

Якщо й так, то дуже «дивною любов'ю». У них були специфічні стосунки. Вони разом робили одну й ту саму справу, разом подорожували, відпочивали, робили закупи, мали спільну касу, однак ніколи не зближувалися далі дружніх обіймів при зустрічі або прощанні чи випадкового доторку тіл.

Маджарян, людина східного темпераменту, мав свої чоловічі потреби, і реалізував їх у трьох своїх шлюбах, проте незареєстрований і не підкріплений близькими стосунками зв'язок з Іриною був міцнішим за кремінь. Ірина сприймала кожний новий шлюб Маджаряна не більше, ніж купівлю нової машини чи заведення нової собаки. Його дружини не були їй конкурентками.

З першою дружиною, вірменкою з Вірменії, Маджарян розлучився за п'ять років по одруженні. Ідеалістичне бажання поєднатися з представницею історичної батьківщини закінчилася повним фіаско: він виявився не тим вірменином, яким себе уявляв, надто далеко відійшовши у ментальності від земляків. Друга дружина була на десять років молодша за нього, третя — на двадцять. «Наступною буде піонерка», — пожартувала Ірина, милуючись пухкенькими губками миловидної дівчинки з довгими ногами і нігтями.

«Мені ж потрібна партнерка на цьогорічному Віденському балі, — чи то серйозно, чи то жартома сказав Маджарян. — Ти ж не танцюєш».

Пізніше виявилося, що він-таки не жартував, бо розлучився з нею одразу по тому.

Найтривалішим був його шлюб з Ліною, другою дружиною. Ірина навіть симпатизувала їй: здається, для Маджаряна це був ідеальний варіант, тільки він цього не розумів. Ліна ніколи не пхала свого носа куди не слід, тобто в його справи і гроші, а вдома створювала саме ту ненав'язливо-теплу атмосферу, яка була необхідною діловому чоловікові після важкого робочого дня. Ірина не розуміла Маджаряна: чого йому бракує в сім'ї? Чому він подорожує не з дружиною, а з нею, геть асексуальною особою? Чому він не хоче дітей?..

«Чому ти ніколи не розповідаєш про своє дитинство? Про своїх батьків? Про школу?